Вам кажуть “ведіть доброчесне життя”,
вам кажуть “будьте моральні”,
вам кажуть “слухайте голосу совісті”.

Але я кажу: ведіть не доброчесне життя, але життя християнське.

Одна з найважливіших речей, яка має бути усвідомлена християнином – це те, що світська мораль і Господні Заповіді – це дві дуже різні за своєю природою речі, хоча нерідко вони мають схожі зовнішні прояви.

Чимало людей вважають, що вони ведуть побожне і правильне життя, бо живуть “по совісті” або дотримуються принципів моралі. Але весь світ лежить у злі (1 Ів. 5:19) і нема праведного ані одного (Римлян 3:9-10). Відтак, якщо совість і є відголоском Божого голосу, цей голос є викривленим, ненадійним. Кожен робить те, що справедливе в очах його… але не в очах Бога. Мораль же світу змінюється швидко і їй тим паче не можна довіряти. Вчора мати рабів було правом і традицією, сьогодні це порушення прав і традицій. Древні греки вважали бісексуальність нормою, потім це відкидалося, а потім знову ставало нормою і знову відкидалося. Актуальність і правильність кожного окремого вчинку залежить від особи, обставин, місця і часу, але все повторюється і немає нічого нового. Але Бог і сьогодні, і завтра, і навіки Той Самий (Євр. 13:8) і Його варто слухатися більше, ніж людей (Дії 5:29).

Бог часто вчиняє всупереч законам людської моралі. Наприклад, Христос простив злочинця на хресті, хоча той все своє життя жив неправедно і лише перед смертю покаявся. Подумайте: це дуже нечесний трюк, хіба ні? Разом з тим Христос засуджує фарисеїв, які в принципі вели доброчесне життя, жертвували десятину і постували. Врешті-решт, в Старому Заповіті Бог посилав євреїв воювати із язичниками, хоча багато язичницьких народів, я переконаний, також мали норми, що передбачали заборону красти, вбивати, гвалтувати і т. д. Чи з огляду на власні уявлення про справедливість ви би вчинили так само? Складні та незрозумілі шляхи Господні.

Багато людей переконані, що основна задача релігії, і зокрема християнства, зробити людей “добрими”. Але це не зовсім так. Бог, звісно, не закликає до зла, ми створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували (Еф. 2:10). Але добрі вчинки – лише один із плодів істинної віри, при чому не головний. Не у добрих вчинках суть, а в спасінні душі.

Чому я так підкреслено застерігаю від світського добра? Є дві основні проблеми із добрими людьми, навіть якщо припустити щирість їх вчинків:

  1. …вони ніколи не каються. Людина, яка була злочинцем, крала і убивала, має схильність каятися і навертатися до Бога, оскільки її вчинки засуджуються і Біблією, і, як правило, світськими нормами. Людина ж, яка у Бога не вірувала, але жертвувала бідним, була привітною до друзів і ніколи не мала проблем із законом, вважає себе безгрішною. Хороший приклад цього – притча про митника та фарисея. Фарисею Бог не потрібен – він сам собі вже майже Бог.
  2. …вони все одно грішать. Якщо судити про добру людину за принципами світської моралі (“не нашкодь іншому”), то, скажімо, чи зашкодить людині, якщо я буду їй заздрити? Тихенько сидіти вдома і заздрити. Звісно, ні, але Декалог засуджує таку поведінку. Це вже гріх. А, як сказано, хто весь Закон виконав, але згрішив у одному, той згрішив у всьому (Якова 2:10).

Ми виправдовуємося лише вірою, без діл Закону (Рим. 3:28). Добрих діл, незалежно від їх масштабу, абсолютно не достатньо, аби називатися християнином і отримати Життя Вічне. Іноді я навіть думаю, що саме поняття про “добро” є найхитрішою вигадкою диявола. Згадаймо, що ніякого поняття про “добро” до гріхопадіння не було: “добро” і “зло” в людській свідомості з’явилися разом, як дві рівноправні половинки однієї безбожної медалі.

Advertisements