Я ніби нариваюсь порушити новий закон, правда?
Менше з тим, даний запис є важливішим і кориснішим для нашої влади, ніж для моїх ерудованих та критично мислячих постійних читачів.
1. Радикалізація в підпіллі
Будь-яка ідея, коли вона заганяється в підпілля, одразу радикалізується. Ви скажете, що неонацисти і так радикальні? Ну то вони стануть ще радикальнішими! Зараз вони пропонують депортувати всіх неукраїнців та ввести в паспортах графу “національність”. У підпіллі вони битимуть представників нацменшин, а може і до терактів дійде.
Тімоті МакВей, який у США в 1995 році підірвав федеральну будівлю в Оклахомі, зробив це передусім тому, що він не мав інших шляхів для самовираження і, головно, вираження своїх політичних поглядів. У Америці навіть гіпотетично припускати, що в расизму, ксенофобії чи, Боже збав, антисемітизму може бути якесь раціональне виправдання – це те саме, що за часів інквізиції публічно молитися до сатани.
Натомість маса дослідників сучасних соцмереж критикують Інтернет саме за те, що люди в ньому випускають свій гнів і втрачають протестний потенціал: ось якийсь черговий жарт про азірівку – лайкни його і ти ніби вже долучився до протесту, і вже виправдовуватися, чого ти не пішов на Майдан, стане легше. Невже ви думаєте, що нацисти зроблені якось інакше? Вони такі самі, як і ми – ймовірно, “Свобода” не прийшла ще до влади в нашій країні головно через наявність Інтернету, в якому дві третини нациків (потенційні та помірковані) задовольняють своє прагнення до політичного самовираження.
2. Чесна перемога
Нерідко у словесних перепалках, коли хтось вам говорить “Ой фсьо!”, розвертається і йде в іншу кімнату – це ознака, що ви перемогли, навели аргумент, з яким інша сторона справитися не може. Цей аргумент може бути абсурдним, провокативним і т. д., але ж ваша перемога вас все одно підбадьорює, чи не так?
І на пострадянському просторі, і в західній цивілізації нацизм прийнято не просто зневажати, але й ігнорувати – ніби його нема, ніби це щось, із чим дискутувати не можна. У ліваків навіть є відповідні приписи їхніх авторитетів, що дискутувати з праворадикалами, особливо публічно, не можна. Але виключивши нацизм із “офіційного” дискурсу, заборонивши його в академічному середовищі навіть як тему дослідження, люди йому сказали оте сакраментальне “Ой фсьо!”. Ліберали та ліваки відмовили собі у зручній зброї проти нього – його розвінчанні на публіку у відкритій дискусії.
Безумовно, за вільної дискусії кількість прихильників нацизму може зрости, але разом з тим з’являється шанс змусити цих людей думати, критично осмислювати власні погляди і дії, а відтак і ставати поміркованішими. Поки що ж виходить так, що поки ліваки читають книжки, нацики качаються.
3. Лицемірству – ні!
Останнє, але особисто для мене чи не найважливіше тут – вихід на площу з портретом Сталіна у нас не було заборонено. До речі, в США теж. Я можу зрозуміти поняття про “стяг перемоги”, адже червоноармійські прапори дійсно багато значать для тих (дуже нечисленних) наших ветеранів, хто брав участь у Другій світовій. Але Сталін – це людина, за чиїм наказом і під чиїм керівництвом було знищено значно більше власного населення, ніж Гітлер і всі його союзники знищили чужого. Аналогічне з Мао, аналогічне з Пол Потом, який навчився у Франції від лівацьких професорів, а потім тупо порубав усю інтелігенцію власної країни. Але ніде не заборонено сповідувати лівацтво, навіть у його найрадикальніших формах, які відрізняються від нацизму лише гіршою якістю доріг та менш вираженим антисемітизмом.
Ми не вивчали Майн Кампф на політології, толком не згадували навіть Ніцше (на якому буцімто грунтувалися ідеї Гітлера), натомість ліваків начиталися вздовж і впоперек, і я не знаю, чим ідеї утопістів (попередників ліваків) кращі від ідей Гітлера – той самий колективізм, те саме фактичне поклоніння вождю/партії/ідеї, те саме покарання за несповідування цієї ідеї.
