Скасувати “геймера”

(Це скорочений і трошки адаптований переклад/пересказ запису Лєма Патріка, який веде блог на IGN.com).

Геймер як остання ланка еволюції.

Автор запису перелічує і пояснює декілька основних причин, чому нам варто відмовитися від слова “геймер”.

1. Термін має негативні конотації. Так чи інакше, коли хтось вживає слово “геймер”, у більшості негеймерів воно викликає більше поганих асоціацій, ніж хороших. Є занадто типовим стереотип про геймера як жирного закритого у собі морально незрілого та психологічно залежного школяра (винятково чоловічої статі), у якого нема друзів, дівчини, “нормального” хобі, “нормальної” роботи і бла-бла-бла.

2. Термін надто широкий. Геймери не є однорідною масою. Є різні платформи, різні жанри ігор. Між шанувальником Farmville, фанатом Bioshock Infinite, любителем серії Total War є грандіозна різниця. Можна почати, звісно, сперечатися про казуальних та хардкорних геймерів, ділити всіх на одних чи інших, але це безсенсовне заняття. Факт є факт, що ми всі дуже різні і гребти нас під один гребінець неправильно.

3. Споживачі інших медіарозваг не мають відповідних ярликів, то нащо такий ярлик нам? Більшість власників сучасних гаджетів – від простого мобільника до планшету-трансформера – бодай іноді грають в якісь ігри. Так само, більшість сучасних людей бодай іноді слухають музику, бодай іноді дивляться фільми. При цьому, ми ж не називаємо людей, які дивляться кіно чи слухають музику, глядачами чи слухачами. Бо ми всі трошки глядачі і слухачі, всі ми трошки геймери. Лише окремі (і все рідкісніші) випадки відданого захоплення якимсь одним жанром музики можуть заробити людині статус репера чи металіста. Але за такою логікою вже доречно окремі категорії шанувальників відеоігор звати стратегами, стрілками чи рейсерами.

4. Геймерство не є протестною субкультурою. Ще одна причина ярликуватися – це вираження власних антисистемних поглядів. Але геймери ніколи не представляли собою нічого контркультурного. Навпаки, люди, які грають у відеоігри, споживають більше нових медіа, ніж інші. В економічному плані відеоігри теж давно перестали бути вузькоспеціалізованим інтересом. Нині цей бізнес вже змагається із кіноіндустрією за обсягами фінансових оборотів. Виділення геймерів у окрему категорію має не більше сенсу, ніж виділення у окрему категорію людей, які користуються не лише милом, але і гелем для душу.

5. Термін зводить всі наші якості до одної. Це загальновідома істина про категоризацію людей. Безумовно, для тих, кого прийнято звати геймерами, відеоігри є важливою частиною життя, але не основною і аж ніяк не єдиною.

Автор наголошує, що не вважає активну боротьбу з терміном “геймер” нагальною і необхідною, але гадає, що відмова від нього зробить тільки краще для всіх нас.

Advertisements

11 thoughts on “Скасувати “геймера”

  1. Щось оригінальна стаття не відкривається.

    А взагалі, ця думка побутує вже певний час. Ось на Kotaku схожа стаття (яку я теж собі в блог переклав :)) два роки тому була:
    http://kotaku.com/5733811/is-gamer-a-dirty-word

    Прочитавши таку статтю, починаєш задумуватись над сенсом слова і намагаєшся його уникати у своїх текстах.

    1. А от я на такі думки натрапляю вперше і уже навіть трошки почав шкодувати, що натрапив тільки зараз, бо до цього часу вживав слово на “г”, хоча і раніше у мене бувало виникали сумніви, наскільки це правильне звертання до цільової аудиторії, чи воно нікого не конфузить тощо…

      1. Не думаю, що слову “геймер” треба оголошувати війну. Мені здається, що його деколи просто немає чим замінити. Але як звертання до цільової аудиторії, то воно дійсно викликає певні стереотипи, до яких ніхто не хоче бути причетним. Мало хто сам себе назве геймером.

  2. мені здається, що справа також в тому, що кіно, музика чи література у нас вважаються мистецтвом, тоді як ігри – не вважаються. тож музикант, ккіноман чи книжковий маньяк викликають біьше поваги ніж геймери, бо ніби-то долучаються до певного мистецького продукту.

    1. Сумніваюсь, що суть в мистецтві. Не думаю, що більшість людей слухає музику, дивиться кіно та читає книжки з думкою про мистецтво чи з бажанням долучитись до чогось високого. Для більшості людей фільми, музика, книжки та ігри це способи весело вбити час.
      Просто ігри чомусь оцінюють по найгірших їх представниках. Це як би любителів кіно оцінювали по мексикнських серіалах, любителів музики по шансону, а читачів книжок по дешевих романах.
      Просто більшість людей не знає про хороші ігри. Коли телебачення та преса говорять про ігри – це переважно шутери. Люди, що мало стикались з відеоіграми складають собі враження з таких новин і з всяких пас’янсів, зуми і веселого фермера – бо ці ігри найпоширеніші в наших офісах.
      І фіг його знає як це змінити. Ігрова індустрія міняється дуже повільно – вона вже двадцять років робить одні й ті ж шутери. Преса (особливо наша) теж не дуже займається питанням.
      Кажуть, що треба почекати поки зміняться покоління і всюди працюватимуть люди, для яких ігри з дитинства були частиною загального культурного фону.

