Інтелект VS Інтелектуалізм

Чи можна про талановитого генерала чи успішного бізнесмена, які ніколи в руки не брали тому Шопенгауера чи Канта, сказати, що вони менш інтелектуальні за академічну професуру?

Якщо ви гуманітарій, ви вже задалися питанням “а що вважати інтелектуальністю?”. Це, звісно, якщо ви адекватний гуманітарій, а якщо неадекватний – ви вже маєте, щонайменше, 5 аргументів, щоби довести мені, що я помиляюся.

Кількість місць державного замовлення на гуманітарні спеціальності скорочується. Адміністратори говорять, що гуманітарії не потрібні в такій кількості на ринку праці, лівий спротив твердить, що це спроба неолібералів відібрати у народу можливість вивчати науки, які раніше вважалися елітарними, бо давали змогу контролювати суспільство. Маю невеличке спостереження: найбагатші та найвпливовіші люди і світу, і нашої країни або відверто говорять, що не закінчили вищу освіту, або наявні сумніви щодо того, що вони взагалі її реально починали. В будь-якому разі, більшість цих людей – ай-тішники, юристи або економісти і аж ніяк не культурологи, не філософи, не історики і, на жаль, не політологи.

Чимдалі більше шлях теоретичних наук мені здається безсенсовним. Академічний інтелектуалізм перебуває в стані занепаду – про це я від своєї наукової керівниці дізнався на третьому курсі: “нам бракує якісних якісних досліджень“. Хто не знає цієї термінології, перше “якісних“=хороших, друге “якісних“=некількісних методів.

Зрозумійте, питання не в тому, моє це чи не моє. Я людина жадібна: я би з радістю зробив теоретизування на тему ідеологічного/утопічного мислення діяльністю всього свого життя… якби тільки український професор міг собі заробити на пристойне життя таким чином. Але проблема глибша. Навіть той недовершений продукт, який виробляю я, кращий за дуже і дуже багато того, що продукує не лише українська, але і світова теоретична наука. Чому я дозволяю собі таке говорити? Бо від найпаршивішого реферата, який я писав в університеті, і до дипломної роботи я завжди старався відкрити бодай якусь одну мінімально свіжу думку або, щонайнайНАЙменше, вкласти старе знання в структурованішу і зрозумілішу форму. Толковість моїх потуг визнали два наукові конкурси. Але навіть у моєму просунутому універі, на моїй провідній кафедрі є люди, які оцю структурованішу форму і готовність вийти за межі “умних томів” вважають антинауковими єресями. Чому вони так вважають? Бо є негласне правило десь глибоко під товщею свідомості, що наука має існувати заради самої науки, а отже бути нечитабельною і неефективною.

Як казав професор Михайло Кірсенко, “Ізми – це завжди вторинне і завжди гірше“. В академічній сфері ми часто маємо справу не з інтелектом, а саме з “інтелектуалізмом“. Енциклопедія Британіка дає таке визначення інтелекту: mental quality that consists of the abilities to learn from experience, adapt to new situations, understand and handle abstract concepts, and use knowledge to manipulate one’s environment.

Із цього всього найкраще “інтелектуали” найчастіше вміють “розуміти та вправлятися із абстрактними поняттями“. Зовсім інша ситуація із “вчитися на досвіді“, оскільки досвід спілкування з реальними людьми і дослідження реальних проблем зводиться дуже часто до читання статей або книжок. Таким чином, суб’єктивне сприйняття своєї дійсності повністю підміняється суб’єктивним сприйняттям суб’єктивного сприйняття іншої дійсності іншою людиною.

Мене передьоргує, коли хтось починає казати, наприклад, що релігія померла, цитуючи якогось чергового філософа. Одразу видно, що людина з-за “умних томів” давно не вставала, а якщо вставала, то недалеко від них втекла. Щоби знати, чи релігія мертва, треба сходити бодай разок на богослужіння до якоїсь церкви/синагоги/мечеті, або поспілкуватися із атеїстом, який дискутував про релігію із вірянами.

