Company of Heroes 2

(Це повніша версія статті, яку ви могли читати в журналі “Князь Ігор” за листопад)

Про цю гру дуже важко писати як саме про гру. Надто вже заполітизовані та гострі питання тут порушуються. Власне з міркувань політично-патріотичної доцільності гру заборонили в Росії.

Повернення у Сталінград
Повернення у Сталінград

У відео, яке я раніше публікував, детально пояснювалася несправедливість заборони. На основі того відео може скластися враження, що Росія намагається прикрити якісь неблаговидні вчинки радянської армії або ж урядовці взагалі не вмикали гру і заборонили її з тупого упередження і фізіологічної потреби будь-якого чинуші щось заборонити.

Після власного проходження CoH2, я ще більше здивувався забороні, адже це чи не перший медіа-продукт за все моє життя, який змусив відчути шану до радянських військ та гордість за перемогу над німцями у Другій світовій.

На війні як на війні

Авторам CoH2 вдалося передати атмосферу війни реалістичніше і драматичніше, ніж у будь-якій RTS, яку я будь-коли бачив.

Коли починається перша (“тренувальна”) місія – початок звільнення Сталінграду, вас із головою кидають у хаотичне море болю і страждань, із яких складається війна. Німецькі літаки вправно топлять пароми, на яких прибувають радянські війська, артилерія рве на шмаття тих, кому вдалося дожити до берега, на березі в імпровізованому шпиталі польові медики намагаються бодай якось полегшити агонію своїх бойових товаришів, інженери поспіхом латають останній Т34, комісар у рупор, ніби молитву, повторює, що усіх дезертирів буде розстріляно, горять розбиті “Тигри”, німці дуже неохоче задкують схилом угору і поливають натовп радянської піхоти свинцем, а ваші два взводи стоять посеред усього цього без особливого сподівання дожити до вечора.

Бій за Люблін
Бій за Люблін

Так, пізніше гравець розбереться із управлінням, основними принципами гри і типами військ, пізніше будуть спокійніші завдання, і тоді гра знову стане грою… але перше враження від CoH2 незабутнє і потужне: війна – це погано, війна – це смерть (часто здебільшого безглузда і болісна), війна – це дим, шум, вибухи, зойки, матюкня, стогони і постріли. У війні немає нічого крутого.

Але CoH2 зберігає правдоподібність не лише через драматизм бойових дій. Під час нетривалого перепочинку між атаками, особливо взимку, коли солдати збираються навколо багаття, щоби не померти від холоду, ви чуєте їхні розмови. Ось вже досвідчений фронтовик переповідає, як він став свідком першого бомбардування,а його друг згадує смачні пироги із кафе у Києві, один із новобранців жаліється, що у нього закінчився хліб, інший захоплено розхвалює геніальність товариша Сталіна, хтось радіє новому ППШ і жартома каже, що “тепер навіть Юра зможе влучати у німців”. Радянські солдати не показані убивцями чи ідіотами – вони просто люди, яких ніхто не став змальовувати досконалими воїнами Небес.

Засніжена сільська місцевість
Засніжена сільська місцевість

Так, все це озвучено із претензією на російський акцент і час від часу російські слова вставлено з помилками – наприклад, іноді солдати кажуть “шволокі” замість “сволочі”, але це все одно поки що чи не найкраще озвучені американцями росіяни.

Розмова у концтаборі

Історія у CoH2 подається у вигляді діалогу між колишнім лейтенантом Левом Ісаковичем, якого відправили у радянський концтабір після перемоги, та його колишнім начальником, офіцером НКВС Сергієм Чуркіним. Ісакович та НКВС-ник згадують події війни і сперечаються: Ісакович певен, що кількість жертв могла бути меншою, а радянське керівництво допустило масу помилок. Натомість Чуркін стверджує, що кожна смерть була необхідна і є виправданою завдяки Великій Перемозі. Неуважного спостерігача може ввести в оману те, що Ісакович є гуманістом та інтелігентом, а Чуркін – солдафон, для якого виконання наказу важливіше за будь-що, а людське життя нічого не варте. Такий розподіл ролей ніби має одразу показати, що за Ісаковичем правда, а Чуркін – злочинець. Але ігровий процес доводить, що це не так.

