(Наступні три записи будуть цікаві передусім тому, хто вже контактував із різними християнськими конфесіями. Теми стосуватимуться аспектів християнства, які зазнали найбільшого викривлення завдяки протестантським конфесіям, зокрема харизматам).

Сьогодні ми поговоримо про обов’язок і про ознаку справжнього християнина.

Обов’язок – свідчення про Христа. Ознака – молитва до Бога.

Істерична євангелізація

А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, – не турбуйтеся, як або що відповідати чи говорити, – Дух-бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати! (Луки 12:11-12) Цей текст – один із тих, які так полюбляють п’ятидестяницькі церкви. Вірш 12-ий виривається із контексту, трохи перекручується зміст і вуаля – новоспечена єресь готова! Логіка така: якщо Святий Дух присутній у будь-яких цитуваннях Біблії, то треба вибігати на вулицю та істерично волати щось на кшталт “Бог любіт тєбья” і тоді всі люди навернуться до Бога, а хто не навернеться – тому так і треба, бо він опирається Святому Духу.

Безумовно, Дух Святий сходить до нас через Писання, а не через надприродну силу святих. Тобто навернення нових вірян залежить не від нас, а від Бога, оскільки наш обов’язок – лише сіяти Слово. Проте все не так просто – так само, як людина здатна відкидати Господню благодать, так само вона здатна паскудити Слово проповіді.

Чи православні не говорять про Христа? Говорять. Але чому ж тоді так багато їх вірян моляться до Діви Марії та святих ЗАМІСТЬ Христа? Чому так багато з них вірять у астрологію та прикмети? Простіший приклад: якщо вам даруватимуть подарунок і при цьому побажання кричатимуть істеричним голосом – чи ви нормально сприймете цей подарунок? Іншими словами, Дух таки діє в цитуваннях з Письма, але істерія проповідника чинить спротив Його дії, не менше, ніж невірство слухачів.

Апостол Павло чітко вказує, що навчати та проповідувати здібні не всі (1 Тимофія 3:2). Відтак заклик не турбуватися, що саме казати – це лише запевнення, що Господня підтримка завжди буде з Його вірними проповідниками.

Істерична молитва

Думаю, про горезвісні “богослужіння” харизматів чули багато людей. Їхні віряни хилитаються під жваву та гучну музику, іноді кричать та стрибають, як на рок-концерті, іноді навіть валяються на підлозі і плачуть.

В 150-му псалмі міститься заклик славити Бога музичними інструментами, танцями та співом. Це місце, як не парадоксально, використовується для виправдання своїх практик як церквами штибу “Посольства Божого”, що використовують попсові мотиви, так і “Церквою Апокаліпсису”, яка грає блек-метал.

Чому не варто славити Бога за допомогою блек-металу? Тут цікаву думку висловив єпископ Української лютеранської церкви В’ячеслав Горпинчук. Суть приблизно така: молитва – це розмова дітей зі своїм Небесним Отцем. Чи це нормально, якщо діти будуть волати до свого батька хриплими голосами?

Чому молитва харизматів неправильна? Христос закликає у молитві не бути показним: А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. (Матвія 6:5-6)

В проповіді, як і в молитві, важлива віра в Бога, а вона не дорівнює емоціям. Проблема в обох випадках проста: люди шукають в релігії виключно емоційного, вони ведуться на стереотип, що релігія – це ірраціональне, що в релігії думати не треба. Це не так.

Advertisements