Там, де всі режими дали збій

Чимдалі більше переконуюся, що має значення не форма правління і не політична ідеологія, навіть не щирість цієї ідеології, але якість людей, які втілюють все це в життя. Що таке якість людини? Колись Сергій Кисельов, один з моїх викладачів на бакалавраті політології, сказав, що політологія – це наука про щастя. Політичні режими, ідеології, суспільства і культури – це все лише інструменти для досягнення щастя. Мені здається, що якість людини – це саме здатність створювати власне щастя при цьому не шкодячи, але додаючи до довготермінового щастя всіх інших. 

Не знаю, як вас, а мене ці постійні заяви Євросоюзу про необхідність демократії в Україні дістали не менше за славнозвісне “покращення життя вже сьогодні”. З демократією носяться як з абсолютною і беззаперечною цінністю, хоча сказати, що вона дала бодай якісь позитивні плоди для щастя українців після 2004-го, я не можу. Разом з тим, при диктатурі Каддафі люди отримували крутий соціальний пакет, а полігамні шлюби були заборонені. Виходить, за диктатури до жінок краще ставилися, виходить, всякі там “фундаментальні права”, даровані ООНом людині від народження, а також подолання бідності, яке, на думку демократів, є невід’ємною частиною справжньої демократії, можуть краще захищатися в диктатурі, ніж в демократії?

Як ви гадаєте, що потрібно, щоби нормально демократія працювала? Вільні ЗМІ? Чесні вибори? Якщо так, то ви хапаєтеся не за той кінець мотузки. Це наслідки більш важливих компонентів. По-справжньому необхідними з них є дві речі:

1. Дуже освічені та відповідальні виборці. Сама ця умова вже підриває будь-які основи демократії, оскільки освічених та відповідальних людей взагалі завжди і всюди мало, а в нашій країні і поготів. Демократичний режим в Україні – як Порш Каєн в кам’яному віці – машина є, вона чудова, але нема палива, на якому вона поїде. Можливо, я надто вимогливий до населення, але щоби голосування не було маразмом, виборці, щонайменше, мають раціонально мислити.

Оцінка кандидата має будуватися на основі його репутації, професійних якостей та позиції з ВАЖЛИВИХ суспільних питань. Коли ж вона будується на основі зовнішнього вигляду чи демагогії на фіктивні теми типу мови чи історії, втрачається основна ідея демократії – вибір достойних. Демократія стає гальмом розвитку і вироджується або одразу в диктатуру, або в анархію і потім в диктатуру.

2. Адекватна опозиція. Другий елемент ще важливіший за перший. Насправді, другий елемент може навіть компенсувати нестачу першого. Саме він є ключем до Щастя

Якою би поганою не була влада, якщо їй нема альтернатив, демократія немає сенсу. Ви скажете, що альтернатива є завжди. Це не так.

Зміна влади – це завжди гальмування і розвертання всього державного апарату, а відтак і якихось мінімально позитивних, навіть технічних речей, якими держава займається. В нашій країні це ще й різнопланові переслідування, заміна половини голів адміністрацій тощо. Тому, задля виправдання зміни еліт при владі, не лише влада має бути поганою, але і опозиція повинна бути достойною – мати виважену і більш-менш чітку програму, мати толкових менеджерів в своїх рядах. Як показує досвід 1917-1920 років, адміністраторів не можна замінити ані солдатами, ані (не дай Боже!) поетами. Тим паче, не можна замінити футболістами чи співаками. Опозиція повинна мати своїх олігархів – слабеньких і багато, але вона повинна годувати себе сама, бо в іншому разі її просто купляє влада, а демократія знову перетворюється на фарс.

Я не агітую за монархію чи диктатуру – я взагалі гранично сумніваюся, що в нашій країні будь-яка система здатна працювати. Просто хороших монархів, мені здається, було не менше, як хороших президентів, а окремі диктатори зробили для своїх країн не менше за середньостатистичний демократичний уряд. Кінцева проблема не в тому, що робити, а ЯК робити. І відповідь очевидна – робити так, щоби якомога більше людей якомога довше були щасливими.

