Хибна свідомість та реалістичні плани

Багато політиків та громадських активістів не розуміють різниці між ідеологією та політичною програмою, але різниця є, вона принципова і я спробую її пояснити.

По-перше, чисто технічно, ідеологія партії – це її основа. Зміна цієї основи, зазвичай, триває багато десятиліть. Як правило, кінцеві завдання цієї основи не є досяжними (“утопія”). Кінцеві завдання можуть взагалі бути відсутніми, а замість них подається лише напрямок, в якому слід рухатися (годувати бідних, захищати біорізноманіття тощо). Програма ж партії – це документ, який пишеться на 2-5-10 років вперед, вона може і повинна змінюватися від виборів до виборів. Якщо вона не змінюється, то значить або вона пишеться лише формально, або партія не здатна справитися зі своїми обов’язками.

По-друге, ідеологія не завжди оперує актуальними проблемами суспільства. Часто ідеологічна свідомість продукує віртуальних ворогів замість справжніх, але ще частіше вона ігнорує справді нагальні питання порядку денного, натомість віддаючи перевагу тим речам, на яких вона зациклена. Скажімо, цілком очевидно, що корупція, безробіття та економічна криза є значно більшими проблемами для ВСІХ українців, ніж питання мови, гомосексуальних шлюбів чи міжнародної політики (“НАТА нє нада”, “Євроінтеграція бла-бла-бла”). Але ідеологія, чи то як інструмент в руках маніпуляторів, чи то як захисна реакція нашої власної психіки, змушує забути про власну бідність, про погані дороги, про те, звідки такі гроші у директора школи, а замість того перейматися етикетками на канхветах, які продає Порошенко.

Адекватна політична програма повинна вказувати на рішення актуальних проблем. Наприклад, яке обрати вирішення проблеми вищої освіти в Україні:

  1. через інтеграцію в Європейський простір вищої освіти,
  2. через розробку власних інноваційних програм
  3. або через банальне спалення Міносвіти та розстріл усіх людей, які там працюють?

І щодо кожного з цих трьох варіантів в програмі мають бути також вказані основні етапи реалізації: які війська ми залучимо до розстрілу Міносвіти? Чи дозволимо ми відновити цю структуру через 250 років? Чи будемо ми переслідувати (і в який спосіб) всіх людей, які причетні до роботи міністерства, чи лише тих, які працюють там останні два роки?

По-третє, в тих випадках, коли проблеми, порушені ідеологією, таки збігаються із найнагальнішими потребами суспільства, ідеологія виходить не з позиції вирішення проблеми, а з позиції досягнення заданої ідеологією недосяжної кінцевої мети чи застосування призначених ідеологією “священних інструментів”. Наприклад, “Пряма дія” протестуючи проти закону, який дозволяв універам здирати зі студентів додаткову плату за різні формальні послуги, кричала не лише “Поверніть наші гроші!”, але і “Геть капіталізм!” та “Революція! Революція!!!”. Я не кажу, що цей інструмент був хибним у даному разі, але він застосовувався не стільки з розрахунку ефективності, скільки із переконання, що бунт – це найкращий шлях, а капіталістична система – це найбільший ворог.

Політична програма повинна орієнтуватися на вирішення проблеми “за будь-яку ціну”, в позитивному значенні цього вислову. Себто які засоби будуть більш доступними в конкретний момент і найменше викличуть побічних ефектів, ті і слід застосовувати.

По-четверте, як зазначалося Карлом Мангаймом, сьогоднішня ідеологія – це вчорашня утопія. Саме тому, коли ідеологія тільки зароджується в голові її автора, чи оселяється в свідомості рядового носія, вона неодмінно пропонує утопічну картинку. Проблема навіть не в тому, що картинка має мало спільного з реальністю. Проблема в тому, що умови, необхідні для створення цієї утопії, змальовуються так, ніби вони вже є даністю або їх зовсім не складно досягнути. Справді дієве комуністичне суспільство можливе лише за наявності високоморальних, безгрішних людей. Комуна утопічного соціаліста Роберта Оуена на безлюдному острові свого часу прогоріла саме через природу людини – жадібну, заздрісну, ліниву та егоїстичну. Так само і сьогодні, нам всім хочеться уявляти Україну “великою-квітучою-одною”, але майже ніхто не здатен уявити шлях до цього утопічного стану. Подумайте: якби безгрішні люди існували, то і боротьба з капіталізмом не мала би сенсу. Але працювати сьогодні нам доводиться не з ідеальними і просвітленими людьми, а з тими, які уособлюють всі негативи поточної системи.

Якщо повернутися до сучасної України, найяскравішим прикладом є, знову ж таки, мовне питання. Ющенко уявляв собі Лівобережжя як край, повний щирих україномовних патріотів, яким просто не дають спілкуватися рідною мовою. Але так не є і так не було. Лівобережжя російськомовне, і щоби ці люди заговорили українською, їм треба не лише дати таку можливість, але заохотити їх нею скористуватися.

Нормальна політична програма теж має елементи утопічного, адже утопія – це повстання проти наявного порядку. Але програма, на відміну від ідеології, має виходити із максимально конкретних реалій, які є навколо нас, і виконання цієї програми повинно рухатися не від пункту призначення, а з вихідної точки проблеми: Бортницька станція аерації на межі, отже, чиє у нас є ресурси її відремонтувати? Які можуть бути альтернативи ремонту? Якщо ресурси є, то чому вони ще не застосовані?

Отже, наполегливо запевняю вас, що ідеології у наших партій є (і не лише у “Свободи”). Але сама по собі ідеологічність партії не робить її кращою за її конкурентів. Втім, ще гірше те, що вони пишуть свої програми абияк, не враховують в них нагальних суспільних питань і не дуже поспішають виконувати обіцяне в цих програмах.

Advertisements

3 thoughts on “Хибна свідомість та реалістичні плани

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s