Мені неодноразово доводилося виступати перед могилянськими студентами і давати якісь поради їм щодо того, як із навчання в університеті отримати якомога більше користі. Зазвичай цей перелік зводився до:

  1. вчитися від викладачів не лише їх дисциплін, але і їх мудрості,
  2. займатися громадською діяльністю, доки на це є час,
  3. знайомитися із цікавими людьми,
  4. шукати ті наукові теми, які щиро цікаві саме вам,
  5. дотримуватися корпоративної культури свого університету.

Я це робив як студент із досвідом. Викладачем я ще майже не був, але як людина, яка стикалася з викладачами багатьма і різними, зазначу деякі поради і для них. Отже, 10 порад викладачеві. Особливо буде корисно для нових викладачів у Могилянці…

1. Якщо викладач хоче, щоби студенти цікавилися його предметом, йому слід чітко показати, яку користь приносить їм кожен вид діяльності на лекціях та семінарах. Врешті-решт, якщо студент зобов’язаний в своїй дипломній писати про актуальність дослідження, то чи не повинен і викладач говорити про актуальність свого предмету? Кожна витрата зусиль і часу має бути легітимована. Для початку, слід переконатися в тому, що фінальний проект, який ви очікуєте від студента, не повторює те, що він робив впродовж усього попереднього року навчання. Окрім того, ми живемо в країні, де сама по собі вища освіта вже нічого не варта, тому якщо ваш предмет не може підвищити шанси студентів на успішне працевлаштування, хоча б зробіть його цікавим.

2. Якщо викладач хоче, щоби студенти цікавилися його предметом, йому слід пояснювати все доступною мовою. Деяким викладачам буває просто важко тримати в голові, що їх завдання – НАВЧИТИ студентів, а не перемогти їх в інтелектуальному телешоу. Ну процитував ти Гайдеггера першокурсникам. Ну повідвалювалися у них щелепи. Шо далі? Відчув себе розумним? Молодець! А твої учні відчули, що вони не хочуть ламати свої життя об цей граніт науки.

3. Якщо викладач хоче, щоби на його лекції ходили, йому слід включати в свої лекції речі, які не містяться у Вікіпедії або у підручнику авторства самого лектора. Якщо все, що ти можеш розказати студенту за півтори години, він може без витрати часу на дорогу до університету прочитати за півгодини вдома в Інтернеті, то який сенс пертися на твою пару? Аналогічне питання виникає і тоді, коли викладач всю дорогу просто ниє за жИзнь чи розказує якісь приколи. Постійно запитуйте себе “Чи я не говорю очевидних речей?”. Якщо особисте спілкування з вами може винагородити студента ексклюзивним знанням чи принаймні зекономити йому час на читанні товстелезних томів, то студент неодмінно приїде вас послухати.

4. Якщо викладач хоче, щоби на його лекції ходили, він у жодному разі не повинен зводити лекцію до перерахунку десятків імен авторів, праці яких “неодмінно має прочитати кожен філософ/економіст/правник/політолог/культуролог/тощо”. У студента, окрім вас, є ще 5, 7, 10 таких самих, як ви, і всі вони так само, як ви, свято переконані, що їх предмет у всіх без винятку студентів викликає шалене зацікавлення і всім їм він гарантовано знадобиться потім у житті. Це не так. Навіть якщо ваш курс має очевидну практичну користь, студенти можуть мати різні спеціалізації всередині групи і конкретно ваша тема більшості із них може бути цікава лише на ознайомчому рівні. Якщо ваша “Історія французької філософії 18-го століття” ні в кого не викликала ентузіазму, то це не значить, що студенти всі ліниві та тупі, це радше значить, що ви не спромоглися зробити із вузької (та, імовірно, занудної) теми бодай щось цікаве.

5. Якщо викладач хоче, щоби на його лекції ходили, йому не варто скаржитися на те, що хтось на його пари не ходить. Чому? Бо це по-ідіотськи. Задумайтеся: якщо вас зачіпає, як мало людей прийшли на вашу лекцію, швидше за все, так відбувається вже не вперше. Якщо це не вперше, значить, є ті, хто регулярно пропускає, а на противагу їм – ті, хто більш-менш стабільно ходить. Якщо ви покричите в аудиторії, то ви покричите на тих, хто ходить, чим просто перегадите їм настрій. При цьому ті, хто на ваші пари не ходять систематично, вас не почують. В кращому разі, їм передадуть зміст ваших слів, а якщо ви злісно порушуєте більшість правил в цьому списку, то лише загроза незарахів змусить когось ходити на ваші пари.

6. Якщо викладач хоче, щоби студенти були активними на парах, йому в жодному разі не слід на прохання щось уточнити відповідати в стилі “ми зараз пройдемо ще 4 теми, а потім, може, на перерві я відповім на ваше запитання”. По-перше, це несправедливо. Якщо вже у вас запитують, то значить, студент, як мінімум, слухає вас, а не переписується з кимсь вконтакті. Значить, він має якусь повагу, то проявіть крихту поваги і до нього. По-друге, відповідати на запитання студентів – ЦЕ ВАША РОБОТА!!!

7. Якщо викладач хоче, щоби студенти вчасно виконували домашку, він повинен максимально чітко формулювати завдання. Коли задача поставлена в стилі “Ну зробіть аналітичний матеріал на якусь тему, яка торкає чогось, що ми проходили, а потім я буду вас оцінювати залежно від того, який у мене буде настрій”, то який сенс старатися?

8. Якщо викладач хоче, щоби студенти вчасно виконували домашку, він повинен відмовитися від соціальної помсти. Особливо це стосується молодих викладачів. Іноді деякі з них забувають, що вони не в армії, а в університеті, і тут типу не повинно бути дідівщини. Те, що вам в Оксфорді треба було писати щотижня роботи по 30К слів, ще не означає, що українські студенти мають повиздихувать під вашим чуйним керівництвом. Їй-Богу, це виглядає як ото коли пенсіонери затягують “А от я в дитинстві спав на соломі, то і всі діти тепер теж мають спати на соломі”.

9. Якщо ви хочете, щоби студенти вас любили, не будьте “сухим”, будьте собою, але в рамках розумного. Якщо ви схильні до снобізму, не ставтеся надто зверхньо до студентів. Якщо ви викладач сценічного типу, не перегравайте. Якщо ви любите маніпулювати студентами, не робіть це демонстративно.

10. Якщо ви НЕ хочете, щоби студенти писали на вас скарги, давайте виважені та чіткі оцінки всьому, що вони виконують за вашою вказівкою. Відсутність оцінок вибішує дико. Іноді викладання – це не основна ваша робота і ви часто кудись їздите. Проте студент повинен бодай знати, чи він має допуск. І знати він про це повинен ПЕРЕД сесією, а не за місяць після неї. Всі в курсі, що “вчимося ми не заради оцінок”, але якщо у викладача немає часу перевірити роботи і проставити бали, то годі сподіватися, що всі будуть виконувати завдання, ходити на лекції і т. д.

Я хочу підкреслити наостанок, що ці правила виведені на основі реальних випадків, кожен з яких повторюється раз на два курси в середньому. Особисто ж я здебільшого маю високі результати навіть з тих предметів, викладачі яких активно порушували вищенаведені правила.

Advertisements