До радикалів

Це звернення адресоване усім, хто бажає чи виправдовує силовий варіант розвитку подій.

Бійка під Адміністрацією Президента
Бійка під Адміністрацією Президента

Я дуже багато начитався-наслухався за останню добу про те, які всі наволочі, хто обзиває молодиків, що штурмували АП, провокаторами. От, мовляв, революцію без насильства не зробиш. А нащо революція? Тут є варіанти. Праворадикали схильні казати, що “треба бити ворогів нації”. Прості люди твердять, що “цю владу терпіти вже не сила”. Ліваки схильні казати, що нам потрібна соціальна революція, адже “зміна олігархів при владі нічого не вирішить”. Люди Корчинського хочуть силового варіанту просто тому, що це круто.

І до всіх цих людей у мене декілька запитань:

1. Запитання до лівих. Як ви це собі уявляєте? Ось, припустімо, що вдалося взяти штурмом Кабмін чи АП, чи парламент. Що далі? Взяття будівлі не наділяє вас повноваженнями і усім необхідним для їх здійснення. Ось, наприклад, КМДА захоплено, будівля перетворена на барак. Але всесвітній комунізм тріумфував лише в секторі роздачі бутербродів на гроші капіталістичної опозиції та таких самих жертводавців. Куди далі має рухатися революція і, що важливіше, ХТО її буде рухати далі?

2. Запитання до правих. Де ваш фюрер? Будь-яка революція потребує лідера. Без лідера це лише народне повстання, яке, звісно, може налякати можновладців, але зазвичай жорстоко придушується. Наразі ми маємо трьох лідерів опозиції, жоден з яких сам по собі не має особливої легітимності у Майдану в цілому.

3. Запитання до усіх. Ви впевнені, що ваших сил вистачить перемогти бодай один кордон “беркуту”? Часто радикали забувають, що фізично сильних і добре підготовлених серед них не так і багато. Мусарня тренувалася все своє життя битися із протестувальниками, вони озброєні купою всього і кожен наступний ваш напад на них надає їм право виклакати ще більше підмоги із ще потужнішою зброєю.

4. Запитання до простих людей. Ви на суді теж будете казати, що емоції взяли гору? До вашого відома, “беркутівці” 30-го числа так само скаржилися, що у них “нерви здали”, бо в них дівчата-студентки кидалися банками із зеленим горошком. Їхнім діям не може бути жодних виправдань. Так само і нашим емоціям.

Якщо ви нападаєте на “беркут” заради помсти, а не заради штурму АП, то цілком імовірно, що  ті “робокопи”, які місили Євромайдан 30-го числа, вже давно передислоковані, ймовірно, за межі міста. Від того, що під роздачу попадуть люди, які нікого не били, їхній гнів лише зросте і з часом події на Майдані 30-го повторяться, бо мусарня теж захоче, подібно до вас, помститися – за своїх друзів і за себе.

Чи не очевидно, що весь Майдан зараз свідомо провокується вигадками про потяги з танками, російських десантників на гелікоптерах та орди “беркуту” по всьому Києву? Чи не очевидно, що владі в рази буде легше боротися з “кривавими заколотниками”, аніж із мирною акцією протесту? Ваші емоції, “праведний гнів” і т. д. – це саме те, що зараз потрібне владі. Чи готові ви проміняти зміни в цій країні на змогу зігнати на якомусь “беркутівці” свій гнів?

5. Запитання до адекватних. Припустімо, що у гіпотетичної радикальної сили є і план втілення всесвітнього комунізму, і харизматичний лідер, і вдосталь ресурсів для того, щоби пробити будь-які кордони внутрішніх військ (нагадую, що всього цього немає). Ви впевнені, що лідер, який прийде до влади на хвилі насильства, не буде зловживати владою? Ви впевнені, що вас, ваших друзів, колег, родичів не відправлять у якийсь черговий ГУЛАГ в ім’я ідеї, революційної доцільності, як зрадника Батьквіщини абощо?

