Класифікація та ієрархізація – одні з моїх найулюбленіший занять. Роботу з будь-чим я завжди починаю з того, що намагаюся надати певні оцінки приналежності предмету/явища/людини/організації до тієї чи іншої групи або рівня, згідно із критеріями, які автоматично зринають в моїй голові. Вибачте за фашизм, якщо хтось це так сприйме, просто соціопсихологічно я раціонал і мислити таким чином для раціонала типово і навіть добре, допоки він свідомий можливих помилок в своїх судженнях і готовий вдосконалювати свої класифікації та ієрархії. Для мене зрештою весь цей процес радше розминка для свідомості. 

Так чи інакше, мені важко уникнути поділу людей на групи, але цей поділ здійснюється не за ознаками соціального статусу, раси, статі, віку, формально сповідуваної релігії/ідеології чи наявної освіти – ці всі для мене насправді завжди слугують фоном (так, справжня політкоректність в моїй голові вже давно настала). Мої ж категорії складніші  і говорять про особисте ставлення значно більше. Я наводитиму тут приклади таких категорій і буду радий, якщо хтось, побачивши щось подібне у власному досвіді, також поділиться думками. Тобто спробуйте читати це ніби не я пишу, а ви.

***

Привиди – це не померлі, ці люди живуть і може тілесно переживуть мене. Мертвими є перспективи нашого з ними спільного бізнесу або дозвілля. І справа зовсім не в образах і не в тому, що ми роз’їхалися по різних містах. Справа у відмінностях наших інтересів, які до певного моменту часу про себе не давали знати. Навіть радше справа у відмінностях глибини наших інтересів.

Привиди – це люди, які є пройденим етапом для мене. Я ніби виріс із цих людей, як люди виростають зі старих дитячих штанців. Майже завжди незмінна ознака Привидів: вони не міняються, дійсно так, ніби вони вже мертві і лише їх неспокійний дух бродить по землі. Це зрозуміло і навіть природно: шанси потрапити у Привиди завжди найбільші у поверхових людей з одноманітним життям, от уже 5 років незмінним набором жартів та переконанням, що їх роботи/хобі цілком достатньо для повноцінного задоволення в цьому світі.

До Привидів відноситься маса моїх колишніх однокласників, частина людей, з якими я разом займався громадською діяльністю, а також, на жаль, декілька моїх в минулому хороших друзів. Попри те, що я не вважаю себе дуже успішною людиною із серйозними досягненнями, попри те, що дехто з Привидів живе зараз значно краще за мене (зокрема і завдяки своїй віковічній незмінності), вони всі неодмінно підживлюють відчуття, що я розвиваюся, а вони загнивають.

Зустріч із Привидами завжди унила. Завжди залишає враження спілкування чи то з недорозвинутою дитиною, чи то зі стариганом, який вижив з розуму. Привиди в більшості своїй просто не здатні усвідомити, що ви можете змінюватися (можливо, тому, що вони дуже мало змінюються). Для них ви назавжди лишитеся пацаньчіком, якого обзивають худорбою, або активістом, який зрадив їх найважливішу в світі організацію, яка і досі бореться за порятунок хом’ячків, або тим, з ким можна поговорити про спільних знайомих, про яких ви вже кілька років не чули нічого.

Привиди, ніби живі фотографії, фіксують певні етапи мого життя, але викликають здебільшого негативні спогади. Коли людина викликає позитивні спогади, які щось значать, вона просто не потрапляє в категорію Привидів.

Advertisements