Нещасне покоління Y

Натрапив на шикарну статтю про наше пропаще покоління на Huffington Post.

Щастя - це низькі очікування та відсутність порівняння себе з іншими
Щастя – це низькі очікування та відсутність порівняння себе з іншими

Оскільки стаття англійською, я коротко перекажу її зміст для тих, хто англійською володіє погано.

Є така собі дівчинка Люсі, яка народилася десь між кінцем 1970-их і початком 1990-их. Вона – представниця покоління Y. Вона сповнена амбіцій і переконана у тому, що є особливою. Вона переконана в цьому, бо її накачували постійною мантрою, що всі люди особливі і що ти можеш досягти в цьому світі будь-чого. І вона нещасна.

Батьки Люсі належали до покоління, яке пережило складності середини ХХ століття, їхні батьки бачили війну та Велику Депресію, тому їхньою мрією було мати роботу, яка здатна забезпечити більш-менш пристойне життя. Відтоді багато чого змінилося і добробут як західних країн, так і всієї планети покращився – одяг перестав бути розкішшю, голод і епідемії лишаються проблемою переважно Центральної Африки, у всіх тепер (навіть в Центральній Африці) є якісь гаджети, все більше людей отримують доступ до Інтернету, який надає інформаційні блага, що раніше були доступні лише для 2-3% населення планети.

Ніби все йде скрізь вгору, тим паче – у країні, де живе Люсі. Чому ж тоді вона нещасна?

По-перше, вона шукає роботу, яка забезпечить їй (швидку) самореалізацію. Можливо, навіть впише її ім’я в підручники з історії. При цьому, Люсі не бере до уваги, що їй-то по факту нема особливо що самореалізовувати. Щойно закінчивши коледж, вона не має за плечима ані особливого досвіду, ані визначних досягнень, щоби могти претендувати на високі посади.

По-друге, вона певна, що має бути “особливою”, кращою, успішнішою за інших, але життя її постійно б’є обличчям об бордюр, бо куди не кинься – всюди суцільні докази того, що вона ніяка не особлива.

По-третє, Люсі здається, що вона нікчема у порівнянні з її колегами. Всьому причина – згаданий Інтернет з його соцмережами. Люди звикли писати про свої успіхи, створюючи ідеальні образи себе, при цьому Люсі не бачить зусиль, яких вони доклали задля цих успіхів, Люсі не бачить їхніх сумнівів і переживань, їхніх провалів.

Автор статті дає пораду Люсі, а разом з нею і всьому поколінню Y:

  1. зберігати свою амбіційність і втілювати амбіції в роботі
  2. перестати мислити про себе як про “особливу” людину
  3. не порівнювати власні успіхи з успіхами інших

Мої думки

Готовий підписатися під кожним реченням. Сам себе впізнаю в образі цієї Люсі.

Важко зберігати амбітність, коли спотикаєшся на кожному кроці та усвідомлюєш, наскільки ти далекий від того, чого від тебе очікують інші і кого ти сам хочеш в собі бачити.

Іноді мені здається, що я вже навчився порівнювати себе лише із собою в минулому, але почасти це буває надзвичайно складно (наприклад, коли усвідомлюєш, що 60% твоїх знайомих були закордоном в 60 разів більше за тебе).

Мені важко відучитися сприймати себе як героя якоїсь оповіді. Але це вже трошки менша проблема, адже герой – це не обов’язково головний герой. Я досяг чималого прогресу на шляху усвідомлення, що я не стану президентом країни 🙂

Читайте також:

Покоління ЯЯЯ

Advertisements

16 thoughts on “Нещасне покоління Y

  1. ne stanesh??? shkoda! bo ja to dumav, shcho budemo kolys vesty perehovory pro vstup UKR do ES jak prezydent Chexiji z prezydentom Ukrajiny… 😀

    1. Ну президентом-то не стати ніяк, бо для цього треба багато підвищувати пенсії і ще більше брехати про їх підвищення. А от інша справа – в. о. президента… тим паче, наскільки я знаю, нема обмежень на кількість термінів для в. о. 🙂

  2. З приводу особливості – не знаю, я б не підписалася) Для мене як раз у цьому і полягає щастя, знайти якусь свою нішу, якусь форму, в яку ніхто інший просто не поміститься. Тоді і проблеми і порівняннями, і амбіціями автоматично зникають.

