Доповнення до Dishonored

Ще одна захоплива історія ще одного вбивці, який нікого особливо й не вбиває.

Справжній вбивця імператриці

Тут описані враження від одразу двох вартісних доповнень до чудової гри Dishonored. Обидва доповнення є частинами однієї історії і кожне з них окремо є несамостійним. Традиційно, спойлери зведені до мінімуму.

Нова історія новими очима

У двох останніх доповненнях Dishonored – The Knife of Dunwall та The Brigmore Witches – ми маємо змогу подивитися на події оригінальної гри під інакшим кутом. Головним героєм цього разу виступає найманий вбивця Дауд – той самий, що вбив імператрицю Джессамін, і якого Корво Аттано мав змогу покарати чи помилувати приблизно півроку потому. Два доповнення вкупі розповідають про те, що відбулося з Даудом у період між вбивством імператриці і двобоєм з Аттано.

Дауд тренує “китобоїв”

Як ми знаємо з оригінального Dishonored, Дауд є лідером угруповання “китобої”. Вони переховуються у затопленому кварталі, постійно носять протигази і промишляють переважно замовними вбивствами. До речі, ці хлопці виглядають страхітливо навіть попри те, що є вашими вірними слугами.

Дауд також є одним із небагатьох носіїв печатки Аутсайдера, що наділяє вбивцю і його спільників надприродними силами.

Проте вбивство імператриці та диктатура, яка настала потому, змушують найманця задумуватися над своїми діями і їхніми наслідками. Страхітлива репутація, накопичене багатство та вміння розчинятися в повітрі його ніяк не втішають. У сні до нього з’являється Аутсайдер зі своїм “останнім подарунком” – загадковим іменем Делайла. Намагання розгадати натяк “чорноокого виродка” (так Дауд неодноразово називає Аутсайдера) додає сенсу життю старого злочинця. У доповненні The Knife of Dunwall за допомогою цього натяку Дауд розкриває зловіщу змову, яку опісля придушує в The Brigmore Witches.

Спільне і відмінне: настрої

Чарівна і небезпечна Ліззі Страйд

Розробники не зупинилися на досягнутому і опрацювали кожну із шести нових повноцінних місій ще глибше, ніж у оригінальній грі. В ході виконання завдань ми відвідаємо три нові райони міста Дануолл, і навіть побуваємо за його межами. Також Дауд навідається у дві вже добре відомі нам локації, але і вони представлені по-новому.

Персонажі Dishonored були яскравими, але типовими для свого сеттінгу. А от десяток нових персонажів, яких ми зустрінемо в доповненнях, претендують на екстраординарність. Так, вони теж по-своєму типові і десь навіть передбачувані, але за кожним із них історія, яку цікаво досліджувати.

На відміну від Корво, який переважно “провідував” сильних світу цього у штабквартирах, маєтках та приватних обсерваторіях, Дауд контактує здебільшого із бандитами різних сортів. Тема чуми акцентується значно менше – хворобу сприймають радше як тимчасову незручність, ніж як кінець світу. Аутсайдер зі спостерігача і вболівальника перетворюється на недоброзичливого провидця.

Ми зустрінемо багато нових нетривіальних особистостей

Не скажу, що гравець відкриє для себе нові грані світу Dishonored, але оповідь про Дауда добряче додає об’єму до цього світу, і не тільки тим, що розповідається від іншої особи і про інших осіб, але і тим, що вона трошки інакше розповідається.

Спільне і відмінне: випробування

Якщо у оригінальній грі більшість завдань зводилися до того, щоби знайти і покарати вказану жертву, то більше половини місій Дауда пов’язані з порятунком когось чи отриманням інформації.

Наш антигерой також отримує змогу перед кожним завданням купувати “послуги” – спеціальні можливості, які полегшують місії. Окрім звичайних додаткових завдань, Дауд частенько натрапляє на загадки Бабусі Ганчірки. Гра примножує кількість потаємних закутків, багато з яких мають свою цікаву легенду, що розкривається нам у книжках і записках.

Мистецтво в цій грі також здатне вбивати

Надприродні здібності Дауда відмінні від умінь Корво і, як мені здалося, трошки потрібніші. Оригінальну гру можна було повністю пройти використовуючи лише базове “моргання” (миттєве переміщення на короткі дистанції), решта вмінь були не стільки потребою скільки розвагою. Натомість у доповненнях зупинка часу, телекінез і стрибучість реально полегшують життя, а бачення крізь стіни у мене було задіяне чи не третину всієї гри.

У доповненнях ми нарешті зустрічаємо більш-менш достойних ворогів, проти яких у відкритому бою дуже складно вистояти (принаймні на високій складності). У фінальних місіях кожного з доповнень проти вас (незалежно від вашого стилю проходження) виступає невеличка, але добре підготовлена армія. Обережна тактика із примхи стилю перетворюється на практичну доцільність.

Бої в доповненнях нарешті стали проблематичними

Фінал, як і в оригінальній грі, залежатиме від того, наскільки жорстоко себе поводив гравець. Що мені тут особливо сподобалося – останній фінал показує наслідки дій гравця не для решти світу, а для самого Дауда, і вони можуть бути фатальними.

Поділ доповнення на дві частини, як на мене, зайвий. Як було сказано раніше, дві окремі частини – несамостійні. Після першої виникає запитання “і шо далі?”, а друга взагалі не має сенсу без першої. Зрозуміло, що розробники таким чином більше зароблять, та і я навіть не проти, коли йдеться про цих розробників. Але це не скасовує того, що історія виглядає дещо порубаною. Менше з тим, вона чудова, а шанувальники Dishonored просто зобов’язані в неї зіграти, якщо вони цього ще не зробили.