Є маса людей які на цей абзац почнуть відповідати щось в стилі “Але ж так сказав Той-то!” або “Релігія померла концептуально (а не фактично)”. Проблема в тому, що я просто більше вже не бачу сенсу сперечатися з такими людьми. Ще навіть наприкінці бакалаврату я бачив сенс, зараз – уже ні. Кілька років в оточенні філософів та політологів мене навчили, що теоретично довести можна будь-що. Це як діалектика. Але діалектика doesn’t put the money on the table – вона не вилікує хвороб, не нагодує дітей Африки, не створить щасливих сімей, не примирить мусульман із іудеями, не відремонтує станцію аерації в Бортничах.

Наше енциклопедичне визначення завершується так: “використовувати знання для зміни світу навколо себе“. Я завжди ставлю у приклад дипломну роботу Патона, на основі якої зробили Міст закоханих в Маріїнському парку. А чи змінюється щось на основі багатотисячних дипломних чи навіть кандидатських робіт армії теоретиків?

Отже, інтелект, самовідданий чи маніпулятивний, без практичного застосування нічого не вартий. Хоча, це все, безумовно, лише питання моїх цінностей – те, що не дає користі для інших людей – це або хобі, або злочин. От тільки чому платники податків мають платити за чиєсь хобі?

Advertisements

14 thoughts on “Інтелект VS Інтелектуалізм

  1. В першому абзаці статті ти задаєш питання (можливо риторичне, але неочевидно в яку сторону риторичне), а в другому абзаці пишеш “ви вже маєте, щонайменше, 5 аргументів, щоби довести мені, що я помиляюся.”. Читач сконфужений бо не знає для якого спростування твердження він повинен мати п’ять аргументів. 🙂 Хоча це я звісно придираюсь.

    Про те чи релігія померла. Смерть – це закінчення життя. А життя:

    «Життя́» (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — явище природи, представлене у вигляді існування у Всесвіті живих систем. Під живими системами розуміються системи, що існують у неузгодженні із рештою Всесвіту, який сам по собі прагне до зниження рівня власної ентропії; жива система постійно бореться із хаосом за допомогою засобів самооновлення, саморегуляції та самовідтворення, таким чином виділяючись серед інших об’єктів “мертвого” Всесвіту; коли таке “протистояння” між мертвим і живим припиняється, то система перестає бути живою.

    Тому потрібно або переозначити слово “смерть”, або твердження не має змісту і сперечатись нема чого.

    Ну, і тут я як “ай-тішник”, маю якраз протилежну думку. Багато викладачів люблять казати про те які їхні предмети важливі і прикладні. На філософії нам такого не казали, але потрошки я почав розуміти що філософія – це основне що повинні вчити в університеті, і не даремно “доктор фіз-мат наук” перекладається як “PHilosophy Doctor”. Тому що якби Платон не придумав ідеї, за ним Арістотель не придумав категорії, то не було б і оцих всіх наших комп’ютерів. Комп’ютери – це результат людскього вміння оперувати абстрактними ідеями. Це така гора абстракцій яку не взмозі осягнути повністю жодна людина на планеті. Навіть Лінус Торвальдс зізнався що він вміє програмувати лише на C.

    Я навіть на цю тему якось написав статтю на вікіпедії, називається “Чиста математика”.

  2. Цитату Рассела з тої статті приведу тут, дуже вже вона мені подобається:

    Евклід зневажав практичну корисність яку впроваджував Платон. Кажуть, що один учень прослухавши докази, запитав, яку користь він отримає від вивчення геометрії. Тоді Евклід покликав раба і сказав: «Дай юнаку монету, оскільки він неодмінно повинен отримувати вигоду з того, що вивчає». Однак презирство до практики виявилось прагматично виправданим. Ніхто не припускав за часів греків, що вивчення конічних перерізів принесе яку-небудь користь: але, нарешті, в XVII столітті Галілей відкрив, що снаряди рухаються по параболі, а Кеплер – що планети рухаються по еліпсах. Несподівано та робота, яку греки виконали з чистої любові до теорії, стала ключем до ведення війни і до розвитку астрономії.

