Мені 24 і я нібито потрапляю в категорію міленіалів, описаних в дещо емоційній, але влучній статті Лайфхакера.

Ця стаття мені нагадує результати психологічного тесту або поради якогось гороскопу, в яких 50% написаного викликають реакцію типу “Батюшкі! Да ета же точно пра міня!”, а інші 50% справляють враження, що автор тексту просто не вгадав чи взагалі писав то про когось іншого. Наскільки я помічаю сам себе в цих зауваженнях, настільки ж я впізнаю власну відразу до якихось типових рис своїх однолітків та молодших від мене людей. Спробуємо пройтися по всьому описаному у статті…

Егоцентризм, егоїзм, нарцисизм

Ці три поняття автор дуже часто плутає між собою і кидає в один котел. І ефекти всіх трьох нагадують радше варіації на тему Generation П Пелевіна, ніж щось геть унікальне. Менше з тим, розберемося.

Егоїзм – схильність задовольняти власні інтереси з паралельним ігноруванням або (у гірших випадках) утиском інтересів інших людей. Насправді, це штука вічна і, в обмежених дозах, нормальна. Я ніколи не розумів ідіотичної патології таврування будь-якого акту турботи про самого себе. Егоїзм – частина людської природи, рівень якої коригується ідеологією та культурою, але і то не абсолютно. Я спілкувався зі своїми батьками, за їх часів егоїзм критикувався формально, але фактично його було не менше – врешті-решт, звідки взялося все це бидляте жлоб’йо, яке не розуміє, що коли відкриваються двері в метро, то може, блін, хоч РАЗ у твоєму клятому житті, треба ВИПУСТИТИ ЛЮДЕЙ З ВАГОНУ, А ВЖЕ ПОТІМ пхати свою смердючу немиту ТУШУ з рисовими сумками на мене так, ніби мене не існує і ти вдруге ПРЕШ на свій довбаний Берлін, ДА?!!

Егоцентризм – певна ментальна короткозорість, тенденція все міряти і сприймати через призму свого “Я” і своєї користі. Це вже гірше. Це притаманне і мені, але дивно, кому егоцентризм взагалі може бути не притаманним в інформаційну добу, яка перевантажує нас усім на світі по самі уші. Природним чином когнітивні здатності людини обмежуються внаслідок перевантаження, аби тільки не поїхати дахом.

Нарцисизм – некритичне, безапеляційне переконання в тому, що ти – найкращий, найдостойніший і т. д. Оце вже реальна біда. І вона притаманна моєму поколінню. У стількох людей те, що мало би бути амбіцією (можливо, навіть амбіцією усього життя), перетворюється на каприз і примху. Стільки всього робиться з єдиною мотивацією: “Бо я можу”. Спілкування ускладнилося, оскільки кожен живе у своєму дискурсі, де він цар і бог і альтернатив чи вищих авторитетів просто немає.

Але, знову ж таки, як цього всього уникнути, коли тут вам з реклами кажуть, що ви унікальні, бо їсте цей шоколадний батончик, тут вас накачують позитивним мисленням, що вам усе вдасться, якщо сильно захотіти, а тут гуманістичні ролики про те, що всі люди унікальні, а там конкурс ідей, який припускає, що у кожної людини є оригінальні ідеї, варті того, щоби їх озвучувати, а тут реаліті-шоу з їх вічними історіями про те, як найбанальніші люди стають зірками і т. д.

Залежність від гаджетів та Інтернету

Думки автора статті щодо гаджетів я би міг дописати собі в рубрику “Вещи, которых я не понимаю“. Безумовно, я визнаю, що я також залежний від Інтернету і без мобільного телефона мені було би скрутно. Але з іншого боку, мене тіпає, коли я бачу людей, які взагалі не здатні відірвати погляд від  свого ай-фону.

Якщо чесно, то я не розумію сам прикол постійного перебування в Інтернеті. Я в Інтернеті вимушений сидіти постійно на роботі, я через Інтернет вирішую більшість речей, пов’язаних із моїми творчими і громадськими проектами, коли я вчився, навчання без Інтернету було би неможливим. І після всього цього жадати бути онлайн постійно… ну, не знаю, але особисто я щиро радію кожній годині, яку я можу провести поза Інтернетом, без телефонних дзвінків, бажано – вдивляючись вдалечінь і дихаючи свіжим повітрям.

