Mark of the Ninja

Дехто називає 2012-ий рік роком відродження stealth-симуляторів. І якщо Dishonored самого по собі замало для таких заяв, а Hitman Absolution у багатьох викликав двозначні враження, то ось вам іще один вагомий аргумент: Mark of the Ninja.

Наш герой узяв на себе страшний тягар заради власного клану ніндзя – він погодився прийняти татуювання, які дають незвичну силу, але при цьому поступово зводять свого носія з глузду. І ось саме в той момент, коли він вирішив помедитувати та подумати над тим, на що він пішов, в домівку клану вриваються представники невідомої приватної армії та починають всіх розстрілювати.

Не можна сказати, що сюжет дуже оригінальний чи насичений інтригами. Те, що історія взагалі має розвиток, стає зрозумілим лише десь після першої половини гри. Але зрештою, як для невеликої сайд-скроллінгової іграшки у 2D, історія прописана достатньо серйозно. Та і Mark of the Ninja за рахунок геймплею з головою надолужує брак глибокого наративу. Словом, не заморочуйтеся через сюжет особливо, але не дивуйтеся, якщо він вас вразить.

Гру робила незалежна (але досвідчена) компанія Klei Entertainment, яка в Mark of the Ninja спромоглася рециклювати візуальний стиль своєї гри Shank та чимало елементів геймплею давнішої (і дуже мною рекомендованої усім) N+.

На відміну від багатьох самоназваних stealth-симуляторів, Мітка Ніндзі примушує гравця бути обережним, а не просто заохочує до гри у хованки чи надає можливість маскуватися. Навіть із усіма бонусами до вашої броні ви не довго протримаєтеся, якщо спробуєте на лобовій атаці прорватися крізь рівень. Натомість вам доведеться чимало полазити по вентиляціях (ще одне кіношне кліше), повідволікати ворогів пітардами,  порозгадувати головоломки у вигляді систем безпеки, порозставляти пастки (ВАУ!!! Третя гра в моєму житті, де пастки мають хоча б якийсь сенс!), врешті-решт, заскочити охоронця зненацька ззаду або ненароком обірвати на когось канделябр.

Вороги з часом озброюються додатковим спорядженням на кшталт щитів або приладів нічного бачення, хоча основне ускладнення полягає радше просто в їх “правильнішій” розстановці у кімнатах, з чого напрошується висновок і для реального життя: головне не крутий автомат в руках охоронця, а щоби у нього було надійне прикриття.

Зрештою, після виконання кількох вибіркових завдань вам відкриються  альтернативні костюми для головного героя. Кожен з них розрахований на специфічний стиль проходження місій. Наприклад, один з костюмів (“Шлях тиші”) не передбачає взагалі можливості убивати, але натомість дає хороші бонуси для безшумного пересування та відволікання ворогів.

Гра дуже зосереджена на звуках і світлі. Ви пробіглися по даху – охорону зацікавило, що то воно таке там гримить, і ось уже по вашу душу йдуть із автоматами, ліхтарями та собаками. Ви ненароком потрапили у промінь лампи в коридорі – випадковий патруль це зауважив – здійнялася тривога – на вас почалося справжнє полювання.

Щодо візуального стилю, я наголошу: це не просто мальована гра, це гра, яка своїм дизайном повертає нас у часи “Черепашок Ніндзя”, “Пригод Джекі Чана” та численних американських бойовиків 90-их, де докупи змішані східні єдиноборства, східні легенди (як Близького, так і Далекого сходу), найновіші технології, погані корпорації та питання честі.

“Честь” заміняє в цій іграшці одночасно валюту та “досвід”. Наш герой заробляє собі “честь” здійснюючи майстерні убивства, виконуючи вибіркові завдання та знаходячи сувої зі старими роздумами першого носія мітки. За певну кількість очок “честі” можна відкрити нові уміння, нові пастки або нові предмети для відволікання ворогів.

До речі, оскільки я вже згадав про сувої – попри дуже кострубате намагання скопіювати в них стиль хоку, те, як ці роздуми зачитуються голосом, неабияк збагачує атмосферу гри. Та і взагалі, озвучка – це те, за що Mark of the Ninja можна полюбити. Атмосферна музика, голоси персонажів та передача найрізноманітніших шумів допомагає відчути себе ось там – на даху вітряної дощової ночі прямо над шоломом якогось мордоворота, який мирно покурює папіроску під ліхтариком.

Було би краще, якби Мітка Ніндзі тривала трошечки довше, містила трошечки більше інструментів та загадок, але і без цього вона варта того, щоби у неї зіграти.

Мітка Ніндзі не складна. Це саме той випадок, коли присутнє певне випробування, але вам не доведеться через нього довго довбатися. Зрідка гра змусить вас почухати потилицю, і трошки частіше – понервувати через випадково натиснуту не ту клавішу у відповідальний момент. Я пройшов її за 8-10 годин, за які вона встигла мене розважити, не встигла набриднути і навіть трошки змусила задуматися.

МІНІМАЛЬНІ СИСТЕМНІ ВИМОГИ:

Windows XP SP3, Windows Vista SP2, Windows 7 SP1

AMD Phenom 9750 or Pentium D 800+

2 GB Memory RAM

NVIDIA GeForce 7800 GT or ATI Radeon HD 3000+

2.5 GB Free Hard Drive Space