    Звісно в наш час з’являється інша проблема – знань і так вже забагато, і потрібно навчитись відрізняти важливі і неважливі. Тому винахід алгоритму PageRank – це винахід століття.

    1. Я не кажу, що не треба вивчати Платона. Треба, і Аристотеля, І Макіавеллі, і Маркса. Я кажу, що теоретична наука нині перетворилася на “інтелектуальний” онанізм (вибач, але більш влучного слова нема і бути не може). Ще в античності існувала відмінність між софістами та філософами. Так от наші теоретики – це софісти, це діалектики, кінцева мета яких зовсім не істина (адже її не існує, чи не так?). Ти уявити не можеш собі, скільки моїх колег-політологів щиро вірили (і мабуть, зараз вірять), що всі ці розумні книжки потрібно почитати просто щоби мати змогу посилатися на авторитети в хохлосрачах.

      Без образ, але ось саме оце “а що таке життя?” – в моїх очах оце і є ота квінтесенція безсенсовості, ота апокаліптична фігня, коли 90% розмови зводиться до з’ясування термінів. Будь-яка середньостатистична, малоосвічена людина не стане длубатися в тому, а що таке життя, коли дискусія про стан науки. Бо і так ясно, що загибель в даному випадку – це метафора щодо припинення, переставання існування. І ось тут, на мою думку, яка в постмодерні нічого не вартує, той унікальний випадок, коли нам таки слід брати приклад із малоосвічених і середньостатистичних. Чому? Бо це швидше, але при цьому ми нічого не втрачаємо.

      1. Голова моєї кафедри любив казати “науковий онанізм дітей не дає”. Видно поширена метафора.

        А “хохлосрач” це не пошук істини, це розвага така. Читання книжок в більшості випадків теж розвага.

        А з’ясовувати терміни потрібно, тому що коли хтось сперечається про те чи померла релігія, і вони точно під словом померла мають на увазі одне й те саме, і існує одна об’єктивна реальність, значить вони по різному розуміють слово релігія, от і все.

        А ще цікаво задатись наступним питанням. Нехай наприклад після суперечки з’ясується померла релігія, чи ні. Що дасть таке знання? Якось потрібно буде змінити свою поведінку якщо дізнаємось щось нове?

        1. Хоча вибач, я якось недостатньо звернув увагу на:

          Але діалектика doesn’t put the money on the table – вона не вилікує хвороб, не нагодує дітей Африки, не створить щасливих сімей, не примирить мусульман із іудеями, не відремонтує станцію аерації в Бортничах.

        2. Отож! Бачиш, ти сам все за мене сказав, навіть ще краще.
          Це розвага або, як я зазначав вище, це хобі. Хтось читає Гарі Поттера, хтось п’є пиво і дивиться футбол, хтось доводить, що склянка наполовину пуста. Питання лише в тому, що за хобі певної частини людей громадяни країни чомусь мають платити податки. Чому мені ніхто не платить за гру в комп’ютерні ігри? Я теж на їх основі можу написати книжку, яка ляже мертвим вантажем в архіви бібліотек, але при цьому може бути не менш пізнавальною за томи наших “вчених”.

          З’ясовувати терміни-то потрібно, але в моїй практиці на цьому з’ясовуванні все і полишається, бо для мене істина існує і наше завдання – шукати її, а для більшості істина і весь наш світ – це ілюзія. То з ким тут і про шо сперечатися?

          І так, ти стопіцот разів влучив у точку, коли спитав “Що дасть нам таке знання?”.