Advertisements

15 thoughts on “Там, де всі режими дали збій

  1. там повинна була вставитись ілюстрація на тему “менше знаєш краще спиш”, але чомусь не вставилась.

    1. Ти міркуєш як людина, якій відкрився Здоровий Глузд, але чи відкрився він владі? Тут також важливо, чи влада розглядає себе як довготермінову владу. Якщо ні – вона розкрадатиме бюджет і не розв’язуватиме суспільно важливих питань.

  2. Неплохая статья, во многом могу согласиться. От себя добавлю пару замечаний.

    1. Кроме перечисленных двух пунктов для эффективного функционирования демократии также необходимым является низкий уровень коррупции и наличие эффективной судебной системы. Эффективность даже демократической избранной власти существенно падает, если у ее представителей есть сильный “конфликт интересов” – в данном случае, личных и государственных.

    2. При всех минусах демократии в недостаточно развитых обществах, у нее есть существенный плюс по сравнению с более авторитарными политическими режимами – обратная связь. При наличии демократии, плохого правителя хотя бы теоретически можно убрать и заменить если не на “адекватную оппозицию”, то хотя бы на “других сволочей” (http://www.novayagazeta.ru/politics/50637.html)

    1. Первое замечание – весьма верно.
      Второе – логическая ошибка. Мол есть нечего, но хотя бы погавкать дают. Это ничего не меняет. А стимул для власти бояться – он есть и в авторитарном режиме, ведь при авторитаризме “другие сволочи” не будут проводить “законных протестов”, они будут играть на негативе также, как и популистская оппозиция в демократии западного типа.

      1. В том-то и беда, что при отсутствии демократии “сволочи” только одни, а возможность “погавкать” действительно что-то меняет.

        Могу показать на простом примере. Не будем вдаваться в детали положительных моментов политического плюрализма – рассмотрим только один его аспект – возможность предложить альтернативу существующей политике. Не секрет, что в условиях диктатуры – информационного вакуума, однопартийной системы и полного контроля власти над СМИ – вероятность смены власти невысока в том числе потому, что большинство населения попросту не знает, что, блин, кормить-то могут и получше. Трагикомический пример – бабушка из Северной Кореи, которая искренне верит, что в далекой Америке по продуктовым талонам каждому простому американцу выдают в 5 раз больше риса, чем простому корейцу.

        Представь себе возмущение той же бабушки, если бы ей с телевизора кто-то сказал, что в США продуктовых карточек уже почти нет.

        1. Сев. Корея – это тоталитарный, а не авторитарный режим. Между ними есть существенные различия и информационная изоляция – как раз более обязательна и однозначна для тоталитарных режимов. Разумеется, контроль в недемократических режимах над прессой всегда велик, но на примере современных демократий мы видим, что даже в таких развитых государствах, как Британия, Италия, Австрия, США, контроль над прессой все равно остается в руках узких кругов, которые зачастую владеют и депутатами, поэтому нередко возможность представить альтернативу также иллюзорна.

          Кроме того, а как ты тогда охарактеризуешь однопартийную и якобы демократичную Японию? У них СМИ очень некритично относятся к действиям правительства, по крайней мере так было до Фукусимы. Но даже во время аварии без давления и без доплат они просто вторили официальным сообщениям властей.