Ісакович Лев Абрамович
Ісакович Лев Абрамович

Декілька епізодів у грі дають відчути на власній шкурі, що Чуркін теж багато в чому правий. Особливо це добре видно у другій та третій місіях, які переносять нас у часі до шалених поразок радянської сторони. Тут гравець майже безперервно повинен тримати лінію оборони доти, доки німців не стане настільки багато, що тримати оборону стане просто нереально – тоді командування накаже відступити до наступної лінії оборони. І так багато разів. Знову ж, не так часто ігри-стратегії зумисне демонструють нам безсенсовність усіх наших зусиль. 

Але неправий той, хто вважає, що це якось ганьбить подвиг радянських військ. Можливо, це ганьбить радянське начальство, яке не спромоглося адекватно підготуватися до війни, але коли під вашим керівництвом у різних точках два десятки взводів, кожен з яких має якийсь свій функціонал, а з усіх боків на вас пруть німці на танках, критикувати жертви СРСР стає важко, а казати, що всіх можна було врятувати – це взагалі неадекватно.

Безумовно, це не скасовує головного лейтмотиву гри – Перемога всупереч, а не завдяки керівній ролі Компартії/Сталіна. Це непросте питання, що складається із низки інших, часто дуже ідеологічних питань. Ніби маленька деталь, неточність, але, як виявляється, перемога СРСР і перемога народу СРСР – це дві дуже різні перемоги. Що для вас є країна? Над лише цим запитанням можна битися вічність… Чи країною є титульна нація, що в ній живе? Чи це земля, на якій живуть громадяни цієї країни? Чи це держава, яка діє на цих територіях? Від відповіді на це запитання залежить зокрема і те, що саме побачите ви у CoH2: черговий американський «злив» на нашу історію, чи правдиво змальовану картину східного фронту.

Смерть мільйонів – це статистика

Щодо «суперечливих» моментів з наказом №227, вбивством союзників-партизанів, ГУЛАГом, нестачею зброї в ході наступу та «випаленою землею», про це вдосталь говориться у згаданому на початку відео, про це пишеться в українських підручниках з історії, зрештою, сама компанія Relic теж не на голому місці придумала епізод із підірваними мостами і спаленими церквами. Нелюдські висловлювання Жукова про наступ по мінному полю – також історичний факт.

Після знищення мосту, яким відступали радянські війська
Після знищення мосту, яким відступали радянські війська

Але історія з часом має тенденцію перетворюватися на міф. Спробуйте сказати, що відправляти в ГУЛАГ людей, яким не пощастило опинитися в німецькому полоні – це помилка. Вам одразу наведуть статистику, що серед цих полонених – сотні підтверджених німецьких шпигунів. І чи станете ви одразу бігти до бібліотеки і перевіряти ці дані? І навіть якщо знайдете їм спростування – це лише слова «вашого» історика супроти слів історика, якого зацитував опонент.

Дехто скаржиться, що CoH2 – це той самий Warhammer 40K, тільки замість імперських гвардійців роль гарматного м’яса виконують радянські війська. Але не забуваймо, що імперські гвардійці від самого початку і були перебільшеною пародією на радянську та нацистську армії. І хочемо ми того, чи ні, але через 100 або 200 років уявлення про Другу світову і в США, і в Росії, і в Німеччині за рівнем міфічності та карикатурності будуть десь такі, як у Warhammer 40K.

Кому війна, а кому мати рідна

Гра суміщає в собі класичну RTS із тактичним варгеймом. Як у RTS, ми можемо будувати базу, де замовляємо собі війська. Як у тактичних іграх, ми керуємо не окремими солдатами, а підрозділами, ми маємо змогу їх підсилити новою зброєю, гра зводиться до захоплення стратегічних точок на карті, а виживання ваших військ залежить здебільшого від якості укриття, за яким вони ховаються, та умілого використання їхніх спеціальних здібностей.

