Sermon 8: What Is Church?

Після попереднього уроку у всіх людей виникає цілком природне питання: якщо людина спасається самою вірою, навіщо тоді потрібна церква? В даному записі ми поговоримо про функціональну складову справжньої Церкви, яку нам заповідав мати Бог. (Невеличкий експеримент: тут мало цитувань – здебільшого посилання, аби спонукати читачів самостійно відкривати і читати Біблію).

The Body of God. Єдина Християнська Церква – частина Апостольського Символу Віри, а відтак інтегральна частина Бога. Передусім вона є спільнотою святих. Святими є всі вірні Христові, про це ми дізнаємося із численних привітів апостола Павла, який звертається до членів громад, як до святих (Ефесян 1:1, Филип’ян 1:1, Колосян 1:1). Така спільнота переходить межі конфесій – віряни розкидані по всьому світу, їх можна зустріти і серед католиків, і серед протестантів, і серед православних.

Церква згадується як в Біблії як тіло Христове (Ефесян 4:12). Вірні згадуються як члени церкви, що мають різні дари, а відтак виконують різні завдання (1 Коринтян 12:4-13). Бог надає Церкві певні функції та владу. Лютеранський богослов Мартін Хемніц називає чотири ознаки правдивої Церкви. Вони також і є переліком функцій.

  1. Чисте навчання Слову Божому. Пастори повинні добре знати Писання, щоби навертати нових людей до віри (Тита 1:9). Саме тому якась мінімальна ієрархія та структуризація Церкви потрібні: навчати повинні люди, які самі добре навчені.
  2. Прощення і затримання гріхів згідно зі Словом Божим. Ця влада надається Богом (Івана 20:23). Цією владою володіють УСІ християни, прощення – це обов’язок поза церковними структурами.
  3. Відправлення Таїнств. Таїнства Хрещення та Причастя, як і навчання та прощення гріхів, є заповідані безпосередньо Христом (Матвія 28:19-20). Це єдині, але необхідні ритуали (марка 16:16). Проведення Таїнств потребує підготовки, мають бути виділені окремі спеціалісти – хоча б з міркувань організації праці. Отже, знову ж таки, мінімальна структура потрібна.
  4. Наявність спільноти людей, які сповідують Христа і моляться до Бога. Вірні Христові ідуть за Ним (Івана 10:27). Хто проходить Таїнства і слухає навчання, має прощати своїм ближнім та молитися до Бога.

Отже, Церква і як спільнота, і як структура є встановлені Богом і без них спасіння душі навряд чи можливе. Не можна бути християнином і при цьому не відвідувати Церкву, тому не кидаймо збору свого (Євреїв 10:25). Хоча також наголошую: не всі, хто формально є причасниками церкви, є гарантовано християнами.

Devil in the Church. Багато церков замість того, щоби намагатися виконати вищезгадані функції, придумали собі купу власних додаткових правил і стали дотримуватися їх замість Слова Божого. Наприклад, про такі речі, як целібат або пости ясно говориться в Посланні до Тимофія, розділі 4:

А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою.

Я не відкидаю, що серед православних чи католиків є справжні християни (котрих чимало), але як видно із даного цитування, ті, хто покладається на додаткові ритуали посту чи шукає Бога в монастирі, не отримає спасіння. Також неправильно вважати за голову Церкви патріарха. Святий Дух неодноразово наголошує, що Заступник у нас перед Богом один – Ісус Христос (Матвія 23:10), (Колосян 1:18), (Ефесян 1:19-23).

(На цьому ми завершуємо говорити про призначення та характеристики Церкви, але тема грошей у Церкві буде пояснена в наступному уроці).

Advertisements

8 thoughts on “Sermon 8: What Is Church?

  1. [Я не відкидаю, що серед православних чи католиків є справжні християни (котрих чимало), але як видно із даного цитування, ті, хто покладається на додаткові ритуали посту чи шукає Бога в монастирі, не отримає спасіння.]

    Справжні християни – це хто? Хто зуміє читати в серцях людей і дізнаватися, чи вони близькі до духу Христа, чи ні? Християнин – це просто належність, а не сукупність якостей. Про того, хто прийняв учення Христа, але провадить неналежний спосіб життя, краще сказати, що він поганий християнин, аніж “не християнин насправді”.

