Серж Танкян у Києві

На сцену вийшов цілий оркестр. Невдовзі вийшов і сам Серж. “Я написав класичну симфонію під назвою Орка, – сказав Серж. – Послухайте зараз її першу частину”. І пішов. І оркестр почав грати божественну музику…

Серж Танкян – феноменальний кривляка і геній.

Люди, що прийшли послухати концерт, у своїй розмаїтості підкреслювали і віддзеркалювали різносторонність та неоднаковість Сержа. Тут були і старі рокери у потертій джинсі, і дівчатка-панки, і україномовні хлопці-інтелігенти, і дами у вечірніх сукнях, і бородаті металюги, і жіночки за 40, схожі на шкільних вчительок. Десь серед цього всього були і ми з моєю дружиною.

І справді, ті, хто знають гурт System of a Down, особливо ранні альбоми, навряд чи можуть собі уявити красу і витонченість симфонії, яку написав Танкян. Особисто я, слухаючи “Орку”, відчув не лише історію світлого та темного дельфінів, про яких говорив зі сцени Серж, але й історію всієї Східної Європи – надто чітко тут відчуваються традиційні для Танкяна одвічні близькосхідні мотиви, неспокій моря, сум і сподівання на руїнах Радянського Союзу та, дещо неочікувано, клезьмерська скрипка Кракова 1930-их. Відчувається також вплив Ханса Ціммера – він вгадується у багатьох поривах мелодії.

Я дуже раджу послухати цей чарівний твір. Мало яка музика викликала у мене стільки переживань. Серж довів, що він майстерний композитор, цього разу на новому рівні.

(Для моїх друзів-рольовиків уточню, що Орка – це такий дельфін 😉 )

Між фрагментами симфонії Серж виконував свої пісні з альбому Elect the Dead. Я, звісно, очікував до останнього бодай декількох пісень із пізнішого Imperfect Harmonies, який значно краще підходить для оркестру, але менше з тим, Серж був прекрасним.

Деякі пісні я для себе відкрив по-новому, бо ніколи не чув саме їх у оркестровому виконанні. Зокрема та сама титульна Elect the Dead видалася набагато красивішою, ніж я знаю її із альбомного запису. Шкодую про відсутність Saving Us та Praise the Lord and Pass the Ammunition, але радо готовий простити цю відсутність за те, що Серж на біс заспівав мою улюблену Gate 21.

В ході концерту я нарешті зауважив, скільки різних характерів у змінах голосу Сержа. Це і знущальницький фальцет блазня, і романтичний голос барда, і гнівний крик оратора, і майже оперний глас із самих небес, що сповіщає про загибель людства.

У концерті була політика, як і у всіх піснях Сержа. Його сольні альбоми часто заторкують теми демократії, споживацького суспільства, захисту прав тварин тощо. Цього разу Серж прямо в ході першої пісні зачитав промову на тему державних кордонів: “…землетруси не визнають кордонів, голод не визнає кордонів, епідемії не визнають кордонів… чому ж ми їх визнаємо?”. З цим можна не погоджуватися. З цим навіть я далеко не цілком погоджуюся, але дай Боже, щоби бодай декотрі з промов наших політиків бодай зрідка змушували задуматися так, як ця промова.

Що мене трошки засмутило – для цієї музики був потрібен оперний театр і ніяк не псевдопалац “Україна”. Акустика не та – оркестр нерідко глушив голос Танкяна, та і естетика оркестру виглядала би на сцені опери значно органічніше.

Серж неодноразово хвалив ансамбль “Київська камерата”, який навіть жартома назвав “своїм новим гуртом” 🙂 На Сержа та “Київську камерату” чекає тур по Росії та Європі. Мене переповнює гордість, що саме наш оркестр грає із Сержем, що саме наші музиканти представлять чималій частині світу чудесну “Орку”.

Наша аудиторія подарувала йому пляшку шампанського, багато квітів і якусь книжку. Серж поїхав, але обіцяв повернутися 🙂

До речі, це був перший концерт американської зірки у моєму житті. Безмірно радий, що це був концерт саме Танкяна.