Нещасне покоління Y

Натрапив на шикарну статтю про наше пропаще покоління на Huffington Post.

Щастя – це низькі очікування та відсутність порівняння себе з іншими

Оскільки стаття англійською, я коротко перекажу її зміст для тих, хто англійською володіє погано.

Є така собі дівчинка Люсі, яка народилася десь між кінцем 1970-их і початком 1990-их. Вона – представниця покоління Y. Вона сповнена амбіцій і переконана у тому, що є особливою. Вона переконана в цьому, бо її накачували постійною мантрою, що всі люди особливі і що ти можеш досягти в цьому світі будь-чого. І вона нещасна.

Батьки Люсі належали до покоління, яке пережило складності середини ХХ століття, їхні батьки бачили війну та Велику Депресію, тому їхньою мрією було мати роботу, яка здатна забезпечити більш-менш пристойне життя. Відтоді багато чого змінилося і добробут як західних країн, так і всієї планети покращився – одяг перестав бути розкішшю, голод і епідемії лишаються проблемою переважно Центральної Африки, у всіх тепер (навіть в Центральній Африці) є якісь гаджети, все більше людей отримують доступ до Інтернету, який надає інформаційні блага, що раніше були доступні лише для 2-3% населення планети.

Ніби все йде скрізь вгору, тим паче – у країні, де живе Люсі. Чому ж тоді вона нещасна?

По-перше, вона шукає роботу, яка забезпечить їй (швидку) самореалізацію. Можливо, навіть впише її ім’я в підручники з історії. При цьому, Люсі не бере до уваги, що їй-то по факту нема особливо що самореалізовувати. Щойно закінчивши коледж, вона не має за плечима ані особливого досвіду, ані визначних досягнень, щоби могти претендувати на високі посади.

По-друге, вона певна, що має бути “особливою”, кращою, успішнішою за інших, але життя її постійно б’є обличчям об бордюр, бо куди не кинься – всюди суцільні докази того, що вона ніяка не особлива.

По-третє, Люсі здається, що вона нікчема у порівнянні з її колегами. Всьому причина – згаданий Інтернет з його соцмережами. Люди звикли писати про свої успіхи, створюючи ідеальні образи себе, при цьому Люсі не бачить зусиль, яких вони доклали задля цих успіхів, Люсі не бачить їхніх сумнівів і переживань, їхніх провалів.

Автор статті дає пораду Люсі, а разом з нею і всьому поколінню Y:

1. зберігати свою амбіційність і втілювати амбіції в роботі
2. перестати мислити про себе як про “особливу” людину
3. не порівнювати власні успіхи з успіхами інших

Мої думки

Готовий підписатися під кожним реченням. Сам себе впізнаю в образі цієї Люсі.

Важко зберігати амбітність, коли спотикаєшся на кожному кроці та усвідомлюєш, наскільки ти далекий від того, чого від тебе очікують інші і кого ти сам хочеш в собі бачити.

Іноді мені здається, що я вже навчився порівнювати себе лише із собою в минулому, але почасти це буває надзвичайно складно (наприклад, коли усвідомлюєш, що 60% твоїх знайомих були закордоном в 60 разів більше за тебе).

Мені важко відучитися сприймати себе як героя якоїсь оповіді. Але це вже трошки менша проблема, адже герой – це не обов’язково головний герой. Я досяг чималого прогресу на шляху усвідомлення, що я не стану президентом країни 🙂

Читайте також:

Покоління ЯЯЯ