    1. Спробую пояснити. Я не проводжу лінію розділення між “християнином, який дотримується християнських норм” і тим, який не дотримується. Справжній християнин завжди грішний. Я (і лютеранська традиція, і в тому числі текст Біблії) проводжу вододіл між християнином, який вірить в Христа, і “християнами”, які у християнстві вірять у все що завгодно, але не в Христа.

  2. хороший пост.
    1. Все ж був би вдячний, якби дав більше посилань з Біблії щодо ставлення до аскетів і затворників у монастирях.
    І звідки пішла традиція целібату у католиків, якщо у Писанні на це немає зауваг? Те ж саме стосується і православних монахів, які дали обітницю.
    2. І взагалі… Якщо в людини є глибока віра, хіба можна сказати що вона “неправильно” спасається? Типу якщо ти аскет у монастирі – не спасешся, а якщо ти цим не займаєшся, але все рівно глибоко віриш – то спасешся. Навіщо такий механістичний інструментальний підхід?
    3. І взагалі: хіба Біблія – це не книга, яка дає джерело для роздумів, а не жорсткі вузькі імперативи? Може, не надто всі слова сприймати буквально та інструментально?

    1. 1. Наскільки мені відомо, більшість “додаткових умов спасіння” беруть своє джерело із апокрифічних книг чи праць святих отців, які писалися вже після 1054 року. Монастирі, щоправда, були запропоновані раніше у африканських громадах просто як спосіб порядкування, і вже пізніше на них понавішували всі ці складні монашеські правила.

      2. Не існує поняття “неправильно спасається”, є спасіння або його відсутність. І підхід не механістичний. Я говорю так, як написано в Біблії. В Біблії написано, що хто не увірував у Христа, той не спасся. Все, шо кому не ясно?

      3. Ігорю, це питання віри. Чи ти уявляєш мусульманина, який сприймає Коран просто як книгу порад? Чи ти уявляєш сінтоїста, для якого духи предків – це лише дитяча казочка? Якщо ти не вважаєш Біблію Словом Божим, ти грішиш супроти Духа Святого, а це навіть гірше, ніж жартувати про Христа. Крім того, якраз лютерани Біблію буквально і не сприймають, адже Лютер трактує ті ж 10 заповідей у контексті ВСЬОГО Писання. Те саме стосується і Євангелій – якщо сприймати Христа виключно в контексті Нового Заповіту, то теж не ясно, хто Він такий і нащо прийшов.

  3. Дмитре! Не вводь людей в оману стосовно аскетики! Хіба Св. Апостол Павло не згадує, що для когось краще не женитись (як він сам?). А чи в Старому Заповіті Св. Ілля Фесвітянин не жив у пустелі, як пізніше Іоанн хреститель. Останній, що прийшов “у дусі Іллі”, кормився у Йорданській пустелі саранчою довгі роки, готуючись до служіння. І його сам Спаситель назвав найвищим з народжених жінкою… Хіба ж Царство Небесне не силою береться, та й чого цінується дівоцтво у Апокаліпсисі (образно, звичайно)? Звісно, одруженння – це потрібний для більшості шлях, однак монашество не є якимось винятком. В ідеалі, за православними канонами, УСІ християни мають докладати якихось зусиль з обмеження тіла задля відчутття духовного. Для того і в ШЛЮБІ передбачені періоди стримання ще св. Павлом, котрого так поважають протестанти. Звісно, за обопільною згодою, однак практика лише регулюється, а не відміняється. Недарма і в Законі Мойсеєвому (Старий Завіт) використовувалися постові періоди. Щоб злетіти в Небо, слід спочатку відірватись від Землі, а саме – пристрасної прив’язаності до земних благ, комфорту.
    Протестанти! Не розривайте Св. Письмо на цитати, а сприймайте цілісно! Хіба Апостоли не були за соціальним статусом фактично бомжами? А багатий юнак, що прагнув досконалості, якому запропонував Христос розпродаж майна бідним і шлях за Ним? Спаситель казав, що поки Він з учнями – вони не постують. АЛЕ коли Жених піде – будуть постувати! І ще одне – аскетика це нагадування про тимчасовість земного. Недарма Авель був пастухом, а Каїн землеробом і першим містобудівничим… І Авраам покинув рідний дім, насиджене місце – і пішов у незнану дорогу, кочувавши. Це – відчуття себе подорожнім.
    В Євангелиста Іоана сказано, що людині треба народитися згори. Але якщо не прикладати зусиль – Бог за нас все не зробить. Чи не тому бувають відступники?

