Чи не найкращий в місті час!
Це липень, брате, це субота,
Тебе не мучає робота
І не спекотно ще – як раз!
Годині так о сьомій тридцять
Вже годі, годі в ліжку спати,
І за сніданком не куняти –
Час містом вранішнім пройтися!
Пусті суботні магістралі
І літні вулиці безлюдні.
Усі роз’їхались усюди
Минулися всі пересуди.
Ти обійми літак-лелеку,
Капличку, що понад водою,
Своєю тихою журбою
За друзями, що так далеко.
І ти теж скоро відбуваєш
За гори, море… Веселіше!
Бо там свіжіше і тепліше.
І ти за місяць знов вертаєш
До міста стольного свого,
Де ти радієш і страждаєш
І літа попіл ти стискаєш
В світанні згаслому його.31.07.2008
Дамітріанство 
[…] У дитинстві я виходив уранці на вулиці з приватних будинків, де жила моя бабця. На вулиці іще нікого не було і не було нізвідки нікого чутно, тож можна було насолодитися оцією неймовірною свободою і свіжістю. Звичку тішитися ранку я проніс із собою і в свідоме життя, навіть написав про це віршик. […]
[…] Літній ранок […]