Хай якою нетривалою була наша з Оленою мандрівка до Польщі, у нас лишилася маса позитивних вражень. Навіть нетривала мандрівка – це завжди пригода і відпочинок, а мандрівка закордон – це ще й добряча чиста мізків.

Вигляд з вікна нашого номера.

Трошки подібна до України, тільки нормальна

Вся Польща в цілому мені видалася одним великим приватним сектором. Це чи не найбільша відмінність від України: в Польщі межа між міською смугою та сільською місцевістю вкрай малопомітна. В Польщі майже немає такого, що ти їдеш-їдеш-їдеш по якомусь лісі чи по полю, а навкруги нікого і нічого. Натомість тут майже скрізь стоять дуже подібні по суті, але відмінні за дизайном охайні двоповерхові будиночки з газоном та іноді парканчиком. Ці помешкання складають, щонайменше, дві третини приватних будинків, які я бачив через вікно автобуса. А от палаців із високими мурами чи мазанок-землянок майже не було. Ось вам соціальна рівність.

Оленка на фоні типової вулиці Кракова.

Взагалі, Польща – це одна з тієї половини країн світу, після відвідин яких повертатися додому просто сумно. Виникає купа питань, наприклад: чому наші вокзали не можуть бути схожими на кав’ярні, а не на помийні ями всього міста? Чому в наших громадських туалетах (ну хоча би у мегаполісах) не можна включати бодай іноді гарячу воду та прибирати частіше, ніж раз на місяць? Адже осьо, люди за нашим західним кордоном мають гарячу воду навіть на дрібних зупиночках і У ВСІХ їхніх бачків є нормальна кнопка, а не якесь драньтя, до якого без саперної команди страшно підійти!

І ще у Польщі скрізь шикарні дороги. Щоправда, ось тут я подумав: це добре, що у нас на дорогах ями, адже були би у нас польські дороги, то наші шизануті водії гасали би під 200 км/г і аварій було би ще більше.

Але годі про Україну, оскільки це єдине, що в цій подорожі мене реально засмутило.

Єдина річ, яка для мене лишається загадкою Річі Посполитої – це паркани, які стоять уздовж доброї третини польських доріг. Стандартні зеленкуваті, схожі на наші будівельні огорожі, але також іноді жовті чи навіть прозорі із зображенням птахів. Спершу я думав, що їх ставлять собі господарі, у яких нема грошей на щось більш індивідуальне, коли хочеться відгородитися від газів та шуму дороги. Але потім я побачив, що десятки секцій також огорож стоять вздовж магістралей. В чому ж річ?

А ще у Польщі є мережа ресторанів “Хлопське їдло”. По формату дуже нагадує нашу Пузату Хату, але тут обслуговують офіціанти, їжа дорожча, а порції величезні. Так, першого дня ми з Оленкою з незвички вирішили замовити і ковбаску, і варенички, і млинці, і деруни. Скоро виявилося, що нам ще безкоштовно надається набір хліба з сиром та смачним смальцем. Під кінець ми вже просто не могли їсти. Втім, мене більше здивувала інше: здебільшого у Хлопському їдлі грає якась польська музика, як народна, так і сучасна. Але раптом ми почули козацьку пісню українською. Це було неочікувано. І… гаразд, це друга загадка Річі Посполитою, за розгадкою якої я повернуся колись туди знову.

Місто замків

Краків – дуже зручне місто. Більшість його пам’яток сконцентровані в історичному центрі, який просторово далекий від центру бізнесового, що сприяє затишній атмосфері на вузеньких древніх вуличках. Та і вокзали обидва зовсім поруч із історичним центром – до більшості тутешніх готелів можна легко дістатися за 20 хвилин. Час від часу на вулицях можна натрапити на карту району із уже запропонованим маршрутом для самостійної екскурсії.

Оленятко-гном роздивляється карту.

