Після численних курсів, присвячених комунікації між людьми, серіалу Теорія Брехні, різноманітних тренінгів з ораторського мистецтва, а також суперечок на тему релігії та політики для мене порозуміння між людьми піднеслося до рівня чуда. Не просто чуда в стилі “О, росте деревце!”, а чуда штибу телепортації, перетворення води на вино, свинцю на золото і пускання вогненних куль із рукава.

Лишень задумайтеся:

Почнімо з того, що принаймні в нашій країні соціальна стратифікація дуже різка і відчутна. І я говорю не лише про бідних-багатих, але і про освічених-неосвічених, жінок-чоловіків, старих-молодих. Ці всі речі надзвичайно обумовлюють мислення. Ну немає мені про шо говорити з людиною, для якої цінністю є сервант, що в 1970-их “был в бАльшом дефиците”. Немає про що говорити із фіфочками із Кловського ліцею. Вже коло людей, з якими я можу спілкуватися, надзвичайно звузилося.

По-друге, навіть якщо ви приблизно з одного соціального прошарку, є об’єктивні інтереси, які дуже часто взаємовиключні. Скажімо, ви хочете подивитися один фільм, а ваша дівчина – зовсім інший. І навіть здається, що все можна якось раціонально владнати, дійти компромісу – знайти фільм, який буде подобатися обом, піти на два фільми, один сьогодні, інший – завтра, але все значно складніше, адже ви хочете не просто піти на свої фільми, а ви хочете піти на них ТУТ і ЗАРАЗ, і компромісні варіанти можуть врешті-решт стати неприємними для обох. Проблема об’єктивного інтересу в тому, що він постійно, швидше чи повільніше, зростає. Саме тому будь-які політичні чи економічні союзи з часом дають тріщину.

По-третє, є ідеологічний фактор, і якщо ви не зійшлися зі своїм другом в тому, чи є Бог, чи Його немає, то тут годі щось комусь довести, адже ви не зійшлися в тих речах, які складають підвалини світосприйняття кожного із вас. Так, можливо, з часом ваш співрозмовник пристане до вашого табору, але якщо це і трапиться, то навряд чи через ваші слова.

По-четверте, є фактор характеру. Комусь подобається, коли люди всі навколо спокійні і сумирні, а інший починає вовком вити, якщо у приміщенні занадто тихо. Хтось звик торкатися інших людей – плескати по плечу, тицяти в бік, комусь таке геть не подобається. Етик вишуковує найменші натяки на грубість у словах співрозмовника-логіка і потім обурюється з цього приводу, а логік не може зрозуміти, нащо потрібно “не говорити все прямо”. Холерик кричить і психує, коли щось іде не так, для нього це нормально і десь глибоко всередині себе він перебуває в стані душевної рівноваги лише тоді, коли кричить, а меланхоліка така поведінка напружує, він боїться, потім злиться, потім ображається. Етсетера, етсетера… Зійтися характерами, мабуть, важливіше, ніж мати спільні вірування та інтереси, але виховувалися ми всі в різних родинах і за різних умов, і у кожного купа тарганів у голові. Особисто мені вартувало колосальних зусиль, аби навчитися принаймні не реагувати на критику болісно, та і то, я не можу сказати, що я цілковито подолав цю свою ваду. А є багато людей, які взагалі над собою працювати не хочуть.

По-п’яте, є ще такі ірраціональні речі, як “Он меня просто БеЕеЕеЕеСИИИИИТ!!!”. Це взагалі не можна вкласти ні у які рамки – от не подобається людина і все! Часто в таких випадках я думаю, що Зюскінд був правий і люди таки значно більше сприймають нюхом, ніж очима. Як часто траплялося у мене, що я нічого людині поганого не вдіяв, світоглядних перепалок з нею не мав, навіть не грубив!, а в результаті вона на мене визвіряється, ігнорує, боїться або розпускає про мене неправдиві чутки за моєю спиною. Чому так? Бо просто гормони у людини всередині так стали. Або людина просто ідіотична через свої гормони, або її гормони відносно нормальні, але не є сполучуваними з моїми. Але що найнайгірше – якщо інтереси можуть бути мимобіжними, а іноді і збігатися, якщо ідеологічні теми у розмові можна ввічливо оминати, якщо зі своїми дратівливими звичками можна боротися, то зіткнення гормонів не може не відбутися при контакті двох людей. І навіть якщо ви маєте спільні цінності та взаємовигідні відносини і до всього ще уособлюєте ідеали одне одного в плані стилів спілкування, це все не матиме ніякої ролі, якщо ваші фізіологічні складові одне одного сприймають вороже. Отже цей, останній, ірраціонально-гормональний фактор по силі перекриває попередні, себто так, людська істота – це лише шмат гідрокарбонатів, самопочуття і поведінка якого залежить від менших гідрокарбонатів, що входять до її складу.

Отже, картина така, що як ви не знайшли з людиною спільної мови, вихід один – ігнорування і викреслення людини зі свого життя. І раніше (ось тут, пункт 4) мені такий вихід здавався легким і правильним. Зараз я жахаюся з того, з якою часткою населення спілкування є, м’яко кажучи утрудненим. Це, звісно, трошки філософський погляд, але все ж таки, це і повсякденна проблема.

Мені здається, ми живемо у надмірно атомізованому суспільстві, де ми навчилися пристосовуватися до всього на світі – поганих доріг, неякісних продуктів, дебілоїдного телебачення та соціо-економічної структури, яка знаходиться на межі краху та маразму, але ми розучилися пристосовуватися до інших людей. Або принаймні у мене таке враження після того, як я перестав когось у чомусь переконувати в Інтернеті та просто почав ігнорувати усіх, хто мене не сприймає.

З родичами та колегами по роботі важче – їх так просто не проігноруєш. З ними треба шукати способів уладнати проблеми, інакше конфлікти переростуть в історичні образи, які дуже складно стерти з пам’яті і які часто навіть вже будучи забутими викликають негативні емоції. Серед моєї рідні, чи то на щастя, чи то на жаль, було знайдено формулу, згідно з якою всі максимально зберігають недоторканість приватного простору одне одного. Але це лікування симптомів, а не причин, і воно має свої негативні сторони. До таких належать нестача мого власного виховання та здатності до соціалізації.

Іноді мені шкода, що ані Ісус, ані апостол Павло не одружувалися і не мали сімей. Ні-ні, я не прихильник денбраунівської єресі і я цілком добре розумію, що Павло з його ритмом життя та місією на нього покладеною Богом в принципі не міг би одружитися, а якби одружився, це був би найбезвідповідальніший крок у його житті. Що ж до Христа – тут все ще складніше і цю тему я залишу богословам. Але особисто мені не достатньо загальної настанови “Любіть своїх дружин…” абощо. Якби Павло одружився, то він гарантовано би залишив по собі не лише послання, як урядувати в церкві, але і послання, як урядувати в родині. Так, імовірно, Бог нам дає свободу в цій сфері, дає право обирати свої варіанти, але оце саме та сфера, де більш детальне роз’яснення не завадило б.

Як уже було сказано, для мене є дивовижним, що люди спромагаються на якісь інші форми інтеракції, окрім довбання одне одного бітами. Ще більш дивовижним є те, що люди спромагаються разом чогось досягати. Це взагалі таїнство і загадка… принаймні якщо над цим задуматися.

Щиро дякую усім, з ким у мене збіглися перелічені вище чинники порозуміння! І вибачте мені, якщо когось із вас я чимсь образив.

Advertisements