Шикарні тюрми

Читаю про тюрму, де сидітиме Андерс Брейвік. 21 рік за вбивство 77 людей. Трикімнатна камера з тренажерами та кабінетом, можливість прогулюватися у внутрішньому дворі в’язниці. Два суттєві мінуси – обмежені можливості спілкування із рідними та друзями, відсутність Інтернету.

Гуманісти ставлять цю в’язницю в приклад, мовляв “от на Заході навіть до терориста ставляться так, що він має бути перевихований, а не покараний”. Звісно, таким в’язницям протиставляються наші заклади утримання, подібні до Лук’янівського СІЗО.

Як поборник збалансованості та здорового глузду, вбачаю у обох версіях тюремних систем шалені вади. Це вади, передусім, світоглядного типу: ми ніби маємо обрати між безумовною, лютою ненавистю до людини та абсолютним прощенням навіть тоді, коли людина не збирається ані каятися, ані вибачатися, ані утримуватися від повторення злочину. Саме поняття “пенітенціарна служба” говорить про penitenceпокаяння, а не покарання. В українському контексті це просто лицемірно. Наша пенітенціарна служба – це саме той “дорогий спосіб зробити поганих (а часто і хороших) людей дуже поганими” або просто знищити їх морально і фізично. Я вже не кажу про тупість нашого законодавства, коли подібні терміни у фактично однакових умовах відсиджують і вбивці, і грабіжники, і ґвалтівники, і крадії, і шахраї. Після перебування в умовах наших тюрем вихід цих людей на свободу simply makes no sense.

Проте чи краща система в Європі? Слід визнати, вона дійсно значно ближча до системи покаяння, ніж до системи знищення. Але дайте собі чесну відповідь: чи розкається неонацист (що став у певних колах героєм) за відсутності Інтернету та можливості прогулюватися в парку? Так, він не є володарем свого життя нині, так, він обмежений у свободі пересування і висловлення своїх думок на широкий загал, але описи європейських тюрем, і зокрема камери Брейвіка, кращі за описи багатьох квартир, які доступні для найму в Києві (за проживання в яких, до речі, часто просять по 150% середньої по Україні зарплати на місяць). Якщо порівнювати ці тюрми із житловими умовами в більшості африканських та половині азійських країн, то це взагалі не відсидка, а просто затяжний відпочинок у готелі з поламаним вай-фаєм.

В одному з моїх попередніх записів гуманісти доводили, що головне, чим розплачується злочинець – це час. Час перебування у в’язниці. Окей, хто вважає, що 21 рік – це справедлива розплата за 77 людських життів? Хто взагалі вважає, що переводити людські життя в роки відсидки – це… гуманно? В різних записах я припускав, що людина має пропорційно заплатити своїми стражданнями або, краще, компенсувати їх постраждалим/близьким/суспільству. Але Брейвік, вочевидь, страждатиме мало і нічого компенсовувати нікому не стане. Відтак, у мене виникає питання, чи він взагалі реально відбуває покарання?

Існує гігантська прірва між прощенням та вседозволеністю. Прощення передбачає наявність правил, порушення яких тягне за собою болісні наслідки (покарання), інакше, якби покарання не було болісним, толку просити про прощення? Толку каятися перед Богом, якщо немає пекла? Європейський гуманізм породив мультикультуралізм, який, в свою чергу, породив ті проблеми європейського суспільства, проти яких повстав Брейвік. І нині цей же гуманізм потурає вседозволеності неонациста. Іншими словами, тотальна лібералізація лише сприяє вільному зростанню тоталітаризму. З такими тюрмами Брейвік – далеко не останній терорист Європи.

Advertisements

3 thoughts on “Шикарні тюрми

  1. Головна ідея всієї ціеї системи не втому, щоб покарати чи заставити розкаятись. Поміщення людини в тюрму, її муки чи покаяння ніяк не виправлять скоєний нею злочин і ніякої справедливої розплати тут немає і сама ідея розплати виходить із бажання помсти, а не з бажання змінити щось на краще.
    Ну тобто, якщо відкинути бажання помсти (те, що якраз і називають “справедливістю”), то залишається тільки два фактори: не дати людині повторити злочин і запобігти повторенню цього злочину іншими.
    Перший пункт тюрма виконує добре, а другий трошки гірше. Тобто, майбутнього злочинця не сильно залякаєш готелем. Але це вже справа гуманності. Колись злочинців публічно катували і страчували, щоб іншим був урок. В гуманному суспільстві уроки повинна проводити система освіти, а не пенітенціарна система.

    1. Не згоден хіба щодо того, що компенсація чи відпрацювання (як варіант покарання) – це бажання помсти. Якщо злочин переважно економічний, то нащо саджати людину? Її можна змусити компенсувати завдану шкоду – жодного прагнення помсти, лише прагнення повернути все, як було. А елемент “компенсації моральних збитків” – ось механізм, як робити так, щоб іншим було неповадно: будеш порушувати закон – відпрацьовуватимеш “панщину”.

      Що ж до двох пунктів, які Ви зазначили, то найкраще ці пункти виконуються не в тюрмах, а серед тих народів, де за крадіжку спочатку відрізають палець, а за рецидив – усю руку. І ніхто не сидить, не марнує свій час та гроші платників податків 🙂

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s