Що ж до всіх ресурсів, які нам надають гаджети та Інтернет, я не вважаю їх навіть віддалено достатньою причиною називати міленіалів “Найвеличнішим поколінням” чи поколінням найлінивішим. Ми маємо ті технології, які ми маємо. 100 років тому наявність комп’ютера була науковою фантастикою, це правда, але якого біса розглядати нашу епоху через призму початку чи середини, чи навіть кінця ХХ століття? Чому ми тоді не розглядаємо ХХ століття з його промисловою революцією як епоху лінивих людей, яким не доводилося забивати мамонтів, щоби не вмерти з голоду? Колись був підвищений попит на стріли та сокири, зараз високий попит на мобільні аплікації – різниця в высшей степени несущественна. З цієї точки зору, можна казати, що кожна суспільна зміна чи технологія “демократизировала общество, открыв молодёжи информацию и возможности, некогда доступные только обеспеченным”. Чи не те саме трапилося, коли наш батько Форд почав штампувати свою модель Т, як гарячі пиріжки, і уможливив її придбання самими працівниками свого заводу? Нема нічого нового під сонцем.

І, з іншого боку, ці всі технології нічого дуже принципово не змінять, вони не дадуть нам більше геніальних людей, ніж ми мали в ХІХ ст. чи в попередні епохи. Всі матимуть доступ до суперкрутих камер, але все одно 90% будуть юзати найпотужніші смартфони для пацаватих фоток в туалеті, а 9% будуть помагати 1% виробляти оригінальний контент. Якщо по цей бік могили колись буде інакше – покличите, ок?

Відсутність пасіонарності

Я би не сказав, що пасіонарність як така взагалі відсутня. По-перше, як зазначив сам же автор, міленіали дуже амбітні. Їх потенційна пасіонарність сублімується “всередину” і витрачається на позитивне мислення, самомотивацію здобути якийсь новий оригінальний досвід чи/та статус (в усіх значеннях слова) принаймні доти, доки всі навколишні “сервіси” (в т. ч. державні) дозволяють їм вести відносно ненапружене життя.

По-друге, як, знову ж таки, зазначав сам автор, нема біди з нестачею пасіонарності. Саме тому міленіали розвинутих держав живуть поза “старою і серйозною” політикою. Якщо пригадати історію, то політика не завжди робилася шляхом представницької демократії. Звідси, є цілком адекватне припущення, що система сучасних політичних партій не діятиме вічно. Дай Боже, настане момент, коли всі зможуть через власний аккаунт в соцмережі здійснювати всі необхідні контакти з державою. Дай Боже, громадяни матимуть можливість, як казав Серж Танкян, обирати зі списку на сайті податкової, на які державні сфери і скільки грошей вони хочуть здати податку. Дай Боже, ми взагалі позбавимося цієї дурнуватої парламентської установи, яка займається лише окозамилюванням і пустопорожніми балачками.

Просто міленіали зрозуміли, що представницька демократія вже давно нічого не вирішує. В пострадянських країнах все одно все вирішують олігархи через бабушок, а в розвинених – корпорації. Ось тому всі і хочуть ставати, відповідно, олігархами та СЕО корпорацій – бо в “старому доброму” червоному протесті мало толку.

Як охарактеризувати міленіалів загалом? Ми всі в чомусь хіпстери. Нам всім притаманне, тією чи іншою мірою, прохолодне ставлення до всього старого і традиційного, але ми всі, тією чи іншою мірою, захоплюємся вінтажними речима. Нас усіх, тією чи іншою мірою, захоплюють найновіші технології, ми всі, тією чи іншою мірою, віримо, що ці технології допоможуть нам себе показати світу, виразити, зреалізувати. Ми всі, тією чи іншою мірою, впевнені у власній унікальності і неподібності на інших, але в той же час, ми всі, тією чи іншою мірою, пливемо за течією і годуємо собою споживацьку систему.

Ну що? Бард був правий, нетократія вже настала.

Advertisements