Отже, в сухому залишку:

  • Здійснення силового сценарію потребує значно більших ресурсів, ніж загальнонаціональні страйки та інші ненасильницькі форми тиску на владу.
  • У разі браку ресурсів, силовий сценарій просто не має сенсу: навіть якщо він не потоне у крові, за перемогою революції настане повний хаос, який може означати що завгодно від інфраструктурного колапсу до військових інтервенцій сусідів.
  • У разі успіху силового сценарію ми всі ризикуємо опинитися під владою людей, що виявляться ще гіршими за владу, яку усім так сильно хочеться скинути.

Сучасні політичні конфлікти вирішуються не силою, а картинкою в телевізорі. Той, хто виглядає агресором, той і програє. Декілька фаєрів та каменюк під АП дозволили почати розмови про надзвичайний стан. Уявіть собі, що станеться, якщо “мирна акція” почне стріляти і кидатися коктейлями Молотова – її просто всю “загасять”, не виключено, що установками “Град”.

Я припускаю, що може настати той час, коли окрім силового варіанту, інших не лишиться, але такий варіант слід лишати на самий-самісінький кінець, коли вже все буде однозначно і стовідсотково погано. Повірте, той варіант завжди встигнеться, але якщо до нього вдатися, то назад вороття вже не буде. І якщо ви тільки не дебільний довбень, який поклоняється насильству заради самого насильства, то ви здатні зрозуміти, що “революційної необхідності” зараз немає. Одна силою розігнана демонстрація ніяк не може бути приводом вішати на ліхтарях і трощити держустанови.

І мене важко звинуватити в любові до нашої опозиції. Я її майже зневажаю. Але загалом, я згоден із Сашком Положинським: іншої опозиції у нас нема, треба цінувати цю. За мирного сценарію, Майдану бракує поки лише чітких вимог до влади та певного шліфування тактики. За силового сценарію – Майдан має лише великий натовп розгніваних людей.

Читайте також:

Російськомовні євромайдани

Чому все це відбувається і що робити далі?

Advertisements

4 thoughts on “До радикалів

  1. Не бачила ні одного заклику від лівих нащот насильницьких сценаріїв. Автономний опір упоротий невщот. О_о
    Загалом проблема, ІМХО, навіть не в (не)ефективності насильства як такого, а в його недоречності тут і зараз.

    1. Я вже декілька думок чув, шо мол вот якшо не силою палити палаци, то олігархат залишиться, тільки обличчя зміняться.

      Питання неефективності та недоречності зливаються в одне, коли ми усвідомлюємо цю проблему у дискурсі зміни епох і відповідних методів політичної боротьби.

    1. Безумовно, у нинішній зміні влади радикали зіграли ключову роль і за те їм дяка. Але саме цей факт – радикальний шлях зміни – багато в чому послаблює позиції України в поточному конфлікті з Росією.

      Загалом картина виглядає так: Радикали перемагають швидше і більше – зміна влади відбулася і більшість одіозних регіоналів утекли за межі країни, відкрилися можливості для перезавантаження влади. Радикали дуже потрібні коли влада починає відвертий терор – на кшталт законів 16 січня. Разом з тим, перемога радикалів здійснюється за рахунок певного порушення закону, що створює прецедент для подальших порушень (чим зараз і прикриваються російські війська в Криму – це типу місцева “самооборона”).

      З іншого боку, мирний спротив необхідний для довготривалості результатів перемоги – для їхньої легітимності. 1 грудня у людей було надзвичайно багато гніву, але якби вони одразу захопили КМДА, міністерства тощо, протест би втопили у крові або, у разі його успішності, ми не мали би зараз світової підтримки і Росія би вже б давно відтяпала і Донбас, і Харків, і Одесу.

      Тому ще раз: так, у поваленні Януковича ключову роль зіграли радикали, але мета нас усіх – не повалення Януковича, а життя в нормальній країні, яке вимагало на певному етапі повалення Януковича. Звідси: радикали – хороша сила, коли вона застосована дуже предметно і вчасно.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s