Щоби жити так, як західні країни, треба мислити в аналогічний спосіб. І “позитивне мислення” тут абсолютно ні до чого.

Передусім, наголошу, що йтиметься не про культуру (мова, вишиванка, кобза), а про світогляд, себто культуру, але в значно ширшому значенні слова. Якщо культура – це “теорія” суспільства, а економіка – це його “практика”, то світогляд – це “методологія”, яка визначає і результат, який нам дасть практика, і узагальнення, які потраплять в теорію.

Всі говорять про європейське життя з точки зору побутового комфорту, заможності або громадянських свобод (типу там ЛГБТ-паради, заборона чоловікам обіймати будь-які посади, окрім прибиральника, винищення білого населення в печах та інші демократичні фішки :D). Але рідко хто задумується над мисленням західної людини, мисленням, яке зробило кількасотлітнє світове панування та відносно швидке відродження після двох світових воєн можливими.

Хочеш-не-хочеш, а в світогляд впираються будь-які соціальні проблеми, будь-які шляхи їх вирішення і будь-які наслідки рішень. Ані найкращі закони, ані колосальні надходження до бюджету, ані наймудріші керівники нічого не змінять, якщо народ лінивий, безвідповідальний, недалекоглядний та непорядний.  Не змінять вже хоча б тому, що їм буде просто нізвідки взятися. Я не ідеалізую європейців чи американців – маси завжди тупуваті і в будь-якій країні є свої проблеми. Але західне суспільство спромоглося закласти деякі конструктивні основи у звичку своєму громадянину. Ці основи і є тією фактичною відмінністю між нами і західним світом. Лише завдяки цим основам закони на заході щось значать, студенти не вмирають у тюрмах, а ВВП на душу населення перевищує наше в багато разів.

Зізнаюся, відколи я прочитав Тараса Бульбу, важко не відчувати до “українства” відрази. Ну а що доброго може виробити або чого доброго добитися нація, яка гордиться тим, що “козак, скільки монет витяг із кишені – стільки і заплатив”? Де тут бережливість чи навіть банально здоровий глузд? І ще козаки замість того, щоби обрати, з яким ворогом всім разом боротися – поляками чи турками – розділяються на два фронти. Мало того, коли постає мотивація, чого йти воювати з поляками, аргумент – “Так то ж католики!”… 0_о де логіка? Типу мусульмани, виходить, ближчі і приємніші для православ’я?

Істинно кажу, Донцов помилявся. Ми всі – нащадки не свинопасів та водоносів, ми в більшості своїй козацького роду – такі ж безтолкові та ірраціональні, а відтак не здатні до перемоги чи процвітання, люди.  Можна ще довго сміятися із Задорновим над “тупими американцями”, але я пропоную щось змінити в тому, як ми живемо. Треба брати все найкраще від інших цивілізацій – так само, як ми шануємо французьке вино та німецькі машини. Слід наважитися лишити позаду найгірші практики нашого народу. Нижче перелічені з поясненнями основні з них:

1. Синтетизм замість синкретизму

На мою думку, вірування більшості українців ідеально можна описати словом “мракобісся”, бо каша в голові багатьох перехожих дуже мрачна і здатна взбісити будь-яку мислячу людину. Всі ці наші забобони про похилені стовпи, баби-шептухи, чарівне каміння, енергія природи, енергія мови і все це вкупі з елементами православних постів та ведичної кухні. Це і є синкретичний погляд на світ – коли все в голові поскидане докупи, структура думок відсутня, а дійсність уявляється магічною. Науковий атеїзм через 70 літ виявився безсилим перед хтонічними демонами, що міцно тримають мізки нашого народу вже багато століть. От в Україні і трапляються статті з назвами типу “Комунізм та православна віра – нерозлучні”. Повний мрак і хаос в голові. Зауважте, наскільки популярні різноманітні езотеричні течії, передачі про екстрасенсів, НЛО та жидомасонську змову. Петрівка взагалі завалена книжками про те, що Гітлер був чи то інопланетянином, чи то геєм, чи то роботом, чи то самим сатаною. І вся ця маячня подається під грифами “Таємниче знання” чи якось так.

