Це буде суперечити усьому, чому вас вчили, але “правильне” і “неправильне” існують.

Др. Грегорі Хаус

Попри постмодерне правило говорити, що всі шляхи є схвалені, нема різниці між поганим і хорошим, dead is new alive тощо, ми все одно зберігаємо схильність ділити все в нашому житті на добро і зло. Але світ надзвичайно складний і саме тому його доцільно не тільки і не стільки ділити, скільки ієрархізувати. 

Якщо говорити про персональну ефективність, вона залежить великою мірою від здатності розставляти пріоритети. А здатність розставляти пріоритети – це і є ієрархізація. Багато людей ірраціонально відкидають ієрархічні структури як такі, що обмежують свободу. Особливо це стосується усілякого роду богеми, яка і є першим споживачем постмодерної аморфності. Інші вдаються до поділу всього світу на чорне і біле: важливі завдання та неважливі, улюблені та непотрібні речі, друзі та вороги тощо. Але світ значно складніший, відтак слід усвідомлювати не лише перелік “важливих” завдань, але і максимально чітко усвідомлювати порядок розташування речей у цьому списку.

Те саме можна сказати і про людей навколо нас. Не повинно бути нічого образливого в тому, щоби знати для себе “Цю людину я поважаю більше, ніж ту”, “Рідні для мене важливіші за друзів”. Проте слід також пам’ятати, що порядок в ієрархії може змінюватися. Не слід триматися за один конкретний розклад як за ідеальний та вічний порядок.

***

Як я вже зазначав, радикальна ідеологія – це об’єктивно погано. Один із факторів радикалізації – це саме відкидання ієрархічності світу, фарбування його в чорне і біле, чи, якщо бажаєте, в райдужне та сіре – різниці немає.

Українські націоналісти радикальні і неефективні, бо бачать світ поділений на “щирих українців” (яких неймовірна меншість) та всіх інших, які є “ворогами української нації”. Таке ставлення робить саме поняття України непривабливим, агресивним, ізоляціоністським та сектантським. Врешті-решт, за мінімальної перемоги, націоналісти починають вирішувати між собою, хто є більш “щирим” і так рух ізолюється все більше і більше. Такий рух приречений на поразку.

Ліберали, які борються за права гомосексуалістів, також ділять світ на прихильників ЛГБТ та гомофобів, які безумовно є фашистами, ретроградами і т. д. Ніхто ніколи не дивиться на різницю між гомофобом, який вважає, що гомосексуалістів слід палити в печах, гомофобом, який засуджує легалізацію одностатевих шлюбів, та гомофобом, який, скажімо, просто не хоче мати сусідів-геїв. А різниця є і чималенька. Її усвідомлення вже давно гарантувало би легалізацію гомосексуальних стосунків по всій планеті.

І так з будь-якою ідеологічною організацією. Корумповані політики перемагають завжди будь-яку ідеологічну силу і не тому, що вони можуть всіх купити, а тому, що з ними просто приємніше мати справу, вони здатні сідати і домовлятися, вони здатні відрізнити потенційного тимчасового партнера від вічного непримиренного ворога. На жаль, ідеологія не може обійтися без катартичної функції і їй все одно потрібні цапи-відбувайли, втім помірковані носії ідеології здатні критично осмислити атрибут ворога, а відтак і можуть скласти конкуренцію корумпованим політикам у мистецтвах перемовин та урядування.

Advertisements