Євромайдан VS Помаранчева революція

That was then, this is now

W40K

Непоганий аналіз організаційних недоглядів Євромайдану можна почитати на “Текстах”. Але є одне “але”… навіть декілька.

Євросоюз

Хоча автор порівнює 2004 і 2013 роки, подекуди він ігнорує відмінності обставин у цих двох історичних реальностях. Дані відмінності не скасовують доречності порад, які дає автор, але усвідомлення цих відмінностей необхідне для розуміння ситуації.

Опозиція “вже не та”

У 2004 році на Майдані стояли ще не зганьблені власними вчинками політики. Ющенка всі пам’ятали як хорошого прем’єр-міністра, який врятував країну від дефолту, Тимошенко була мученицею режиму, Мороз – досвідченим законодавцем, Порошенко – успішним бізнесменом і т. д. Ніхто з них не асоціювався з владою, ніхто не виглядав некомпетентним невдахою. Зараз опозицію очолюють комічно-істеричний Яценюк, нацист Тягнибок, всі дії котрого працюють винятково на користь РФ, і Кличко, за яким не видно ні команди, ні особливого досвіду, ні чіткої цілі. Ця трійця між собою не здатна повністю узгодити стратегію і тактику, то як тоді домовлятися з ними громадським організаціям?

На мою думку, політики зробили би усім краще, якби зіграли роль організаційної підтримки Євромайдану, а свої гасла і виступи лишили винятково для сесійної зали ВРУ. На жаль, так не є. Тягнибок кидає своїх людей на вже щоденний штурм Кабміну, хоча нащо це робити, абсолютно не ясно. Турчинов зациклився на звільненні Тимошенко, ніби це заради неї люди вийшли на вулиці, а зовсім не заради асоціації з ЄС.

“За” і “проти”

У 2004 році люди вийшли на Майдан ПРОТИ фальсифікацій. У 2013 році люди вийшли ЗА євроінтеграцію. Ось сам цей фактор “ЗА” щось і “ПРОТИ” чогось уже на порядок міняє тон дискусії – “проти” чогось люди завжди гуртуються швидше і рішучіше. Прецедент відвертої фальсифікації виборів – це страшно, надто коли його застосовує сила, що трималася при абсолютній владі 10 років. Недолучення до європейської цивілізації – це те, що у нас триває вже цілих 20 років і, на жаль, не вважається кримінальним проступком. Відтак і наполегливість людей слабша.

Вже було

Кожен політичний інструмент, подібно до кухонного ножа, має схильність затуплятися з кожним наступним використанням. На 2004 рік у нас ще не було стільки прецедентів з “майданами”. На 2013 рік люди вже втомилися від нескінченних “недомайданів”, яким кінця-краю нема. Тут передовсім знову треба подякувати опозиції за їхній “тимошенко-таун” на Хрещатику, який за три роки остогид абсолютно усім, навіть його мешканцям, бо вже не так просто надибати їх у тих наметах. Вже згадувані лідери опозиції, ніби контужені, неодноразово кликали людей “виходити на майдан” за наявності приводу і за його відсутності. Після такої крамоли треба цінувати вже сам факт, що нині мітингувальники Євромайдану пишаються власним виходом на площі, а не плюються від того.

Сприйняття владою самої себе

Не слід забувати і те, що Кучма і Янукович – це різні люди з різним оточенням і баченням. Остання велика акція перед 2004 роком – “Україна без Кучми” 2001 року – була придушена силою, але разом з тим вона показала, що люди готові йти на барикади. 2004-ий дійсно міг завершитися масовим кровопролиттям. Також, Кучма розумів, що це його останній термін і останній шанс піти зі сцени достойно.

У Януковича ж попереду ще цілком імовірний другий термін і чимало шансів позитивно відзначитися до кінця першого. Також, в силу згаданих недомайданів, нескладно зрозуміти, чому Янукович навряд чи поставиться серйозно до вимог будь-якого “майдану”. Також, в силу Помаранчевої революції, нескладно зрозуміти, чому він навряд чи поставиться прихильно до вимог будь-якого “майдану”.

Нові медіа

З часів 2004 року змінилися медіа. Автор зазначеної статті, здається, вважає стрічки з європейським прапором, газети та інші традиційні засоби агітації таким собі аналогом боєприпасів: чим їх більше, тим більша імовірність поцілити у ворога. Це не зовсім так. Особисто я після 2006 року жодного разу не бачив, щоби хтось поза штабами партій читав політичні агітки. Одна чітка 20-секундна заява авторитетного спікера про те, “чого ми прагнемо” і чого ми взагалі приперлися на майдан, зараз у 100 разів потрібніша за всі стрічки і газети світу.

Також, поширеність Інтернету в 2004 році справді була мізерна порівняно з 2013 роком. Для значної частини людей, які зараз вийшли на Майдан, телевізор не є основним джерелом ані новин, ані розваг. І все ж таки, як бачите, ці люди знайшли у Інтернеті достатньо аргументів, щоби вийти на Євромайдан.