    1. Стаття аж ніяк не заперечує, що ти можеш знайти себе в певній ніші. Просто проблема в тому, що зараз прийнято казати “Ти можеш добитися будь-чого, чого схочеш! Ти особливий! Ти головний герой в цьому шоу!”, але при цьому людині не пояснюють, що не можна добитися усього і зразу. Хоча мене і не накачували оцим позитивним мисленням, я зараз дуже страждаю, бо ніхто мене не вчив відданості певній справі, пошуку цієї особливої моєї ніші. “Ти можеш добитися будь-чого”=”Ти не можеш добитися нічого”.

      1. Просто мені якость складно пов’язати амбітність і відсутність усвідомлення своєї особливості. Мені також ніхто нічого не розказував, але воно якось саме прийшло. Хоча, я, мабуть, необ’єктивна в таких запитаннях, мене навіть критика не розчаровує в моїй особливості)

        1. Можливо, ти під “особливістю” вбачаєш трошки не те, що малося на увазі в статті.

          “Особливий” = “принципово кращий за інших”. Тобто особливий як герой, або представник еліти/авангарду, а не як просто відмінний від інших.

          “Если все люди – личности, то откуда же столько посредственностей?”.

          1. Згодна, для мене це більше “відмінний від інших”.

            Є ще на цю тему хороша книжечка Паскаля Брюкнера “Вічна ейфорія”, де він з різних боків підходить до питання доцільності постійної погоні за щастям, щасливішим за інших, і доцільності самого щастя як такого.

          2. Цікаво. Буде час – почитаю.

            На мою думку, тут навіть не стільки погоня за щастям, скільки погоня за визнанням. Ця погоня відповідає усім найгіршим уявленням ліваків про капіталізм – тільки замість грошей тут визнання. Як і у всі часи, ми лишаємося жертвами суспільних уявлень про правильне і неправильне, і навіть коли хтось починає триндіти, що цього поділу більше нема, він є, просто він трііішечки інакший, ніж був 6000 років тому.

          3. Він там зачіпає різні теми, просто щастя – центральна концепція, у різних його виявах, з визнанням включно. Але великий нахил іде у бік того, наскільки люди зважають на думки інших про них, їхні дії, статус тощо. Вона зовсім невелика, але на мене створила велике враження ще й освіченістю автора.

            А в економіці такого поняття, як “гроші”, можна сказати, нема. Є оцінка вартості, яка може бути виражена і у грошах, і у визнанні, і у впливі, і в чому завгодно. Як писав Бегбедер, “капіталізм зробив з нас усіх йогурти”. Я ні в якому разі не прихильних лівих ідей (в економіці), але “йогуртовість” присутня.

    2. Раджу відповідати на те питання з якого починалась дискусія, а не на останнє питання дискусії, тоді читати її буде легше. 😉

  3. Така ж проблема. Всі мої друзі знають більше ніж я, навіть (чи особливо) ті що кинули університет на 3 роки раніше за мене. Чи виглядає що знають більше ніж я ? 🙂

    1. Якщо вірити цій статті, то це лише ілюзія, принаймні в більшості випадків. Але для мене це до болю знайоме відчуття і я знаю, що проігнорувати його вкрай важко, а надто коли бачиш, що твій одноліток досяг чогось, чого ти би не досягнув і за 10 років.

      Гадаю, вся штука в тому, щоби змиритися з нерівністю твоїх та чужих умов (ресурсів, талантів, сприятливих обставин) і намагатися вижати максимум зі своїх умов.

  4. Дмитре, часом читаю твій блог і завжди отримую непідмінне нічим іншим задоволенням. Ти пишеш про цікаві й актуальні речі, завжди з відтінком особистого сприйняття теми…
    Думаю, всі ми, як та Люсі, часом….але ти вже на шляху самореалізації, тож так тримати 😉

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s