Дорога

Для мене навіть поїздка до стоматолога в Бровари у роздовбаній маршрутці – завжди радше приємна, ніж навпаки. Я маю можливість подивитися на магістраль та дерева, подихати на кілька відсотків чистішим повітрям. І до всього, це ж формально інше місто! Тобто це Подорож! А куди б не вела подорож – вона майже завжди краща за сидіння вдома.

Я люблю дорогу. Люблю їхати по трасі в мікроавтобусі з привідкритим віконцем. Люблю слухати в цей час музику або читати книжку, але краще – просто дивитися за вікно.

Поїзд – все ж таки, це не те. В поїзді важко відчути єдність із місцями по яких їдеш. В поїзді не настільки зручно притулитися до вікна і, як правило, заважають інші пасажири та спека від обігрівача, який працює тільки влітку. Мікроавтобус – це зовсім інакше. Тут ти ледь-ледь вище за реальність.

Накрапає дощик і вітер розмазує краплинки по склу у вигляді голок. За вікном пробігають містечка і селища, пропливають пейзажі лісів та полів. Я спостерігаю за хатами простих людей. Бачу реальний побут, без перегинів і вигадок. Це не те саме, що зайти в гості і поговорити за чашкою чаю, але архітектура, навіть (і особливо) якщо це архітектура сараю, творить атмосферу, яка, в свою чергу, розповідає історію. Саме тому подорож – це завжди новий досвід. Мікроавтобус лишає селище позаду і ми знову швидко мчимо по трасі. Я насолоджуюся рухом, слухаю через прочинене віконце вітер.

Чомусь, коли я рухаюся, і не важливо, чи йду, чи їду, мої думки суттєво пришвидшуються. Коли я сиджу, то і однієї думки почати думати не встигну, як 40 хвилин минулося, а от на ходу я з подивом зауважую, скільки всього можна осмислити і спланувати, скільки розставити по поличках за якісь 5-10 хвилин. Саме тому поїхати кудись, навіть винятково щоби покуняти в салоні, вигідніше і корисніше, ніж просто відлежатися вдома.

І знову зупинка. Зупинки чудові! Коли їдеш через кілька областей, зупинка біля кафешки в якому-небудь Житомирі – це справжня пригода і навіть трошки випробування. Але звісно ж, найкращі зупинки – на автозаправках із цими шикарними магазинчиками, де можна придбати хот-дог, біту та журнал Корреспондент. Після мандрівки з молодіжною групою моєї церкви я якийсь час навіть хотів покинути все і працювати на заправці. Навкруги – безкраї поля, чи, може, на горизонті видніється край лісу або високовольтні лінії. А ти сидиш собі в маленькому будиночку, охороняєш бензин і продаєш хот-доги, біти та журнали.

Небеса – за ними можна спостерігати вічно. Я часто піднімаю голову в небо і дивлюся в нього. Так легше відчувати себе живим. З перспективи вікна автобуса небо передане лише частково, але не менш мальовничо. Ось вітер жене хмари, ніби диких, піратських і абсолютно відчайдушних овець могутній, але мовчазний пастир. А ось пекуче сонце втомлено збирається до сну, воно ніби напівлежить у шезлонгу на другому поверсі своєї середземноморської вілли та попиває коктейль із соків тропічних фруктів… або херес.

І ось ми вже повертаємося до Мого Міста. Повертатися у Місто вночі на мікроавтобусі також надзвичайно круто – навколо сотні вогнів, автобус періодично обганяє фури, а дрібніші автівки обганяють нас. Так багато світла вночі, але в салоні темно і затишно. І хочеться скрутитися і заснути. І прокинутися вже у новій подорожі.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s