На мою думку, Євромайдан повинен поставити перед собою одне-єдине завдання-вимогу: підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС. Навіть питання ЗВТ, яке йде додатком до асоціації, повинно бути неультимативним, адже, як бачите, саме воно формально стало приводом для зупинки. Всі інші речі мають лишитися в уяві кожного окремого мітингувальника і політика.

Друге – необхідно утриматися від подальших провокацій, чітко відмежуватися від провокаторів та самим не вчиняти провокативних дій. І це не заради “гуманістичних цінностей” ЄС – в Європі люди з поліцією ще й як люблять пововтузити одне одного. Просто штурм Кабміну не має сенсу. Це розтрата сил, деморалізація і додатковий козир у руки влади, щоби потім сказати, що Євромайдан – це збіговисько нацистів, які прийшли в Кабмін вішати євреїв.

І нарешті, остання, але також критично важлива річ, яку має зробити Євромайдан – не забути розійтися. Уникнути утворення нових нікому не потрібних “тимошенко-таунів” – не менш важливо, ніж зібрати сто тисяч людей на Європейській площі. Чим більше люди бачитимуть, що за асоціацію виступають якісь кончені бабоньки, що живуть у наметі у центрі столиці, тим меншою буде ймовірність, що люди зберуться знову на будь-який “майдан”.

Коли саме треба розійтися? Після того, як закінчиться Вільнюський саміт. Незалежно від результату. До наступного саміту стирчати на вулиці нема ні сенсу, ні грошей, ні здоров’я.

Читайте також: 6 версій про зупинку євроінтеграції

Advertisements

6 thoughts on “Євромайдан VS Помаранчева революція

  1. дякую за хороший аналіз. От тільки залишається відкритим питання щодо цілі євромайдану та необхідності розійтись. Боюся, що для переважної більшості людей, які зібралися на громадському майдані (біля монументу незалежності), УА – це лише привід. А насправді вийшли проти чинної влади, бажаючи прискорити рух держави і суспільства у певному напрямку. Чи слід пояснювати, що УА підписана з Тунісом, і це не запорука інституційної політичної євроінтеграції, це відкриття ринку і т.д. Для привід вийти на євромайдан – це вихід за межі повсякденності. Тому є побоювання, що саміт закінчиться, результату не буде, і люди просто не знатимуть, навколо чого гуртуватися далі. Вихід – гуртування “проти” нинішньої влади, яка “зрадила” і т.д. А радикальні нацики можуть ще більше радикалізуватися і аби не пролилася кров. Янукович опинився у ситуації, що не позаздриш.

    1. З часом усе більше переконуюся, що у вирішенні будь-якої проблеми потрібне фокусування. Якщо люди вийшли вийти “просто проти Янека”, то вони нічого не доб’ються. Абсолютно нічого. Натомість добитися УА – це принаймні реалістично.

      Те, що УА підписана з Тунісом чи ще якимсь бісом – я нещодавно натрапляв на матеріал, де роз’яснювалося, що, згідно з УА, ми отримуємо низку умов, які, якщо виконати, то за 10 чи 15 років можна долучитися до ЄС у якості повноправного члена. Ключова думка матеріалу крилася у тому, що це АЖ десять-п’ятнадцять років. Але тут ми забуваємо, що без цієї угоди ми навряд чи вступимо до ЄС і за півстоліття.

  2. Ех, як я чекав цього поста. Дивно, що у Шустера мені так сподобався Тягнибок. Залишилося почути Майкла Щура. Але хочу щось почути від Шердеровіча.

    1. Безумовно, це похвально, що пан Олег навчився принаймні говорити без феєричних звинувачень жидів та москалів у всіх наших бідах. Але цього вміння не вдосталь, щоби його можна було назвати лідером опозиції, особливо з урахуванням всіх прогріхів його партії.

  3. Євромайдан вже закінчився? Тобто, чи актуальна для нинішнього страйку вимога, наприклад, продовжити переговори з ЄС та уникнути переговорів про вступ в східні економічні та політичні блоки?

    1. Вимога продовжувати рух до асоціації з ЄС лишається в переліках вимог Майдану, хоча, безумовно, вона перестала бути вимогою №1. Як ти сам зазначав, зараз ідеться про виступи проти свавілля мусарні та в цілому проти нинішньої влади. Разом з тим, для мене досить очевидно, що вимога асоціації з ЄС актуалізується, щойно опозиція та громадські лідери сформулюють якісь конкретні вимоги до влади. Відтак казати, що Євромайдан закінчився, принаймні частково неправильно.

      Щодо невступу до МС і подібних утворень, на мою думку, для прихильників євроінтеграції це може бути така собі компромісна точка у разі непідписання асоціації з ЄС. Тобто “якщо не в ЄС, то й не до МС”. Власне, на цьому хиткому балансу грунтувалася уся зовнішня політика України впродовж останніх 20 років.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s