Нова екранізація новели Фіцджеральда “Великий Гетсбі” варта кожного цента, щоби на неї сходити.

Великий Гетсбі

Я не можу сказати, що суть сюжету оригінальної новели мене вразила. Не стану розкривати спойлерів, скажу лише, що в чомусь він надзвичайно простий, а в чомусь позамежно наївний. Проте, гадаю, у випадку з цим фільмом, питання не в тому, що, а в тому, як: як ця історія подана, як обставлені інтер’єри, як своєрідно головний герой повторює звертання “друже мій”.

Розкіш сцен вражає

Анахронічний джаз

У цього фільму є унікальна фішка – це його здатність створити атмосферу епохи джазу майже без джазу. Вся джазовість нам передана візуально: в одязі, машинах, емоціях і практиках. А весь саундтрек представлений сучасними композиціями, які влучно сполучаються із подіями на екрані. Проте дуже швидко ця димна суміш не викликає жодного дисонансу.

Безумовно, знайдеться маса людей, які такого не шанують. Але, на мою думку, Баз Лурман довів свою майстерність у прийомі анахронізму. При цьому, анахронічність у “Великому Гетсбі” зовсім інакша, принципово відмінна від анахронічності “Мулен Руж” чи “Ромео+Джульєтта”. “Великий Гетсбі” – це не треш-пародія і не мюзикл-шоу, це саме фільм. І це говорить, що Лурман – це все ж таки геній жанру, а не просто митець, що опанував один прийом.

Жовте авто Гетсбі

Невимовна розкіш

Кожен фільм такого масштабу вартує сотні мільйонів доларів, але рідко коли настільки детально і глибоко відчувається розкіш на екрані. Попри те, що далеко не всі епізоди стрічки імплікують розкішність інтер’єрів та обставин, вони всі насичені і просякнуті розкішшю. Саме цей фактор мене переконав, що Гетсбі варто дивитися на великому екрані. Це фільм, який на малому екрані виглядатиме не в своїй тарілці.

Мені навіть шкода, що зі стількох масових сцен, кожна з яких, певно відпрацьовувалася хореографами та художниками по декілька тижнів, узято лише 5 або 10 секунд. Здогадуюся, що це продиктовано і необхідністю зберегти динаміку стрічки, і навіть десь прикрити якийсь ляп, але все ж таки, так хочеться просто постояти у одній із зал будинку Гетсбі, бодай пару хвилин поспостерігати за його розкішними вечірками з балкону або і просто помилуватися туманною затокою із самотнього пляжу.

Замок Гетсбі

Натхнення багатьох

Глибина цієї історії криється в деталях, і чомусь я переконаний, що ці деталі можуть бути саме тим корінням, з якого ростуть чимало пізніших ідей.

Шик і стиль

Тема американської мрії подана дуже різнопланово, хай навіть дещо хаотично. Мені важко не проводити паралелей із творами Айн Ренд, які, цілком імовірно, надихалися і “Великим Гетсбі” в тому числі (звідси можна вести довжелезну, але виправдану лінію аж до Біошоку). Головний герой досяг захмарних вершин завдяки удачі, але і завдяки своїм талантам, завдяки нечуваній наполегливості, завдяки здатності йти проти закону. Свій мільйон він водночас заробив і виграв. При цьому, так мало людей оцінили його досягнення. Він нечувано успішний. Якби не його романтичні почуття, наприкінці ХХ століття він би міг виконувати лише роль головного антагоніста.

Мені здається, що Гетсбі – це не просто американська мрія, це образ всієї Америки.  І не лише Америки 1920-их, але Америки взагалі – як країни, як нації, як ідеї, як утопії, як бренду, як усіх брендів, породжених США за всю історію їх існування, разом узятих. І хоча сам Джей Гетсбі не декларує жодних великих ідей, а причина усіх його зусиль до неможливості традиційна, він сам більше подібний на ідею, ніж на людину.

Очі доктора Еклберга вічно дивляться на нас

Особисто я, йдучи на цей фільм, ставив перед собою задачу зрозуміти, кому належать ці сумні очі, що дивляться на всіх із небес (насправді з обшарпаного біл-борду) і що за ними стоїть. Очі окуліста доктора Еклберга є лише рекламним плакатом. Занедбаність плакату натякає, що його поява в історії – не більше, ніж збіг, іронія випадку. Випадковість вказує на безсенсовність приписування цим очам ролі божественного спостерігача. Але разом з тим, символізм цих, з незрозумілих причин убитих печаллю очей лишається. Лишається відчуття неспокою і осуду від когось згори. Це ніби дивне нагадування того, що “Старший брат слідкує за тобою”. І справді, який диктатор може бути сильнішим від того, чийого імені ми навіть не знаємо і чиєму суду ми не маємо ніякого пояснення, окрім аморфних решток совісті десь глибоко на дні нашої душі?

Advertisements