Я не розумію дилему “свобода чи ситість“. Тим паче – в контексті Майдану. Про неї робили обмовки Мустафа, Новодворська та ще кілька журналістів/політиків, що живуть і працюють між Києвом та Пітером.
Можливо, що в Росії диктатура компенсується якимсь більш-менш адекватним порядком і процвітанням (в чому я не певен). В Україні цього немає. Майдан вийшов не за свободу на противагу ситості, а за свободу І ситість, за ситу свободу.
Як людина з часткою неоліберальних поглядів, я взагалі не розумію, як одне можливе без іншого. Свобода є необхідною умовою ситості – як казав Франклін, народ, що жертвує свободою заради безпеки, втратить і свободу, і безпеку. З іншого боку, ситість сприяє свободі – як казав Гузар, голодний бунт можна підкупити.
Яка може бути свобода, якщо замість того, щоб думати “Яку країну відвідати на свята?”, я маю думати “Чи можу я дозволити собі купити нову шапку?”. Яка може бути ситість, коли навіть за м’яке висловлення власної думки мене можуть турнути з роботи? Яка може бути свобода, коли бабушки голосують за того, хто їм подарував пачку гречки? Яка може бути ситість, коли обраний бабушками кандидат має всю повноту влади? It goes on and on…
На моє тверде переконання, західні демократії стабільні не через те, що у них найбільші корпорації світу, а тому, що у них є економічна свобода, відтак є товстий середній клас, в якому багато підприємців. Їх не жме держава, поповнити їхні ряди простіше, ніж у нас отримати довідку у лікаря. Вони заробляють гроші і для них сплата податків не означає вчинення самогубства, як у нас. А оскільки цих підприємців багато, то держава не вмре, якщо хтось із них прогорить. Завдяки цим людям держава не вмре навіть якщо прогорить якась велика корпорація – бо вона лише великий кит у морі повному іншої риби.
У нас навпаки. Вся економіка тримається на десяти “добротних гвіздках”, викуваних ще за Сталіна і відтоді навіть не чищених. Дрібному бізнесу дороги нема, бо податки до небес, бо хабарі, бо гроші на інфраструктуру йдуть на дачі-хамачі для чинушів, а великий бізнес параноїдально не терпить “конкуренції”. Тому-то у нас і малий вибір якісної продукції, тому-то ми і взяті у заручники власниками оцих “десяти гвіздків”. Ми не можемо піти в Європу, бо три із десяти загнуться, а ще чотири треба бодай почистити, а це все гамузом складає левову частку нашої економіки.
Російські ЗМІ навіть симпатикам Євромайдану навіяли переконання, що тут у нас ЛГБТ-парад. Але це не так. Люди вийшли на вулиці не через те, що “вони мають вдосталь їжі, але їм не дають вільно висловлюватися”. Розгін Євромайдану – це привід, але люди вийшли не просто через побитих студентів чи за “право мріяти про Європу”, люди вийшли, бо їм цілком відчутно відмовлено і у свободі, і у ситості.
Дамітріанство 
По поводу Майдана согласен – думаю, если бы перед людьми четка поставили вопрос, что мы только за свободу, но когда мы её достигнем, мы станем беднее, многие бы разошлись. А вообще, каждый участник видит в Майдане и его целях то, что хочет видеть.
Те, що кожен бачить щось своє, не означає ілюзорності прагнень. Навіть початкова мета Євромайдану – асоціація з ЄС – могла задовольнити по-своєму всіх і дати кожному своє:
* для ліваків – захист меншин і в цілому прав людини,
* для нациків – крок на стежці “геть від Москви”,
* для нас, неолібералів – вимушену лібералізацію економіки,
* для бютівців – звільнення Тимошенко.
Чи люди би вийшли за свободу без ситості? Вийшли би, але контингент був би інакший, патетичніший і менш численний.
Чи люди би вийшли за ситість без свободи? Якби був лідер, то вийшли би. Але це не був би протест, це був би саме бунт зі знищенням офісів, держустанов і маєтків.
Думаю, хоч і приховано, та ця дилема існує. Не можливо реанімувати економіку цієї країни без дефолту, чи принаймні обвалу гривні і замороження соціальних виплат. Тобто шлях лібералізації та євроінтеграції неминуче призведе до суттєвого падіння добробуту населення. Питання тільки, буде це швидка шокова терапія, повільне й поступове реформування, чи відтягування кінця за ширмою “порядку і стабільності”, як в Росії-Білорусії?
так, навіть є такі соціологічні теорії, що протести відбуваються на хвилі підвищення економічного добробуту. так, наприклад, говорили про Помаранчеву революцію: на період першої половини 2000х років припав економічний підйом і тоді ж почалися протести і майдан.
недарма Угода про асоціацію з ЄС крім угоди про зону вільної торгівлі містить вимоги про проведення реформ в правовій сфері. якщо ми хочемо свободи – то вже для всіх: і для громадян, і для бізнесу.