Євромайдан повинен готуватися до затяжної “окопної війни”. Про це після відмови Верховної Ради розпустити уряд сказали політологи Фесенко та Карасьов. Цього висновку нескладно дійти самостійно, якщо поглянути на тактичні помилки, допущені обома сторонами протистояння.

Судовий виконавець намагається прогнати людей з КМДА (фото УНІАН)

Судовий виконавець намагається прогнати людей з КМДА (фото УНІАН)

Про організаційні ляпи Євромайдану ми вже трошки говорили, після 30-го листопада більшість із них були виправлені. На сьогодні головними проблемами лишаються відсутність єдиного загальноприйнятного для всіх лідера та брак страйків на сході та півдні. Якщо вірити Тягнибоку, то щодо сходу і півдня уже розпочато певні заходи. Також, чомусь опозиція не використовує інновативних, хоча і очевидних форм протесту, як то вимотування правоохоронців, тролінг та пікетування чиновників поза їхньою роботою (хоча, скажімо, перший “похід на Межигір’я” вже відбувся).

Перейдемо до помилок з іншого боку. Їх чимало і саме їм слід завдячувати політичним статусом-кво, якого ми наразі досягли. Мене вельми засмучує та піар-тактика, до якої влада вдається зараз.

По-перше, складається враження, що головні особи держави просто вирішили робити вигляд, що нічого особливого не відбувається. Янукович у своєму інтерв’ю розповідав про газові контракти та те, як ми зараз будемо з Росією домовлятися про стратегічне партнерство. Та кого воно гребе? Побиття студентів було заторкнуте побіжно і це кричуща ознака страху, який не могли не помітити усі.

Азаров обізвав постраждалих студентів на Майдані провокаторами. Мій “улюблений” Табачник заявив, що на Майдані не били столичних студентів. Ці заявочки ніби мають спростувати той факт, що “беркут” вже декілька разів трощив голови і студентам, і журналістам, і абсолютно неагресивним активістам (скажімо, волонтерам першої допомоги). Влада намагається із “вагітної” стати “лише трошки вагітною”.

Те саме із загальними оцінками Євромайдану: “опозиція бореться за владу”, “опозиція провокує силовий сценарій”, “опозиція вдовольняє свої амбіції”. Напевно, влада взагалі не слідкує за тим, що на Майдані відбувається, а тому не здатна усвідомити всю глибину суперечливості власних заяв. Опозиція поки що бореться не за владу, а за продовження власної легітимності як представників Євромайдану бодай іще на тиждень. Не “лідерів”, а саме представників. І опозиція є однією з тих нечисленних стримуючих сил, які не дають цьому натовпу штурмувати все підряд.

По-друге, влада прогавила вже два найзручніші моменти заспокоєння протестувальників. Спершу Президент не став ані “зливати” Коряка, ані усувати з посади Захарченка. Якби Президент не мовчав три дні, а одразу виступив і сказав, що винних відсторонено від влади і вони постануть перед судом, то, цілком імовірно, що і Майдан би розійшовся на цю годину, і справу в цілому можна було б зам’яти. Але цього не трапилося – і ставки зросли до вимог відставки уряду. І знову ж, парламентська більшість ці вимоги відхилила, чим підігріла відчуття страху у народу, а відтак і його протестний потенціал. Надалі ставки тільки зростатимуть і скоро шанси на компроміс перетворяться із скромних на примарні, а потім на нереалістичні.

По-третє, якщо опозиція, хай мляво, але принаймні потрошку працює над помилками, то влада продовжує свою стару пісню – “альтернативно євроінтеграційні” мітинги, судові заборони та заяви про крах економіки через опозицію. Мітинги “на підтримку Президента” постійно компрометуються їхніми учасниками, які охоче зізнаються у тому, що стоять там за гроші. Та і за масовістю не можуть зрівнятися з Євромайданом – навіть у головному оплоті ПР, Донецьку, на мітинг прийшли лише 5 тисяч осіб. Судові заборони самі по собі є украй сумнівним легітиматором, адже їхня цілковита корумпованість відома далеко поза межами нашої країни. Заяви про те, що через страйки економіка падає у прірву, спростував сам Арбузов, і це особливо смішно, враховуючи, що останнім часом заяви Азарова на будь-яку тему постійно спростовуються.

Ще перед сутичками на Банковій Дмитро Корчинський сказав, що цю владу треба міняти “хоча би тому, що вона не виконує основної функції влади – пропагандистської”. Спершу я сприйняв це як чергову псевдофілософську провокацію, але згодом поміркував більше і зрозумів, що словами Корчинського можна підсумувати чи не усі провали влади останнього місяця – небажання пояснювати населенню, чому те, що сталося, сталося, чому воно є виправданим і куди ми всі рухаємося далі.

Можливо, звісно, все це робиться зумисне – задля того, щоби розізлити Майдан ще більше, задля того, щоби спустити ситуацію “на морозі” чи навіть просто заради того, щоби виграти час.

Advertisements