“РИ” значить РИволюція (2005)

Неоднозначне кіно водночас про вендетту та революцію.

Не думаю, що “Вендетту” братів Вачовскі часто дивляться випадкові люди. Її дивляться заради V – головного героя у масці Гая Фокса. Точніше, її дивляться заради цієї маски і того, як вона себе поводить у цьому фільмі. Ми ніколи не бачимо головного героя без неї, цьому є резонне пояснення, але саме завдяки його наполегливій загадковості складається враження, що під цією маскою не людина, а ідея, ідея свободи, етичного анархізму з присмаком британських манеризмів. Ця маска поводить себе зовсім не так, як ті, за якими ховаються Анонімуси, хоча витоки їх ідеології легко прослідкувати у репліках V.

До речі, насправді під маскою ховається актор Г’юго Вівінг, який у Матриці зіграв Агента Сміта. Курйоз, егеж? 🙂

Як для пригодницької стрічки-антиутопії, “V означає Вендетта” – дуже хороший фільм. Хороший передусім тим, що він не просто занурює глядача у стереотипний перерахунок елементів антиутопії (доноси, цензура, тотальне спостереження, концтабори тощо), але до того ж обігрує політичну філософію, ставить чимало питань, над якими варто було би задуматися кожному. Наприклад, головний герой, звертаючись до громадян, зазначає, що “для того, щоби побачити одного з винуватців диктатури – достатньо просто подивитися в дзеркало”.

Філософія фільму аж ніяк не є тягучою та нудною, стрічка зберігає динамізм та приправляє основну сюжетну лінію масою доречних та яскравих вкраплень: спогади головної героїні про дитинство, історія кохання однієї із жертв режиму, історія візуально подібного до Коломбо комісара, який поступово розкриває причину масових отруєнь 20-літньої давності…

Що ж у “Вендетті” поганого? (можливо, цю частину краще почитати вам після перегляду фільму)

Перше. Фільми, зняті “під якусь подію” завжди виглядають awkward за декілька років після події – тоді, коли вона ще не увійшла в усі підручники історії, але вже давно не обговорюється у прайм-тайм на теледебатах (подумайте про Помаранчеву революцію). Тут саме така історія. Побоювання, що Республіканська партія США сконцентрує в своїх руках усю владу і встановить фашистську диктатуру під прапором боротьби із терористами, вже здається анахронізмом – хоча би тому, що Обама уже двічі переміг на виборах. А можливо, тому, що його перемога не припинила всіх війн, у яких беруть участь американські війська. Ну та ладно, Вачовскі треба поставити пам’ятник хоча би за те, що диктатор у цьому фільмі не є мільярдною копією Гітлера та відносно не сильно нагадує Старшого Брата.

Друге. І без намагання встопіцоте залякати всіх образом Буша, у стрічці вдосталь кліше, які чесно… ну, надто вже стереотипні, ідеалістичні та подекуди лівацькі. Церковний єпископ – обов’язково лицемір і збоченець, головний ведучий – обов’язково егоцентричний психопат-наркоман, головний поліцейський обов’язково безсердечно не рахує втрат серед своїх людей і спокійно дивиться, як їх крошать на капусту. Очевидно (і дивно), що брати Вачовскі ніколи не спілкувалися особисто із живим політиком, генералом чи фінансовим магнатом. “Погані люди” в реальному житті виглядають ДОБРИМИ і АДЕКВАТНИМИ – це головна причина, чому вони досягають влади!!! Якби вони всі були істеричками і педофілами, і не рахувалися із втратами серед своїх підопічних – проти них би це обов’язково використали “хороші” або “погані, але обережні люди”.

Третє. Як зазначила моя дружина, це “фільм про мужика, який все продумав”. Дійсно, стрічка лише фрагментовано натякає на те, хто головний герой і як він підготував все те, що відбувається у стрічці. Через це виникає враження якоїсь надуманої супергеройськості. Ну а от дійсно, як він зміг всі ці маски провезти на територію тоталітарної держави? Звідки він дістав потяг? Де знаходиться його житло, що його так ніхто і не зміг вичислити? До слова сказати, він – не єдиний герой, шлях якого лишається недороз’ясненим, але це не та недосказаність, яка спонукає задуматися, а та недосказаність, яка викликає сумнів: якщо ці люди дожили до кінця фільму, значить або режим не настільки страшний, або найкрутіші їхні сторони режисери нам не показали.

“Вендетта” – непоганий, розумний, цікавий, але значно більш наївний і поверховий фільм, ніж може здатися на перший погляд. Можливо, ця стрічка може претендувати на культовість серед антисистемщиків, але видається він якоюсь аж надміру полегшеною для сприйняття рядового споживача “Матрицею”, знятою до виборів США 2008 року.

ВИСНОВОК: можна подивитися.