          1. На самом деле, как считает один из самых уважаемых в России экономистов, которому я склонен доверять, бОльшую роль играет не столько независимость СМИ как таковая, а наличие реальной конкуренции между ними (что опять же таки предусматривает пресловутый плюрализм). http://ksonin.livejournal.com/65325.html

            В Британии, Италии, Австрии и США СМИ иногда контролируют олигархи, которые контролируют депутатов? Безусловно. Но вопрос, как и во многих других случаях, в количестве и качестве. Разница между состояниями “все телеканалы принадлежат местным олигархам” и “некоторые телеканалы принадлежат местным олигархам” примерно такая же, как между режимами “демократия” и “контролируемая демократия”. Контроль же над депутатами также есть и в демократических странах, но нельзя забывать, что лоббизм и подкуп – это опять же таки не одно и то же. Блэр в своих мемуарах (“A Jouney”) описал один показательный случай, когда его партия однажды попала под огонь СМИ из-за того, что когда-то им дала какую-то сумму на выборы, если я не ошибаюсь, табачная компания, и они некоторое время спустя приняли несколько неоднозначный закон. К этому там относятся серьезнее. Схема ‘Tit for Tat’ в большинстве случаев опасна как для “спонсоров”, так и для “реципиентов”.

            Я не читал японские СМИ и мне сложно сказать, как они описывали свое правительство. Сомневаюсь, что им пели дифирамбы как до Фукусимы, так и после. Наото Кан ведь не просто так ушел.
            Да и на однопартийное государство Япония как-то не очень похожа: http://en.wikipedia.org/wiki/File:Japanese_House_of_Councillors_election,_2010_en.svg

          2. Приношу извинения, это не однопартийная страна, а страна с доминирующей партией. Баланс сил указанный тобою – довольно недавний феномен. До того доминировали везде представители Демократической партии.

            Что касается Италии, Берлускони контролирует не “некоторые” каналы, а основную их массу (где-то как холдинг Пинчука). В этом плане разница между итальянскими и украинскими медиа значительно меньше, чем между нашими и российскими. Что касается США – самые крупные и популярные каналы и пресса пренадлежат 6-ти корпорациям. Я не сторонник паранои по поводу корпораций, но я также сомневаюсь, что они постесняются использовать власть, которая у них имеется, ради продвижения собственных интересов, в т. ч. и через собственные СМИ.

            Лоббизм и подкуп – да, согласен, вещи разные с точки зрения реализации одного и того же механизма, и лоббизм куда более полезен для общества. Тем не менее, the bottom line is decision-making. Право решать остается за богатыми. (я не левый, если что 🙂 )

  3. Напрошуэться думка, що радянське минуле – наш ідеал: всі жили щасливо! В усякому випадку, в цьому з усіх сторін переконували громадян і до горбачовської гласності це діяло (потім виявилось, що можна жити і краще – тоді всі стали нещасними і пішли шукати щастя в демократії). Тож є варіант убезпечити людей від думки про інше, більше, щастя (як робить Пн. Корея, наприклад). Але нас, як людей, що вже мають уявлення про існування трошки більшого щастя це не задовольнить.
    Про виборців – це лиш моя думка, але вважаю нас такими ж як і всі: в кожній країні є байдужі, є радикали, є хабарники і запроданці, інтелігенція приблизно в однакових пропорціях. Я не фахівець, але гадаю питання не в тому, хто винен і що робити, а щоб хоч щось робити. І робити щось не для замилювання очей і створення ілюзії покращення життя вже сьогодні, а робити те, що не дозволить зникнути всьому завтра. І не обов*язково це мають робити політики – вони не показують особливого бажання. Кому дійсно важлива доля народу, той зможе докласти зусиль для його щастя.
    Даруй за мій некваліфікований коментар, лише хочу висловити і свою зацікавленість у питанні, що турбує тебе.

    1. Дякую за коментар.

      Щодо якості електорату – безумовно, радикали та корупціонери є скрізь, але щодо рівних пропорцій – дозволю собі не погодитись. Що у нас хабарників в сотні раз більше, можна побачити саме в економічних показниках. Колись читав порівняння двох мостів – українського та французького, де французький закінчили вдвічі швидше, при цьому він був вдвічі вищим і втричі довшим, і вдвічі дешевшим. Один приклад, але наскільки яскраво видна якість системи.

  4. Що ж можу сказати – згодна у всьому і повністю: ми будуємо сірниковий будиночок на пагорбі, чакаємо лише пориву вітру…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s