Дозволю собі релігійне порівняння: протестанизм має принцип Сола Скріптура, тобто всі питання релігії регулюються виключно Єдиним Писанням, Біблією. Це така собі Конституція віри. Між тим, хоча релігія радить нам певні практики в більшості сфер життя, все, що прямо не заборонено – дозволено, а ключовою метою Біблії вважається розповідь про спасіння душі. Тепер давайте поглянемо на православіє – які книжки ми бачимо там? Требники, праці святих отців, житія святих, усілякого роду легенди та передання, православна астрологія, апокрифи тощо. Мені це особисто нагадує вітчизняне законодавство, де одна сфера життя регулюється купою суперечливих нормативних актів, яких не те, що дотриматися, а навіть вивчити їх повний перелік поза межами реального. До прикладу, у нас в законодавстві визначень поняття “аварія” є декілька. Хтось, безперечно, зауважить, що в англосаксонській правовій системі купа прецедентів і їх теж важко вивчити, на це раджу почитати, скажімо, рішення Європейського Суду з Прав Людини – чи знайдете ви там дебільні формулювання на кшталт “шось-то там регулюється Конституцією України, Цивільним Кодексом, законом про працю, законом про працю робітників, законом про відсутність праці та іншими нормативно-правовими актами”. Ну НАЩО писати оце “та іншими…”, нащо тоді взагалі писати цей закон, якщо окрім нього, Конституції та Кодексу цю ж сферу регулюють ще 3-5 законів з подібними назвами та майже ідентичним полем вжитку?

Людям необхідне термінове структурування мислення. Це не те саме, що раціональність, яку я вічно проповідую на цьому блозі, але це складовий елемент раціональності і критичного мислення. Потрібно розуміти, чому комунізм та православ’я – це цілком розлучні речі. Потрібен здоровий скепсис не лише відносно церковних ієрархів із золотими годинниками, але і відносно астрологічних прогнозів у газетах, відносно екстрасенсів та конспірологічних теорій, відносно золотих пірамідок від геморою та “позитивного мислення”, відносно всезагального щастя, яке має настати щойно ми всі будемо жити в лісі і курити траву або одразу по загибелі усіх [ВСТАВТЕ ВАШОГО КЛАСОВОГО/РАСОВОГО ВОРОГА]. Потрібна банальна освіченість для початку. Її в Україні дуже бракує, але в кожній освіченій людині (незалежно від сфери її освіченості) країна благословляється.

2. Відповідальність замість “коротких грошей”

“Як не з’їм, то понадкусую” – ой який веселий принцип! Він так чудово описує десятки недовершених державобудівних проектів на наших теренах. Проблеми №2 і №3 для українського суспільства дужеспоріднені – це відсутність відповідальності та орієнтованості на результат. Відповідальності за що? – спитаєте ви. В першу чергу, відповідальності за власну долю.

Остап Вишня свого часу написав шикарний твір “Чухраїнці”, де повністю викликав алгоритм діяльності нашого народу, який обертається навколо кількох безвідповідальних принципів, головно – “Та якось воно буде”. Більшість людей не планують свого успіху. Справа не в тім, що вони не хочуть мати нової квартири чи машини, вони-то хочуть, але це бажання на рівні “Хочу бути Президентом” за відсутності будь-якого мінімально систематизованого бачення, що треба зробити, які взагалі у Президента повноваження чи, тим паче, які кроки на шляху до цієї посади треба пройти. От просто тупо: хочу бути Президентом! Хочу мати нову машину! Хочу канхвету!

Отже, люди не ставлять всерйоз перед собою амбітних цілей, а якщо і ставлять, то вкрай рідко мають уявлення про шлях до цих цілей чи навіть що ці цілі дають і чи насправді вони потрібні. Лише незначна частина молодого покоління намагається будувати якісь далекосяжні плани. Більшість суспільства живе в іншому темпоритмі і перед ними не стоїть питання досягнення результату, перед ними стоїть питання, як би побільше зшибти і поменше працювати саме тут і зараз.

Постає проблема коротких грошей. Наш народ дуже шуганий. Це не його вина, та менше з тим, хапальний інстинкт у нас розвинутий краще за всі інші. Коли депутат приходить до влади, завдання перед ним – якомога більше встигнуть нахапатися, бо за пару місяців чи за рік його або скинуть в ході виборів, або його ж партія його викине. Мало політиків розраховують “відбивати” гроші, вкладені в передвиборчу кампанію впродовж 5 років. Гроші треба відбити тут і зараз. Те саме пояснює і астрономічні ціни на наші готелі під Євро, і вартість житла (1000% від собівартості), і постійні спекуляції з усіма видами товарів народного вжитку, і вкрай рідкісне зниження цін на продукти навіть за умов дефляції.

Чому все так печально? Бо для значних і довготривалих результатів треба напрягатися, думати, шукати. А тут в силу вступає всемогутня лінь. Бідні тут мало чим відрізняються від багатих – красти деталі із заводу потрошку впродовж років чи щоденне “нагрівання” покупця на базарі на пару гривень – це все також приклади бажання отримати хоч якісь гроші тут і зараз.

