Вперше я пишу рецензію більше ніж за місяць після перегляду стрічки. Це своєрідний експеримент, який покаже, що з цього фільму варто згадувати задовго після його закінчення. Продукт, який я тут розглядаю, потрапив в український прокат під назвою “Ілюзія обману“.
Написати про цю стрічку без конкретних спойлерів – ще те випробування 🙂
Чотири ілюзіоністи використовують своє мистецтво, щоби грабувати банки – на перший погляд, здається, я злив увесь сюжет цією простою фразою. Але в цьому й суть, що суть не в цьому.
Стрічка вчить нас, що в основі більшості фокусів лежить принцип Канзаського прийому (Kansas city shuffle). Це тонка афера, розрахована не на лохів, а на більш просунутих жертв, нерідко – інших аферистів чи просто досвідчених у кримінальних справах людей. Суть афери:
- Жертва підозрює, що її намагаються обдурити
- Жертва вважає, що знає, як саме її обмануть і що саме у неї намагаються видурити
- Жертва помиляється щодо пункту 2.
Іншими словами, ми відволікаємо увагу жертви на щось інше, що вона вважає головним елементом афери/фокусу, і користаємося з цієї ситуації. Більша частина фільму “Ілюзія обману” побудована на різних варіантах цього прийому.
Це, мабуть, перший фільм, де персонаж Моргана Фрімена помиляється у своїх поясненнях 🙂 Нерідко сюжет фільмів з Фріменом тримається на розжовуванні ним того, що відбувається, але саме тут все трошки інакше.
Самі по собі герої яскраві та класні, а їх фокуси вражають, особливо – ближче до початку фільму.
Основний недолік в тому, що схема, описана у фільмі, часто виглядає надто нереалістичною. Масштаб афери вражає, але феноменальна здатність головного афериста передбачити все до найменших дрібниць та “правильних” реакцій усіх учасників схеми здається надуманою. Деякому розчаруванню сприяє й пояснення спірних моментів у схемі лише тим, що герої “добре підготувалися” заздалегідь.
Разом з тим, особисто для мене більшість фінальних інтриг стрічки були надто очевидними. Можливо, я багато дивився кіна з подібною тематикою, але мені здається, автори надто плоско підійшли до принципу “очікувати неочікуваного”.
З іншого боку, фільм всю дорогу підводить нас до мети головних героїв, але наприкінці цю мету треба додумувати самому – надто вже езотеричні сенси вкладаються у дії персонажів.
Попри деяку поверховість та недосказаність, я радий, що побачив цю стрічку. Якщо не чекати від неї глибини, вона стане для вас приємним подарунком ввечері після робочого дня.
“Ілюзія обману” – фільм красивий, розважальний, дотепний та динамічний.
Фух, мені таки вдалося утриматися від спойлерів.
Дамітріанство 
Дякую. Ти трохи прояснив з цим прийомом. Бо я дивився трохи в поганій якості на компі, і не до кінця зрозумів фішку їхню. Але мені таки Престиж Нолана набагато більше сподобався. Ілюзія Обману намагалися переплюнути і Престиж і Ілюзіоніста, тому все так грандіозно-пафосно робили, супер декорації і немалий бюджет як на фокусників. Але післясмак недовговічний, і я про цю стрічку перестав думати в той же самий вечір. Переграли з фокусами напевно і я відмовився сприймати це адекватно. Інша річ Престиж:)
Престиж – це мій найулюбленіший фільм взагалі 🙂
Ілюзіоніст – там просто трошки інакша тематика, там більше акцент не на афері/інтризі, а на почуттях та переживаннях.
Нарешті найшов людину, для якої Престиж найулюбленіший фільм)
Ну що ж, переглянула вчора цей фільм, дуже сподобався, проте, як вірно було помічено вище, післясмак недовговічний. Знято у найкращих голлівудських традиціях, класний екшн, задумка самих трюків вражає, повороти сюжету загалом були передбачуваними (я не повірила у смерть четвертого взагалі, зразу подумалось, що це також супертрюк), хоча й були сюрпризи. Але загалом фільм чудовий, обожнюю цей жанр.
Радий, що сподобалося 🙂