Балакучі голови із Америки

Коли я чую, що до мого університету скоро приїде чергове пафосне американське бла-бла-бла, моє серденько не вистрибує з грудей, не загораються очі і ноги не відриваються від землі. Чому ж? Зовсім не через ненависть до імперіалістичної країни буржуїв, і навіть не через те, що відвідування зустрічей із цими гостьовими спікерами для мене є часто обов’язковим. Просто після останніх декількох візитів американських чинушів, я вже сам можу за них ці візити проводити – настільки вони тупі та одноманітні. І тут, любі мої читачі, будьте уважненькі, бо я вам зекономлю чимало часу своєю розповіддю.

По-перше, на такі зустрічі виділяється дуже мало часу – до години – адже наш гість перманентно “дуже зайнятий”. На моєму першому курсі до нас приїздив Генеральний секретар НАТО і він говорив значно довше у Дослідницькій бібліотеці (і, до речі, туди я приходив самостійно). Невже якісь держдепівські чинуші зайняті більше, ніж Генсек НАТО?

По-друге, держдепівські чинуші майже одразу просять задавати їм питання, замість того, щоби щось розповісти. Це що тобі прес-конференція, чи що? Невже не можна підготувати виступ бодай на 5-10 хвилин і поділитися чимсь цікавеньким? Окрім того, може я поганий журналіст, може я дійсно мало прочитав про спікера і тому він мені не цікавий, може я не зрозумів усієї прогресивності зустрічей, які починаються із запитань, але невже працівники Держдепу реально вважають, що ми тут сидимо і просто чекаємо казкової нагоди щось у них запитати?

По-третє, все б іще туди-сюди, якби не ці унилі відповіді на запитання. Приблизний зміст будь-якої відповіді: democracy is great, we all do our best to develop divergence, freedom of speech is oxygen, media must be free etc. Звісно, я здогадуюся, що відповіді не можуть бути нормальними вже бодай через фатальну помилку в попередніх пунктах – замало часу для детальних обговорень, тому доводиться обходитися кліше, а запрошена людина і аудиторія насправді не є тими, хто дійсно хоче одне з одним поговорити. Але все ж таки, середньостатистична, переповнена пафосом і вірою в демократію та свободу відповідь викликає дивне враження, що тобі намагаються промити мозок якоюсь третьосортною пропагандою.

Гадаю, мій невеличкий опис допоможе всім, кому не щастило потрапити на такі зустрічі, переконатися, що нічого ви не втратили, а навіть зекономили – свій час.