Не можу сказати тут нічого кращого за якусь загальну і можливо навіть екуменічно-агностичну мудрість, тим не менше, дуже доречну: живіть своє життя так, щоб за нього не було соромно, і щоби потім, наприкінці шляху, ви точно могли сказати самому собі, що ви привнесли в цей світ, що з вами він став кращим.

3. Повага до успіху замість “поваги до праці”

“Якщо багатий – значить вкрав”: на жаль, в Україні успіх – це завжди привід до заздрості та злослів’я. І хоча стереотип про крадіжки може бути правдою про більшість наших багатіїв, наші люди рідко докладають зусиль, щоби самим чесно заробити собі на життя. Продавці не відчувають відповідальності перед покупцем, ДАІ-шники, лікарі та освітяни звикли брати хабарі. Здавалося б, не подобається робота, мало платять? Іди шукай іншу! Консультанти в магазинах та аптеках заробляють часто не менше за лікаря чи викладача. Але ні, наші люди краще крастимуть на державній службі, де суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання, а малі зарплати – додатковими пільгами в порушенні закону. Ось тут безвідповідальність і ліниве небажання будь-що робити зі своїм життям поєднуються з тупоголовою “повагою до праці”.

Жахливо, що успіху не тільки заздрять, успіхом не лише нехтують, його зневажають – ганебну практику сорому встановила совєцька традиція. “Здесь мерилом работы считают усталость” – Наутілус Помпіліус в точку описав ідіотизм, який об’єднує нас із росіянами та всіма нещасними, яким довелося жити за Радянського Союзу. Багато десятків років в країні панувала практика, що коли у когось шось було, його слід було відібрати. І навіть не стільки тому, що це вам потрібно, скільки просто заради того, щоб інша людина не виділялася. Ось то був час, коли людей вчили неконструктивного і неефективного світогляду: праця – це добре, а бути багатим – соромно. Хоча люди все одно крали і наживалися, і гребли під себе з піком на початку 90-их, але ганебний черв псевдоаскетизму засів у нас і досі сидить. Більше того, це саме цей вірус і підштовхує красти та брати хабарі замість того, щоб нормально працювати.

Повага до успіху породжує повагу до думки іншої людини, до її часу, до її праці, врешті-решт. Повага до успіху первинна, без неї неможливе і щире співчуття до знедолених, і бажання зробити світ кращим. Лише людина, яка відчуває різницю між Результатом та тупим трудом, яка прагне до Результату, здатна до емпатії відносно стражденних і тих, хто не має шансу добитися успіху.

Що тут скажеш? Добивайтеся своїх вершин! Створюйте щось нове для себе і для суспільства. Не соромтеся цими досягненнями затикати іншим людям рота, бо собак, які тупо гавкають, не менше, ніж паразитів, які смокчуть кров і не дають нічого доброго. Україні доведеться пережити добу дикого капіталізму, перш ніж вона зможе стати частиною європейської утопії.

Головне – ніколи нікому не заздріть. “Шоб у сусіда хата згоріла” – це дуже типова і дуже українська річ. Але заздрість – це шлях в нікуди. Ні в якому разі не починайте винуватити успішних людей у ваших бідах. Вчіться від успішних. Якщо вони чинять зле – знищуйте їх, а ще краще – перевершуйте їх і підкоряйте їх та їхні ресурси собі. Але, заради Бога, ЗА ЖОДНИХ ОБСТАВИН НІКОМУ НІКОЛИ НЕ ЗАЗДРІТЬ!

4. Кооперація та активізм

Що зараз об’єднує “маси”, “інтелектуалів” та “еліту”? Стан моральної ізольованості, небажання будь-що робити, а відтак і нездатність у більшості випадків до скількись-то ефективної самоорганізації. А без самоорганізації, самотужки досягти будь-чого в цьому житті вкрай непросто, якщо взагалі можливо.

“Два українці – три гетьмани” – з цього прислів’я очевидно, що принаймні опозиція у нас “расово правильна” і дуже щиро українська. Чим відрізняється нормальна людина від психічно хворої?  Певні “таргани” в голові є у всіх людей, але хворі люди не здатні вийти за межі своїх “тарганів”, вони не відчувають межі між власною свідомістю та об’єктивною реальністю (чи давайте краще скажемо “публічною сферою”).  Хуторянство дуже подібне до психічної хвороби – це нездатність вийти з  обителі своїх уявлень. Хоча слід визнати, що хуторянство нам дало зачатки капіталізму, індивідуалізму та хазяйновитості, морально воно нас і досі тримає десь в середині першого тисячоліття, де в кожному селищі свої боги.

