Чи можна ПРОДАТИ людям інформацію у вік інформації? Чи можна продати пісок жителям планеті Арракіс? Ні, бо якщо ви маєте інформацію, яку можна саме продати, ви навряд чи взагалі маєте проблеми з грошима чи потребу відкривати свій сайт чи газету.

На парах в школі журналістики нам постійно твердять, що ми повинні “ПРОДАТИ”. Що і кому? Все і всім! Продати свій матеріал редактору, продати себе на ринку праці, продати свою тему науковому керівнику, продати свій блог читачам, продати спілкування із собою своїм друзям, продати свою відповідь на семінарі викладачу і т. д.

Декілька разів за своє життя я зустрічав успішних бізнесменів, для яких бізнес – це передусім людські стосунки: контракти базуються на голій довірі, ділові зустрічі – це посиденьки з друзями, а робота – це продовження життя на робочому місці. З іншого боку, я нерідко зустрічаю людей далеких від бізнесу, які втім намагаються людські стосунки вкласти в рамки закону “купи-продай”: церква існує, щоби видурювати гроші, люди одружуються, щоби мати безкоштовні статеві зносини, а журналіст повинен виконувати роль менеджера з продажів. Яка тут мораль? Перші (адекватні бізнесмени) значно успішніші та щасливіші за других (“ділових” небізнесменів).

Звісно, я розумію, що під “продати” часто мається на увазі “зацікавити”. Але все ж таки, ми зацікавлюємо нашу аудиторію, щоби в результаті на цьому щось та якось заробити, чи не так? Врешті-решт, всяка робота має оплачуватися. Але навіть якщо життя сприймати через призму купівлі-продажів, товари-то на ринку різні. І годі сподіватися, що умови їх зберігання, продажу і споживання будуть однаковими. Як говорилося на виборах 2004 року, агітувати за кандидата – це не те саме, що рекламувати пральний порошок.

Якщо у вас куплять булочку, то у вас більше її не буде. Якщо у вас купили ваш текст, копія тексту залишається при вас. Якщо ви з’їли булочку, у вас більше нема булочки. Якщо ви прочитали текст, ви можете його перечитати ще раз і навіть отримати таким чином більше користі. Ви можете використати цей текст у науковому дослідженні і виробити з нього щось нове. З булочкою так не вийде! Зрештою, їжа потрібна всім і її мало, а інформації дуже багато і без значної її частини можна легко прожити.

Звідси ростуть всі проблеми сучасної журналістики – від очікування, що прибуток середньостатистичної газети та і вся її робота будуть аналогічними до прибутку і роботи єдиного в районі гастронома. Але так не є! Я відвідував кількаденний тренінг за програмою Digital Future of Journalism (Dfj), там професор Оггі Грант зазначав, що навіть на успішних каналах від включення реклами в ротацію до отримання плати за цю ротацію може минути 2 місяці (а іноді і ціла вічність). Це вам не булочка з обміном гроші-товар-гроші.

За таких умов уявлення що журналіст має бути торговим агентом, який “продає” свої матеріали – це помилка. Уявіть собі, що працівник автомобільного заводу після роботи іде впарювати людям ланоси. Смішно? А чи ефективно?

Економіка впарювання – це зло. Якщо планова економіка придушує особисту ініціативу, то економіка впарювання мінімізує можливості кооперації та спеціалізації. В обох випадках маємо брак можливостей для самовираження, професійного розвитку та зростання якості продукту, який ми виробляємо. Я лишаюся прихильником думки, що стати професіоналом 99% людей можуть лише в одній, максимум – двох сферах. І якщо людина добре пише статті, це зовсім не означає, що вона здатна їх продавати (це навіть не обов’язково означає, що ця людина здатна про себе добре розповісти на співбесіді!). Саме тому люди об’єднуються в компанії та спільноти, саме тому ми маємо мільйон ЗМІ, а не мільярд журналістів. Потрібен розподіл праці. Якщо навіть штат редакції треба скорочувати, суміщання посади менеджера з продажів та журналіста – це далеко не найкращий варіант.

Я не маю ілюзій – власник газети повинен отримувати прибуток і не менший за власника гастроному. Але якщо його менеджери з продажу реклами не здатні знайти рекламодавця, а його редактори не здатні створити цікавий формат чи підібрати нетривіальні теми, то нічого скидати проблеми на журналістів. Працівники автозаводів не продають результати своєї праці в автосалонах, їм платять за те, щоби вони виготовляли автомобілі належної якості в належні терміни.

Advertisements