Я ніби нариваюсь порушити новий закон, правда?

Чому ми забороняємо лише один вид націонал-соціалізму?

Чому ми забороняємо лише один вид націонал-соціалізму?

Менше з тим, даний запис є важливішим і кориснішим для нашої влади, ніж для моїх ерудованих та критично мислячих постійних читачів.

1. Радикалізація в підпіллі

Будь-яка ідея, коли вона заганяється в підпілля, одразу радикалізується. Ви скажете, що неонацисти і так радикальні? Ну то вони стануть ще радикальнішими! Зараз вони пропонують депортувати всіх неукраїнців та ввести в паспортах графу “національність”. У підпіллі вони битимуть представників нацменшин, а може і до терактів дійде.

Тімоті МакВей, який у США в 1995 році підірвав федеральну будівлю в Оклахомі, зробив це передусім тому, що він не мав інших шляхів для самовираження і, головно, вираження своїх політичних поглядів. У Америці навіть гіпотетично припускати, що в расизму, ксенофобії чи, Боже збав, антисемітизму може бути якесь раціональне виправдання – це те саме, що за часів інквізиції публічно молитися до сатани.

Натомість маса дослідників сучасних соцмереж критикують Інтернет саме за те, що люди в ньому випускають свій гнів і втрачають протестний потенціал: ось якийсь черговий жарт про азірівку – лайкни його і ти ніби вже долучився до протесту, і вже виправдовуватися, чого ти не пішов на Майдан, стане легше. Невже ви думаєте, що нацисти зроблені якось інакше? Вони такі самі, як і ми – ймовірно, “Свобода” не прийшла ще до влади в нашій країні головно через наявність Інтернету, в якому дві третини нациків (потенційні та помірковані) задовольняють своє прагнення до політичного самовираження.

2. Чесна перемога

Нерідко у словесних перепалках, коли хтось вам говорить “Ой фсьо!”, розвертається і йде в іншу кімнату – це ознака, що ви перемогли, навели аргумент, з яким інша сторона справитися не може. Цей аргумент може бути абсурдним, провокативним і т. д., але ж ваша перемога вас все одно підбадьорює, чи не так?

І на пострадянському просторі, і в західній цивілізації нацизм прийнято не просто зневажати, але й ігнорувати – ніби його нема, ніби це щось, із чим дискутувати не можна. У ліваків навіть є відповідні приписи їхніх авторитетів, що дискутувати з праворадикалами, особливо публічно, не можна. Але виключивши нацизм із “офіційного” дискурсу, заборонивши його в академічному середовищі навіть як тему дослідження, люди йому сказали оте сакраментальне “Ой фсьо!”. Ліберали та ліваки відмовили собі у зручній зброї проти нього – його розвінчанні на публіку у відкритій дискусії.

Безумовно, за вільної дискусії кількість прихильників нацизму може зрости, але разом з тим з’являється шанс змусити цих людей думати, критично осмислювати власні погляди і дії, а відтак і ставати поміркованішими. Поки що ж виходить так, що поки ліваки читають книжки, нацики качаються.

3. Лицемірству – ні!

Останнє, але особисто для мене чи не найважливіше тут – вихід на площу з портретом Сталіна у нас не було заборонено. До речі, в США теж. Я можу зрозуміти поняття про “стяг перемоги”, адже червоноармійські прапори дійсно багато значать для тих (дуже нечисленних) наших ветеранів, хто брав участь у Другій світовій. Але Сталін – це людина, за чиїм наказом і під чиїм керівництвом було знищено значно більше власного населення, ніж Гітлер і всі його союзники знищили чужого. Аналогічне з Мао, аналогічне з Пол Потом, який навчився у Франції від лівацьких професорів, а потім тупо порубав усю інтелігенцію власної країни. Але ніде не заборонено сповідувати лівацтво, навіть у його найрадикальніших формах, які відрізняються від нацизму лише гіршою якістю доріг та менш вираженим антисемітизмом.

Ми не вивчали Майн Кампф на політології, толком не згадували навіть Ніцше (на якому буцімто грунтувалися ідеї Гітлера), натомість ліваків начиталися вздовж і впоперек, і я не знаю, чим ідеї утопістів (попередників ліваків) кращі від ідей Гітлера – той самий колективізм, те саме фактичне поклоніння вождю/партії/ідеї, те саме покарання за несповідування цієї ідеї.

Будь-яка ідеологія, коли вона стає панівною в суспільстві, перетворюється на тоталітарну: “расово/класово правильні” люди стають вищим сортом, починається полювання і покарання “ворогів народу”, а будь-яка незгода з “очевидними істинами” стає приводом до остракізму. Чи не через це наші та російські консерватори бояться ЛГБТ та ісламізації?

Нині панівною стає ідеологія “антифашизму”, яка (я не буду оригінальним) була пророкована Черчілем. І вона справді сама по собі все більше схожа на фашизм із політикою тотального спостереження і утисків інакомислія.

Але як боротися із вивищенням однієї ідеології над іншими і її перетворенням на панівну? Лише балансуванням і утриманням різних ідеологій на одному рівні, а оскільки ніхто забороняти ліві ідеї не збирається (та і це не доцільно, згідно із п. 1 даного матеріалу), то і забороняти правих радикалів не варто, аби таки дійсно не прокинутися у Північній Кореї одного весняного ранку.

***

Новий закон, підписаний учора Януковичем, іде повністю всупереч логіці, викладеній мною тут. Гайки закручуватимуться. Радикали пожнуть свої плоди. Шанс на примирення і порозуміння в суспільстві ставатиме все більш ілюзорним.

Advertisements