Найгостріше проблему атомізації суспільства можна відчути в академічній обстановці – серед усілякого роду політологів, культурологів, філософів, нерідко економістів та правників. Я хочу особливо підкреслити: проблема не в тому, що кожен академік мислить себе новим Платоном чи Марксом, а в тому, що більшість із них насправді вміють лише компілювати або – і це вони дико люблять – критикувати чужі ідеї. Враховуючи, що за вікном (та і по цей бік вікна теж) уже давно постмодерн, нічого особливо крутого у змішуванні чиєїсь думки з лайном немає.  А от запропонувати щось своє і краще чи доопрацювати чуже, а тим паче спробувати втілити в життя – оце було би реально те, що makes a difference.

“Моя хата скраю, все одно нічого не зміниться” – квінтесенція суспільної атомізації та дуже зручне виправдання будь-якої бездіяльності мас, про яку ми вже чимало говорили вище. Добре ще з цим ліпиться російське “Лишь бы не было войны”. Колись чув думку, що в країнах заходу люди добре живуть, бо вони швидко обурюються на будь-який непорядок.  Ось наїхав хтось американцю на газон – вже позов до суду (якщо тільки американець не розстріляє машину прямо на газоні). Ось урізали зарплату європейським пролетарям на 0,05% – всі вже на вулицях перевертають автівки та крушать вітрини. Я не кажу, що бунт – це нормальне рішення усіх проблем, але люди не сидять і не змовчують, коли щось їх не влаштовує.

Демократія – це угода між двома озброєними джентльменами“, – сказав свого часу Бенджамін Франклін. Озброєння тут слід сприймати також (і передусім) в широкому сенсі слова. Тільки усвідомлення, що у відповідь можна отримати по морді, здатне породити у людей оту базову і таку необхідну повагу одне до одного. Без цієї мінімальної поваги говорити про закони, державу, країну, націю, класи тощо – просто неадекватно. Ці речі не існують доти, доки не буде поваги, а поваги не буде доти, доки громадяни не почнуть писати скарги і подавати до суду на офіціантів у ресторанах та ДАЇшників з лікарями. Війна всіх проти всіх заохотить людей об’єднуватися в непроплачені та дієві громадські організації.  Малі групи згодом вимушені будуть об’єднатися у більші, оскільки ніде не буде прихистку для самотніх шизофреників.  І так ми пройдемо шлях розвитку у наших головах від хуторів до міст і до цілої країни. А будь-яка війна потребує перемир’я – це і буде той час, коли дороги ремонтуватимуться, зарплати вчасно платитимуться, а священики з джипів пересядуть на автівки сімейного класу.

5. Завзяття і трохи оптимізму

Окей, спочатку я набрехав. Позитивне мислення таки потрібне. В дуже помірних дозах. Навіть ні, не так, потрібне не позитивне мислення, а руйнація депресянковості.

Вже неодноразово говорив, як мене сильно напрягає “жертовність” українського народу. Я проти того, щоби тупо закривати очі на наші проблеми – проблеми треба вирішувати. Але я вважаю, що будь-які песимістичні художні твори варто просто заборонити створювати українською мовою, принаймні на найближчі років 100. Якщо така заборона дійсно пройде, то спершу люди жалітимуться, що українське мистецтво заборонили геть – бо майже все воно якесь песимістичне, декадентне і навіть мазохістське. Це стосується і блювотної “підпільної” треш-богеми, і закостенілої та прогнилої шароварної номенклатури. Скажу по-фашистськи: і богема, і номенклатура – це перепони на шляху громадян моєї держави до здорової, нормальної самосвідомості, яка сприятиме різнобічному розвитку людини, незалежно від її релігійних та політичних переконань.

Ось такий рецепт я пропоную. Освіченість та структурованість мислення дадуть критичний погляд.  Вкупі з повагою до успіху та крихтою оптимізму критичність змусить людину вдосконалюватися. Кооперація та відповідальність допоможуть людині вдосконалити світ навколо себе і розкрити свій справжній потенціал.

Я усвідомлюю, що даний виклад – не найкраща і, безумовно, далеко не остання спроба проповідувати протестантську етику. Але я сподіваюся, що ці слова дійдуть до свого адресата і я переконаний, що кожна людина, яка змінить “загадачний славянскій дух” на здоровий глузд, зробить більше для цієї країни за день, ніж весь держапарат, вся інфраструктура, бізнес, університети та театри разом узяті. Або ми змінимо свою свідомість, або все навколо лишиться таким, як є. Враховуючи те, що коїться тут вже не перше століття, я не думаю, що у нас насправді є вибір.

Advertisements