Іноді складається враження, ніби третина будівель Кракова – це якісь середньовічні форти та фортифікації. Атмосфера минулих епох надзвичайно потужна, хоча більшість “середньовічних” споруд насправді збудовані в 16-му столітті та пізніше. Окрім замку на Вавелі, майже кожен старий собор з його прибудовами та підсобними приміщеннями являє собою своєрідну фортецю. Корпуси Ягелонського університету трохи губляться за розмаїттям величних будівель в стилі готики, класицизму та бароко. Поляки дійсно вміють берегти старовинні речі!

Саме оця маса старовинних замкоподібних архітектурних творів викликає враження, що Польща – це велика, могутня і древня держава. І вже стає без різниці, скільки разів і хто їх завойовував і як довго тримав під своєю владою – якщо ця архітектура збереглася, жодна окупація не могла сильно викривити чи зламати національний дух.

Герби на корпусі Ягелонського університету.

У поляків є такий собі неакцентований культ Йоана Павла ІІ. Будь-яка будівля, де цей польський понтифік вчився, жив чи працював бодай пару місяців, оздоблена його портретом та пам’ятним знаком. Будь-який стенд із сувенірами має чи то фігурку, чи то портрет Кароля Войтили. Більші храми мають відповідну статую у своєму дворі.

Інша цікава річ, специфічна саме для Кракова – це дракони. Вочевидь, поляки здогадалися, що аби змусити туриста ходити своїм містом, треба зацікавити його пошуками. У Вроцлаві шукають спеціально зроблених для того гномів, а у Кракові шукають драконів.

За легендою, дракон дуже заважав жителям поселення, вимагав від них жертвоприношення худобу, або, в іншому разі, він став би їсти жителів міста, але правитель на ім’я Кракус допетрав одного дня нагодувати дракона замість худоби шматками сірки, загорнутої у хутро. Відтак дракон нажерся сірки і вигорів ізсередини.

На багатьох будівлях міста зображено драконів, не з якимсь єдиним умислом, тому вони всі дуже різні. Проте і в цьому випадку вам радо допоможуть – продадуть карту з позначками, де шукати драконів, включно із найбільшим, який стоїть між замком та Віслою.

Ми з драконом (нас фотографували якісь французькі дівчата).

Відвідали ми і єврейський район Казімірц. Тільки не плутайте його із гетто часів світової війни, яке знаходилося на іншому березі Вісли. Казімірц має декілька синагог, досить гарних. Я також хотів послухати єврейський джаз у клезмерських клубах, але у нас трошки забракло часу на це, та і я не знав жодних адрес, де краще його слухати і коли.

Стара синагога.

Що ж до гетто, на його місці нині перебуває звичайний житловий район, хоча окремі будівлі відмічені особливими дошками. Якщо вірити вуличним картам, будинків, які були свідками подій 1941-44 років, лишилося всього близько десятка і нині в них живуть люди.

З візиту на фабрику Шиндлера я дізнався для себе чимало нового про історію Польщі, хоча про самого Оскара Шиндлера в експозиції йшлося зовсім трошки. Цікаво, що більшість експонатів музею – це тексти, а відтак їх треба читати. Екскурсовод за таких обставин виглядав би недоречно – виставка заохочує активно і самостійно заглибитися в атмосферу кінця 30-их, початку 40-их років, а не лишатися просто пасивним слухачем.

На цій площі нацисти вирішували, хто піде працювати на фабрики, нині тут стоять стільці.

І щоби не закінчувати на сумній ноті: на Віслі зараз живуть лебеді! При чому це не один чи два, там їх кілька десятків, а з лебедятами та качками – то й пару сотень набереться! Думаю, їх хтось підгодовує, бо не знаю, з якого б то дива ці птахи так масово жили посеред міста, хай навіть настільки затишного і красивого, як Краків.

Лебеді були би раді захапати вас і затягти у воду!

Ось така у нас видалася мандрівка. Значно коротша, ніж хотілося би (я би не відмовився від окремого тижня просто щоби повалятися на цьому шикарному матраці в готелі та попід’їдати їхні сніданки), але від того не менш чарівна. Від себе раджу всім їздити до країн ЦСЄ частіше.

Читайте про мої свіжіші подорожі:

  1. Ополе
  2. Маастрихт і Брюґґе
  3. Мадрид
  4. Вормс
  5. Вулканайфель
Advertisements