Якість політичних партій визначає якість демократії, а характер партій є віддзеркаленням народу. А ще, партії мають виконувати роль соціальних ліфтів. Навіть без прикладів з українського досвіду ці слова викликають слабеньке, але щемливе почуття лузерства, чи не так? 

Коли я вступив у партію (вперше і, найімовірніше, востаннє в своєму житті), я не мав ілюзій щодо того, що там всі будуть чесними та пробивними. Партія дала мені певний досвід, можливість підзаробити на виборах, допомогти кандидату, якого я вважав (і зараз значною мірою вважаю) меншим злом, але, що не менш важливо, партія дала мені розуміння, чому вітчизняні партії такі ні к чорту паршиві. Наступні кілька абзаців можна пропустити тим, хто і так це розуміє.

Вони не працюють з виборцями. Доки не скасували районні у Києві ради, я був помічником депутата такої ради і навіть замість неї проводив “зустрічі з громадянами”. Це були не зустрічі, а тупєйша роздача соціальної допомоги пенсіонерам. Окрім цього, між виборами місцевий штаб взагалі не працював – кілька разів збиралися в закритому режимі, щоби поохати, як у нас все погано і що ми нічого не можемо зробити.

Вони проводять неадекватну агітацію. Хто б не керував процесом агітації в партії, до якої я належав, ця людина, певно, взагалі не мала уявлення ані про побут, ані про свідомість простого українця. Рібяткі!!! Поквартирні походи – це перше, що ви маєте задати задати своїм активістам робити, якщо хочете втратити не лише голоси виборців, але і ваших активістів! Я вже не кажу про ці ідіотичні сталінсько-харизматівські стандарти: виконати норму обходів, привести стільки-то друзів тощо.

Вони не борються ні за що, окрім влади. Від початку, суть в тому, що той, хто приходить до влади, пропонує якийсь план дій, який він хоче реалізувати, і тому він іде у владу. Оскільки ж у нас влада є самоціллю, програма була формальністю і в ній обіцялося, що все буде добре для всіх. Горіти в пеклі авторам таких програм.

В партії нереально пробитися нагору. Якщо ти проходиш у партію активістом, ти ним і залишишся. На жаль, попри всю комерціоналізацію партійної роботи, навіть принцип підвищення від прибиральника до менеджера філіалу тут не працює. Феодалізм та закостенілість посткомуністичного апарату в партіях відчувається дуже гостро.

Вони очікують, що люди працюватимуть на них безкоштовно. Цим партії схожі на православну церкву: ієрархи на джипах у золоті, а по церквах самі обідрані бабоньки, які останню копійчину віддають як пожертву. Знову ж таки, або політики взагалі не уявляють, як до них ставляться люди, або вони просто нас за скотину мають.

Вони не слухають своїх людей. За роки громадської діяльності я взяв участь у кількох десятках акцій, в значній частині яких був організатором чи співорганізатором. Партія, за всієї концентрації коштів, не могла би організувати навіть і третини тих акцій за аналогічний період – керівники не схвалять, а “активісти” не звикли напружуватися над таким.

Свого часу я кілька разів потрапляв у якості глядача на програму “Спокуса владою”. На жаль. передача була спаскуджена ведучою, яка не вміла розмовляти і самим фактом того, що виходила на Першому Національному. Проте ідея була класна: чотири молодих активісти і чотири досвідчених ветерани нашого політикуму, перші другим доводять, що можуть бути їм хорошою зміною. Не знаю чому, але передача викликала враження, що наші молоді політики нічим не кращі від старих, от тільки вони ще й розмовляти не вміють.

В своєму досвіді громадської діяльності я працював із різними організаціями. Одна із таких нині перетворилася із організації на партію і ставила перед собою це завдання давно. Я не маю нічого проти того, щоб хороші громадські організації ставали хорошими партіями. Я покладав надії на цю організацію, мені подобалася її ідеологія, я поважав людей, які там були, хоча багато з них до мене чогось заздалегідь пройнялися безпідставною ворожістю.

І все собі йшло потихеньку-помаленьку, але от керівники вирішили прискорити перехід з одного стану в інший і все змінилося. Почалася риторика в стилі “будь з нами і ти станеш губернатором” (неправдоподібні обіцянки, які радше викликають бажання покинути цих людей), почалися сталінські стандарти (збори підписів на реєстрацію партії, виконання мінімально необхідної кількості акцій тощо), найгірше – правоцентристська ідеологія, адекватних представників якої у нас дуже бракує, була зміщена в бік програми в стилі “все буде добре для всіх”…

Наразі ці люди готуються до виборів. Цілком імовірно, що я проголосую за них, бо серед них є дійсно хороші діячі і це молода сила, яка все ж таки трохи відрізняється від старих партій хоча би здатністю творити щось своє, але дивлячись на прогрес відносно партій попередніх поколінь, я усвідомлюю, що нам доведеться пережити ще не одне десятиліття, щоби наша партійна система наблизилася до європейських реалій. Сумніваюся, що ентузіазму та мотивації людей вистачить на стільки.

Advertisements