Якість політичних партій визначає якість демократії, а характер партій є віддзеркаленням народу. А ще, партії мають виконувати роль соціальних ліфтів. Навіть без прикладів з українського досвіду ці слова викликають слабеньке, але щемливе почуття лузерства, чи не так?
Коли я вступив у партію (вперше і, найімовірніше, востаннє в своєму житті), я не мав ілюзій щодо того, що там всі будуть чесними та пробивними. Партія дала мені певний досвід, можливість підзаробити на виборах, допомогти кандидату, якого я вважав (і зараз значною мірою вважаю) меншим злом, але, що не менш важливо, партія дала мені розуміння, чому вітчизняні партії такі ні к чорту паршиві. Наступні кілька абзаців можна пропустити тим, хто і так це розуміє.
Вони не працюють з виборцями. Доки не скасували районні у Києві ради, я був помічником депутата такої ради і навіть замість неї проводив “зустрічі з громадянами”. Це були не зустрічі, а тупєйша роздача соціальної допомоги пенсіонерам. Окрім цього, між виборами місцевий штаб взагалі не працював – кілька разів збиралися в закритому режимі, щоби поохати, як у нас все погано і що ми нічого не можемо зробити.
Вони проводять неадекватну агітацію. Хто б не керував процесом агітації в партії, до якої я належав, ця людина, певно, взагалі не мала уявлення ані про побут, ані про свідомість простого українця. Рібяткі!!! Поквартирні походи – це перше, що ви маєте задати задати своїм активістам робити, якщо хочете втратити не лише голоси виборців, але і ваших активістів! Я вже не кажу про ці ідіотичні сталінсько-харизматівські стандарти: виконати норму обходів, привести стільки-то друзів тощо.
Вони не борються ні за що, окрім влади. Від початку, суть в тому, що той, хто приходить до влади, пропонує якийсь план дій, який він хоче реалізувати, і тому він іде у владу. Оскільки ж у нас влада є самоціллю, програма була формальністю і в ній обіцялося, що все буде добре для всіх. Горіти в пеклі авторам таких програм.
В партії нереально пробитися нагору. Якщо ти проходиш у партію активістом, ти ним і залишишся. На жаль, попри всю комерціоналізацію партійної роботи, навіть принцип підвищення від прибиральника до менеджера філіалу тут не працює. Феодалізм та закостенілість посткомуністичного апарату в партіях відчувається дуже гостро.
Вони очікують, що люди працюватимуть на них безкоштовно. Цим партії схожі на православну церкву: ієрархи на джипах у золоті, а по церквах самі обідрані бабоньки, які останню копійчину віддають як пожертву. Знову ж таки, або політики взагалі не уявляють, як до них ставляться люди, або вони просто нас за скотину мають.
Вони не слухають своїх людей. За роки громадської діяльності я взяв участь у кількох десятках акцій, в значній частині яких був організатором чи співорганізатором. Партія, за всієї концентрації коштів, не могла би організувати навіть і третини тих акцій за аналогічний період – керівники не схвалять, а “активісти” не звикли напружуватися над таким.
Свого часу я кілька разів потрапляв у якості глядача на програму “Спокуса владою”. На жаль. передача була спаскуджена ведучою, яка не вміла розмовляти і самим фактом того, що виходила на Першому Національному. Проте ідея була класна: чотири молодих активісти і чотири досвідчених ветерани нашого політикуму, перші другим доводять, що можуть бути їм хорошою зміною. Не знаю чому, але передача викликала враження, що наші молоді політики нічим не кращі від старих, от тільки вони ще й розмовляти не вміють.
В своєму досвіді громадської діяльності я працював із різними організаціями. Одна із таких нині перетворилася із організації на партію і ставила перед собою це завдання давно. Я не маю нічого проти того, щоб хороші громадські організації ставали хорошими партіями. Я покладав надії на цю організацію, мені подобалася її ідеологія, я поважав людей, які там були, хоча багато з них до мене чогось заздалегідь пройнялися безпідставною ворожістю.
І все собі йшло потихеньку-помаленьку, але от керівники вирішили прискорити перехід з одного стану в інший і все змінилося. Почалася риторика в стилі “будь з нами і ти станеш губернатором” (неправдоподібні обіцянки, які радше викликають бажання покинути цих людей), почалися сталінські стандарти (збори підписів на реєстрацію партії, виконання мінімально необхідної кількості акцій тощо), найгірше – правоцентристська ідеологія, адекватних представників якої у нас дуже бракує, була зміщена в бік програми в стилі “все буде добре для всіх”…
Наразі ці люди готуються до виборів. Цілком імовірно, що я проголосую за них, бо серед них є дійсно хороші діячі і це молода сила, яка все ж таки трохи відрізняється від старих партій хоча би здатністю творити щось своє, але дивлячись на прогрес відносно партій попередніх поколінь, я усвідомлюю, що нам доведеться пережити ще не одне десятиліття, щоби наша партійна система наблизилася до європейських реалій. Сумніваюся, що ентузіазму та мотивації людей вистачить на стільки.
Дамітріанство 
Супер)Как бывший глава Харькоской партийной молодежки и многолетний 1 зам Всеукраинского главы подписуюсь под всем тут написанным..Дима,будет время напиши заметку типа “Несколько советов молодежи которая хочет вступить в партию”))А надо будет я интервью даже дам))))К стати)))Тоже тема сотворить тут для разнообразия раздел “Интервью” типа разговор с интересными людями))Думаю это бы еще больше добавли Жизни и интерса в твой читаемый мною часто Блог))))
Тоха! Да ты гений! Интервью нужно было здесь ввести еще Бог знает когда! Круто, еще одно направление. И по-моему, не многим хуже, чем рецепты 🙂
Може є ще якісь способи організації крім громадських організацій і партій?
Для політичної організації – ні. Партія, в ідеалі, виражає інтерес класу або групи чи, в кращому разі, декількох із них. Організація виражає інтерес вужчої, але активнішої частини. Альтернативні форми людських груп, на жаль, себе погано показали в історії, та і призначення у них інше – це і армія, і церква, і корпорації, які скоро мають замінити держави в певних сферах.
в мене на соціології був курс “електоральні методи досліджень” і там нам говорили, що в США “від дверей до дверей” – це найефективніший спосіб і агітації, і опитування громадської думки, щоб політики знали, що турбує людей. а що в нас не так з поквартирними обходами? це погана ідея чи в нас вони неправильно організовані?
По-перше, проблема загальна: ми – не американці, у нас люди не настільки охоче відкривають двері. Точніше, вони їх майже взагалі ніколи не відкривають. А ті нечисленні, хто таки наважується, як правило, психічно хворі і вони не говорять про те, що хотіли би отримати від депутата чи що вони думають про президента, а несуть якусь чуш про енергетику землі, фашистів, пророцтва Ванги або інше аналогічне лайно, яке їм у голову напудив канал СТБ. Якщо чесно, у мене після поквартирки склалося враження, що у нас відсотків так 70 треба в дурдоми саджати, а не виборами займатися.
Проблеми організаційні конкретно по моїй партії: активістам інших сил давали принаймні якісь гостинці, ту ж гречку чи хоча б ручки/блокноти із символікою. Нас же пригружали самою макулатурою. Причому на мій район (далеко не найвисотніший в Києві) завозилася така кількість “літератури”, ніби її читати будуть і мертві, і живі, і ненароджені, і собаки, і коти, і автівки та банкомати, та ще й родичам своїм у село повезуть. Мабуть, якби я совав людям пістолет, вони б і то так не шарахалися, як при вигляді цих пакетів з бумагою.