Кількість новин про міліцію захмарна. Сьогодні в Донецьку вже навіть відбувся мітинг на ПІДТРИМКУ міліції. Але здебільшого, певна річ, люди продовжують пікетувати/штурмувати райвідділи, а журналісти, здається, мало не щогодини викривають якусь чергову підпільну торгівлю, катування або інші неблаговидні вчинки наших ментів, а все завдяки гучній справі Врадіївки. Дехто із експертів уже навіть зазначає, що довіру до міліції відчувають не набагато більше, ніж 1% населення, що лиш трохи переважає кількість людей, які в міліції працюють. Довіру до цього інституту відновити нібито не можна. Але що ми за люди, якщо не спробуємо все ж таки бодай уявити реалістичний розв’язок проблеми?

Отже, що не так із мусарнею і що я пропонував би зробити?

Що в імені твоєму?

Найперша проблема з міліцією полягає, власне, в тому, що це “міліція”. Комусь це може здаватися неважливим, “та і всі вже звикли”, але називати поліцію міліцією – це десь як називати педіатра ветеринаром. Обидва лікарі – хороші і потрібні, кожен у своїй ситуації, але називати одного іншим – конфузно. Лишень уявіть, якби хтось спитав у вас, чи ви водили свою дитину до ветеринара.

Права і обов’язки

Друга велика біда криється у процедурах і нормах. Є 60%-ова норма розкриття злочинів. Її, однозначно, треба знімати, бо вона лише стимулює всі ці “добирання нестачі перехожими”, яких гвалтують, катують, залякують і примушують підписатися під зізнаннями у, зауважте, переважно не тяжких злочинах.

Дехто вважає, що потрібна виборність посади дільничого (“шерифа”) та деяких інших. Я думаю, це маячня, бо буде таке саме, як із будь-якими виборами у Пограниччі, тільки в масштабах міста/району/села. Одна половина містечка не буде визнавати шефа правоохоронців і казати, шо то рука Москви (або сусідської баби Дусі), а коли прийде інший шеф на посаду, то інша половина зватиме його бандерівцем чи ще якось. Порядку не буде.

Гадаю, значно краще було би примусити всю правоохоронну систему працювати на запобігання злочинам і міряти успішність роботи по кількості загальних заяв про скоєні злочини. Можливо, тоді, в намаганні скоротити кількість злочинів і приводів до скарг, поліцейські будуть саджати дійсно небезпечних злочинців і у них буде менше охоти потурати чи закривати очі на злочини. Якщо взагалі вдатися до оптимізму, то за таких правил поліція сприятливіше сприйматиме усілякого роду соціальні ініціативи на реабілітацію злочинців, а не на їх перетворення на гірші версії злочинців.

Чому я думаю, що підрахунок скарг спрацює там, де не спрацював підрахунок “розкриттів”? Бо “розкриття” – це дурниця, якою займаються винятково у мусарні. Звичайні люди не мають впливу на “розкриття”. Певен, при достатньо високому рівні корупції, всі ці “розкриття” навіть катувань не потребують – їх можна просто намалювати в застінках МВС. Натомість скарга на злочин – це те, що я чи ви чи будь-хто може написати, скопіювати, подати копію в НУО, в прокуратуру, в держкомстат. Скарги можуть аналізуватися пост-фактум експертами, які дадуть оцінку, скільки скарг подані на серйозні злочини, а скільки – на битовушні крики придурошних сусідів.

Кадри вирішують все

Третя велика проблема міліції – як завжди, люди. Кількість значно перевищує якість. Ще в 2001 році, коли мій батько працював у держохороні і багато контактував із мусарнею, він ділився зі мною думками окремих офіцерів, які просто не витримували компанії бидла і йшли з мусарні.

Суть проблеми: наша міліція розрахована на вуличні бійки з протестувальниками, а не на розкриття злочинів. Іншими словами, державні органи заздалегідь передбачають, що все буде геть погано і навіть не припускають, що можна працювати якось інакше.

Звісно, коли економіка слаба, то великих зарплат ти не зробиш, особливо якщо міліціянтів більше, ніж лікарів, військових і т. д. А малими зарплатами розумних і талановитих професіоналів не заманити. Отож, необхідно скорочувати кількість міліції. Все одно, щонайменше, третина міліціянтів фігурувала у порушеннях проти громадян. Якщо їх видалити, то половині решти можна поставити нормальну зарплатню і більше від них вимагати. Людина не можу відчувати потребу захищати честь мундира, якщо цей мундир її не годує.

Це було про “пряники”, але мають бути і “батоги”. Вибачте, але це навіть не смішно, коли інспектора ловлять на вимаганні (!) хабаря і позбавляють на якісь там три роки можливості обіймати інспекторські посади. Навіть не йдеться про державну службу в цілому, а лиш про певний перелік посад. Звісно, “корупцією” у нас вважають багато чого і саджати людину за те, що хтось їй приніс канхветів – це маразм. Але якщо вже викрили зв’язок із криміналітетом чи перевищення службових повноважень (торгував наркотою, побив журналіста, зґвалтував жінку, закатував студента), то право обіймати будь-які посади, що оплачуються державою, має бути ліквідоване назавжди без можливості повернення. Все! Цей мудак показав, як він буде використовувати владу і кошти платників податків – в дупу його, хай тепер сам викарабкується, хай вагони грузить ночами, хай спить у картонній коробці… якщо вийде з тюрми, звісно.

Advertisements