Є люди, яких у книгах захоплюють батальні сцени, інші не бачать сенсу поза динамічними діалогами, треті вишукують інтимні моменти, четвертим подобається живо змальована природа, а я отримую найбільше задоволення від опису… їжі!
“Гобіт” Толкіна – це одна з кращих книжок, які я читав. Мушу визнати, її сюжет після “Володаря Перснів” не так, щоб дуже затягує, а після серйозніших книжок навіть у жанрі фентезі персонажі “Гобіта” здаються менш правдоподібними. Але що тут скажеш – це дитяча книжка. Натомість сцени вживання їжі там просто запаморочливі! Мене шалено торкають оці моменти, коли Більбо пропонує своїм гостям запашну випічку, коли гноми їдять смаженого на дровах барана, коли хтось із героїв куштує ельфійське вино, що прогріває і при цьому бадьорить, коли описується убогий смак гномських хлібних закусок, що є дуже поживними та можуть зберігатися місяцями. І навіть якщо говориться, що наші герої були вимушені їсти якісь черстві крихти та запивати простою водою, Толкін так ретельно, так щиро і непідробно описує цей процес, що одразу дико хочеться їсти, і що би в цей момент не знайшлося на кухні, ним легко насолодитися.
“Пісня вогню і льоду” взагалі здатна підштовхнути читача до алкоголізму :). Згадки Джорджа Мартіна про те, як Тіріон Ланістер п’є темне пиво з рибою – просто смакота (при тому, що я рибу не дуже люблю)! Зігріває душу і опис звичок Командира Мормонта: він вчив ретельно готувати глінтвейн з правильною кількістю кориці, меду та ще купи спецій. При цьому його не можна доводити до кипіння! Точні кількості інгредієнтів не вказуються, але кропіткі зусилля у приготуванні відчутні через товщу паперу.
З українських чи російських авторів мені одразу згадується Гоголь, який досить детально змальовував бізнес-ланчі махінатора Чічікова зі свіжими ватрушками і чаєм. Звісно, не можна забути і опис того, як у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” Пацюк телекінетично вмочав вареники в сметану :P.
Красиво змальовані сцени споживання їжі та напоїв, як на мене, роблять художній твір правдоподібнішим та емоційно живішим. Зрештою, найгероїчніші герої все одно лишаються людьми і вони теж повинні поповнювати запаси енергії. Прикро, що часто автори забувають про по-справжньому первинний, базовий, найважливіший інстинкт людини – інстинкт їсти 🙂
А які “смачні” сцени з ваших улюблених книжок ви пам’ятаєте? І чи вони для вас є важливими?
Дамітріанство 
Я когда “Песнь Льда и пламени” читаю, то всегда ем(( потому, что начиная с 3 книги они все время едят, Особенно Тирион. при чем такие блюда, что слюньки текут реками! В 5 книге есть писание похлебки из морепродуктов, такое подробное, что мне кажется я до сих пор чувствую этот чудный вкус.
🙂 меня ожидает нямка!
да-да)) зпасись курятиной, виноградом и сыром))
“Є люди, яких у книгах захоплюють батальні сцени…”я как раз из них)))На еду внимания не обращаю)))Но обращаю внимание по мимо баталий на детально прописанные характеры и народы-нации))))
Першою згадалися сцени обідів з “Трьох в одному човні” Джерома К. Джерома, настільки там все атмосферно і кумедно 🙂