    1. Я не відкидаю тобою сказаного, Юро, але Павло каже, що “хто може не одружуватись – хай не одружується”, але із самого контексту (я говорю саме про цілісне сприйняття) випливає, що таких людей є доволі небагато. Про монашество в тому форматі, в якому ми маємо його сьогодні, Павло ні слова не говорить. Ясна річ, якби у Іллі була дружина, йому, імовірно, було би неможливо виконувати свою функцію. Враховуючи шлях, який для нього обрав Бог, він мав бути позбавлений певних речей. Щодо апостолів та Авраама – аналогічна ситуація. Але тут, знову ж таки, Павло не був геть бідним, він виготовляв намети і з того жив, а того часу це, наскільки я знаю, був непоганий бізнес. Тобто він уже був менш аскетичним від Іллі, то що, Павло менш важливий для Бога чи менш спасенний від Іллі?

      Так, земне – тимчасове, але воно також дане нам Богом для нашого задоволення. Кожен повинен обмежуватися в першу чергу тим, що не ставити земні цінності понад небесні. Себто не хворіти на споживацтво, не хвалитися багатством і не гнатися за ним по головах у разі його відсутності. Втім, якщо вже людина багатства не має, хай не думає, що від того вона ніби стала ближча до Бога. Як і багатий хай не думає, що роздавши УСЕ своє майно бідним він так найкращим чином послужить Богові. Хай жертвує із вдячності за те, що його Бог тим благословив.

      А щодо Іоана, де це він говорить, що від нас потребуються зусилля? Павло чітко говорить, що ми спасенні вірою, бо якби спасені ділами – то хвалилися би, хто із нас благословенніший, що православні успішно і роблять.

  4. Звісно, ти маєш значну рацію. Бачення себе благословеннішим – це шлях у духовну оману, “прєлєсть”. Однак у православному ідеалі навпаки, підкреслюється смирення, яке стократ зростає у святих, що помічають якнайменші чорні цятки на білому полі. А що бачимо у біблійних харизматів – ми вже спасенні, обрані… Але чи не тому стільки спокус на шляху гарячих християн, і так часто вони падають (викривлення монашества, що часто панувало й у давнину) – що диявол проти них набагато сильніше бореться. Але й більша нагорода – за Ап. Павлом, що порівнює християн з спортивними змагальниками на ристалищах. А взагалі, згадаймо ідеалізоване всіма первісне християнство – тоді вступ в общину вже був подвигом, бо таку людину язичницька влада гнала і фізично знищувала. Після Костянтина в Церкву влилися безліч напівтеплих людей, що розмивали первісну строгість. І монашество – це збереження старого ядра, авангард, який повинен це докупи скріпляти, щоб усі мали можливість спастися. В історії Візантії фактично всі великі єресі, які відкидає і лютеранство – аріанство, несторіанство. монофелітство – підтримувалися мирськими людьми та імператорами, що прагнули політичного миру. Цього часто шукали і вищі ієрархи. Однак саме просте монашество яро захищало Істину, оберігаючи від розмивання. Звісно, багато фанатиків ставало на бік єресі – однак це жертви духовної війни, у якій не беруть участі напівтеплі (дивись Апокаліпсис – Бог прагне гарячого чи холодного..). Та й в подальшому не все однозначно… Звісно, ми живемо в постхристиянському світі – отже, свідомі християни повинні рівнятися на монаший досвід у духовній війні. Звісно, мова не про відмову від шлюбу – однак перманентне стримування таки необхідне. Церква Земна – це армія, де місце розкошів обмежене та часто веде до поразок. Особливо це стосується командирів. Далі буде…

    1. Щодо авангарду – згоден, щодо стримування – згоден, щодо монашества – ні. А надто – у його сучасному (хоч православному, хоч католицькому) вигляді. Воно взагалі є антиподом усього того, про що пишеться в Писанні! “Вправа тілесна мало корисна” або вже згадуване мною послання до Тимофія – все ознаки того, що покладання на пости є небезпечною практикою, а заборона шлюбу під будь-яким соусом – це взагалі диявольська єресь.

      Коли Павло говорить про змагання і перемогу, він говорить про старання у навчанні, відправленні Таїнств та проповідуванні. Сам розділ присвяченій ревній роботі священства.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s