Спеціалізація підрозділів залежить великою мірою від додаткової зброї, яку підрозділ може здобути за замовленням або прямо на полі бою – відібравши її у ворога. Вогнемети і легкі кулемети значно полегшують наступ на окопи ворога, станкові кулемети – оборону власних окопів, протитанкові гармати – єдине, що вас врятує під час візиту німецьких “пантер” і “тигрів”, а мортири незамінні при наступах на добре укріплені позиції ворога (за відсутності “Катюші”).

До речі, гра дає зрозуміти, чому “Катюша” і Т34 – це круто. “Катюша” завдяки мобільності і потужності виграє бій у будь-якої артилерії, а Т34 – у більшості німецької техніки – завдяки маневреності.

Катюша в дії
Катюша в дії

“Генерал Мороз”, принаймні у кампанії, відіграє не таку вже і велику роль, як обіцялося. Він присутній лише у окремих завданнях, де захиститися від нього не складно. Проте це все одно цікавий елемент геймплею – ризик на смерть замерзнути у полі стримує вашого ворога від тривалих переслідувань ваших снайперів і взагалі від переміщення на далекі дистанції від власних окопів.

Наказ №227 також на словах страшніший, ніж у грі. По-перше, ваших солдат розстрілює не окремий підрозділ, а лише один комісар. По-друге, він це робить не постійно – комісар прибуває на поле бою разом із загоном призовників або штрафбатом, а до всього – їде геть через деякий час. По-третє, він розстрілює лише ті підрозділи, яким ви наказали відступати. Якщо вам дійсно важливо зберегти певний підрозділ, його можна просто відправити кудись подалі від місця перестрілки. За всю гру комісар застрелив лише двох моїх солдатів.

Червоний комісар
Червоний комісар

Складність гри проявляється в обмеженості людського ресурсу та необхідності одночасно управляти кількома різними підрозділами, частенько – в протилежних куточках карти. Вороги наступають з різних боків і в неоднаковій комплектації, відтак украй важко створити універсальну лінію оборони. Якщо готуватися лише до наступу піхоти, наступний бронетранспортер з вогнеметом спалить усі ваші війська до біса. Якщо змішати протитанкові та протипіхотні підрозділи на одній з ліній захисту, за ними треба постійно слідкувати, через їхню вразливість до маневрів. Якщо відправити подвійну кількість військ на один із шляхів наступу, тоді інша дорога лишиться відкритою і ви, знову ж таки, програєте.

Взагалі, гра радує відсутністю відверто читерських бойових одиниць і необхідністю експериментувати. Разом з тим, приємно, що снайпер – це справжня біда для піхоти, а танк – це таки ТАНК, без протитанкових гармат його ціла армія не знищить.

Загалом, у грі мені відверто бракувало хіба що отієї хваленої Сталіном статистики, якою вважається смерть мільйонів. Я старався грати так, щоби зберегти якомога більше військ живими, але наприкінці місії це ніяк не відзначається – ви лише виграли або програли, а ваша економія ресурсів стратегічно нічого не міняє. Це можна зрозуміти, адже місії хронологічно непослідовні та відбуваються у дуже різних куточках східного фронту. Просто я звик до того, що в стратегіях ефективність досягнення мети оцінюється.

CoH2 – це гра, яка не лишає байдужим, і одна з найцікавіших стратегій цих років.

Advertisements

2 thoughts on “Company of Heroes 2

  1. Дима, как ты всё успеваешь?) Работа, семья, новые игрушки и куча всего остального. Реально, вот 23 года живу, и если бы мне сказали назвать человека с лучшим тайм-менеджментом, я бы назвал тебя.

    1. Все просто, Макс. Никакого Димы нет. Есть проект Госдепа D4M1tr-Y.

      Эта программа предусматривает клонирование экспериментального образца с последующим использованием его в различных социальных ситуациях для наблюдения за поведением населения в естественных условиях и в условиях постановочных сценариев, реализуемых клонами экспериментального образца..

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s