      1. Я не мала на увазі, що у мистецтві суть, це було просто припущення, складова частина негативного іміджу геймера. Дійсно, люди не слухають музику чи дивляться кіно з думками про мистецтво, але у суспільстві все ж є певне сприйняття цих сфер як мистецьких. Тобто якщо я іду у філармонію – це стопудово мистецтво, а якщо слухаю тринотну фігню – це деградація, але і те і те має назву музика. Але ж музика та кіно – штуки більш давні, ніж ігри, і встигли закріпитися у суспільствах як його позитивні та невід”ємні сфери. І ви правильно вказали про серіали, шансон та туалетні книжки, по них ніхто не судить.
        Проблема ігор не тільки у неякісному висвітлюванні та недонесенні інформації – для того, щоб зникло негативне ставлення, необхідний наратив, необхідна задекларована користь чи цінність такого виду проводження часу.
        Усі розмови про покращення логічного мислення чи моторики – не працюють, адже віртуальні світи мають бути пояснені інакше, ніж конкретні аудіальні чи візуальні прояви людського життя та культури.
        І от як знайти це пояснення, невідомо.
        Щось так написала, що аж сама заплуталась.

        1. Ну зараз вже починають з’являтись люди, які серйозним чином досліджують ігри. Недавно перекладав статтю, в якій це згадується:
          http://digifun.info/article/2013-05-12/v-poshukah-igrovogo-shedevra.html

          Я от ще думаю, що однією з проблем є те, що серед ігор немає якоїсь культової класики, яку б могла зрозуміти більшість людей. Серед музики, літератури і кіно є такі твори, які все суспільство вважає шедеврами навіть не будучи знайомими з ними чи не розуміючи їх. Тобто, хтось може не читав Шекспіра чи не чув Моцарта, але кожен знає, що це взірці свого жанру. Кожен американець знає, що найбільший кіношедевр це “Citizen Kane” а найкраща це “Ловець в житі”. А з іграми такого немає. Кожен знає погані ігри, а про хороші знають лише одиниці. Навіть ігрова преса (особливо наша, пост-радянська) переважно пише лише про масові ігри. І виходить, що в ігор є погана сторона, а хорошу треба ще пошукати.

          Тому, думаю, треба більше писати про ігри, які не обов’язково є комерційними хітами, але намагаються робити щось цікаве і хороше.

          1. Плюсую. До того ж, усякі там конвенції чи анонсовані збіговиська збирають виключно затятих гарвців, і навряд чи туди зайде якась звичайна людина з цікавості, як це трапляється на літературних чи музичних фестивалях чи заходах. Треба більше красунчиків-геймерів, успішних по життю,щоб у людей цей термін перестав асоціюватися із, вибачте, задротством.))

          2. Трошки не згоден. Чи не всі, хто бодай щось знає про ігри, знають про Халф-лайф та Фалаут? Всі бодай трошки знають про Цивілізацію та Сімс. Я не кажу, що це найкращі приклади, це не ті приклади, про які я хотів би розповісти всім людям, але це своєрідна класика, яка вже не зводиться до пуляння з піксельованого корабля в інопланетян.

      2. Так само не згоден про одні й ті самі шутери протягом двадцяти років. Ігри добряче змінилися за цей час, навіть серед шутерів.
        Тоді були Doom, quake, Duke nukem. Як їх антипод стали Half-life, Deus Ex + шутери про другу світову. Коли друга світова набридла, то загальний тренд перейшов на сьогодення, або сай фай у вигляді сталкеру, Crysis й суміжних ігор. І це забуваючи про Thief, System Shock і його майже наступника Bioshock. Сумарно близько 25-30 тайтлів які мали хоча б дві гри. Значно розширилися TPS, особливо явні еволюції Tomb Raider (основа з якою можна порівнювати), всілякі Bloodrayne, GTA, assasin’s creed і його околонаступники. Сильний упадок знаходимо в обох видах стратегій, варгеймах, рольовках, а також в симуляторах/аркадних перегонах.І це забуваючи про новий жанр імені “Доти”, значного розвитку в три епохиз хвостиком MMORPG і моє абсолютне незнання японської продукції усіх жанрів і значної кількості лише консольщини.

  3. Я себе називаю “танкіст”, “стратегофаг”, “ролплеєр”.
    Це непогане звуження. У автора поганий лише аргумент 5, бо такий аргумент йде проти будь-яких категорій. У випадку вживання слова “геймер” не стираються наші інші якості, просто підкреслюється найважливіша. Коли ти працюєш, Дмитре, тебе краще називати “медійником”, а на відпочинку з друзями вони вживатимуть категорії типу “друже”.
    В іншому з автором можна погодитись, включно з невисокою актуальністю питання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s