  3. Хм..заметку прочитал…..Интересно и мне понравилась…Маленькая ремарка)Большенство талантливейших генералов Юга и Севера чей гений признан всеми были либо двоешниками в Вест Поинте…или вообще его не закончили..Напрмиер величайший и по праву лутший за всю историю США кавалерийский генерал юга Натан Форест в Вест Поинте вообще не учился)А вот гениальнейший св.Игнатий Лойола вообще только лет в 40 начал учится писать и читать..И до конца своих дней писал с ошибками…Толкиен же будучи замечательным католическим богословом и христианским мыслителем и филологом известен более как писатель…Итог?Всему свое время и любое знание полученное в 20 может пригодится и в 40+Сама личность ставит приоритеты какой талант или знания использовать…А на тему образования и науки…Хм..нашей стране где так развито овцеводство увы не нужны мыслители..а нужны тупые исполнители…
    Дима извини если снова немного не в тему…Что думал то и написал..пускай и с ошибками и несколько сумбурно)))

  4. Як на мене, ти частково правий, але лише частково.

    Мені легше казати про свою спеціальність.
    Знаєш, з усіх гуманітаріїв історикам мабуть дістається найбільше — кожен з нас сотні разів чув фрази на зразок «история — грязная шлюха буржуазии», що єдине чого вона вчить — це те, що вона нікого нічому не навчила, що ми все одно ніколи не дізнаємось як все було насправді і так далі. Але історики від того не зникли. І справа тут повір не в грошах які їм платять (особливо враховуючи українські реалії).

    Щодо конкретнішого — то є різні історики, кажучи коротко одні розбираються в дрібницях, просиджують дні в архівах, а інші на основі роботи перших роблять висновки. Але і одні і інші приносять користь.

    Інша річ, скільки людей, які вчаться на бюджеті справді піде в науку, чи хоча б освіту. Провчившись рік, я зрозумів, що швидше всього більшість моїх одногрупниць після університету вийдуть заміж, і на тому все. І в мене глибокі сумніви, чи повинна за їхнє навчання платити держава.

    Користь від гуманітарних наук все таки є, інша річ, що багато людей прочитавши всякі книжки все одно лишаються дурнями (тільки тепер вже — вченими дурнями), але то вже їхня проблема.

    До речі, прочитавши твій пост згадав Мартіна Ідена, те, як він познайомився зі «справжніми людьми». Це так, між іншим.

    1. Скажімо так, для мене важливо, чи людина виробляє якийсь продукт чи послугу, яка може бути корисною для того, хто за освіту цієї людини платить. За бюджетника платить країна в цілому, тому він має моральне зобов’язання зробити щось корисне для країни. Якщо історик бодай написав книжку – це вже непогано. Щоправда, неодмінно постануть нові питання: яка якість цієї книжки? Чи потрібно нам насправді стільки авторів? Якщо якість книжки погана – значить або людина виявилась недостойною і треба міняти систему набору, або система сама навчила людину погано писати книжки (і її, знову ж таки, треба міняти). Якщо немає потреби в такій кількості істориків – значить, треба просто скоротити набір.

      Моя головна критика тут, все ж таки, спрямована радше на філософів, культурологів та, як не печально, почасти на моїх рідних політологів. Історія, філологія, право, економіка та політологія (якщо це нормальна політологія), як не крути, завжди оперують людською практикою – із неї виходять і спрямовані дати для її полегшення відповіді. Але загалом гуманітарні спеціальності чимдалі більше скочуюються в якесь езотерично-постмодерно-діалектичне теоретизування, яке не приносить плоду. “А всяке дерево, що доброго плоду не родить, зрубується і в огонь укидається”.

  5. Інтелектуал – це, для мене, людина, яка постійно практикує розумовий труд. І при цьому, робить це системно. З завданнями, оцінкою результатів. Тому , в принципі, щоб бути інтелектуалом, не обов”язково вчитись у ВНЗ або знати тих філософів, яких ви цитували.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s