Будь-яка ідеологія, коли вона стає панівною в суспільстві, перетворюється на тоталітарну: “расово/класово правильні” люди стають вищим сортом, починається полювання і покарання “ворогів народу”, а будь-яка незгода з “очевидними істинами” стає приводом до остракізму. Чи не через це наші та російські консерватори бояться ЛГБТ та ісламізації?
Нині панівною стає ідеологія “антифашизму”, яка (я не буду оригінальним) була пророкована Черчілем. І вона справді сама по собі все більше схожа на фашизм із політикою тотального спостереження і утисків інакомислія.
Але як боротися із вивищенням однієї ідеології над іншими і її перетворенням на панівну? Лише балансуванням і утриманням різних ідеологій на одному рівні, а оскільки ніхто забороняти ліві ідеї не збирається (та і це не доцільно, згідно із п. 1 даного матеріалу), то і забороняти правих радикалів не варто, аби таки дійсно не прокинутися у Північній Кореї одного весняного ранку.
***
Новий закон, підписаний учора Януковичем, іде повністю всупереч логіці, викладеній мною тут. Гайки закручуватимуться. Радикали пожнуть свої плоди. Шанс на примирення і порозуміння в суспільстві ставатиме все більш ілюзорним.
Дамітріанство 
Заради справедливості – в Штатах для ксенофобних висловлювань, по-моєму, більше свободи, ніж у Західній Європі. Принаймні цілком можна знайти промови американців про сіоністів і так далі, за що у тій самій Німеччині можна й на нари попасти.
Я тут часто займаюся тим, що критикую якраз виключення будь-якого обговорення нацизму, окрім його пустого shaming & blaming. Саме виходячи з того, що займаю таку саму позицію, як і ти, з цього питання.
(Про всяк випадок для тих відвідувачів блогу, які мене особисто не знають – я НЕ підтримую ці “антисіоністські” промови, як і будь-які праві ідеї, але займаюся зокрема вивченням правих рухів у світі).
Німеччина – це окремий випадок. У них ця тема особливо болюча, бо це і вина перед купою сусідніх народів, і поразка у війні, і погана ідеологія, що розквітла на грунті глибокої депресії та бідності, викликаної іншою поразкою, а відтак і бажанням помсти – одним словом, найнеприйнятніший коктейль у цивілізованому суспільстві.
Але твої зусилля, мій друже, вельми похвальні.
“Будь-яка ідеологія, коли вона стає панівною в суспільстві, перетворюється на тоталітарну” – у кожному суспільстві, якась ідеологія таки є панівною – так уже влаштовано цей світ. То що, всі суспільства тоталітарні? (якщо слідувати вашій логіці).
Звісно, будь-яку ідею можна довести до абсурду, але це не відміняє потреби в наявності основної парадигми, довкола якої твориться суспільство як таке. І цю основу потрібно захищати, в тому числі шляхом усунення/пригнічення всього, що з нею не сумісне (аналогічно до того, як потрібно знищувати бур’яни на полях). Офіційне засудження ідей нацизму – правильний крок, хоча б тому, що країни, які до нього вдалися процвітають. То, можливо, тим хто постраждав від радикальних лівивих варто взяти з них приклад і заборонити (виклюючити з публічного дискурсу) комунізм? Так рівновагу буде відновлено, і користі буде значно більше. Для всіх.
1. “У кожному суспільстві, якась ідеологія таки є панівною” – давайте розділяти ідеології та об’єднавчі ідеї. Скажімо, в США для всіх (і для демократів, і для республіканців з усіма їхніми відтінками радикальності і поміркованості) “відправною точкою” є Конституція. Але цю об’єднавчу ідею демократи та республіканці розглядають по-різному. Найочевидніший приклад тому – постійні суперечки на тему різних поправок і їхнє різне трактування. Окрім того, є інші актуальні теми, на які їхня центральна ідея не дає однозначної відповіді – наприклад, одностатеві шлюби. Консервативніші республіканці виступають проти, в той же час демократи виступають за. Якби в США були лише республіканці, на якомусь би етапі гомосексуалів почали би переслідувати. Якби в США були лише демократи, гомосексуали перетворилися би на привілейований клас. Аналогічні дихотомії можна вибудувати щодо питань абортів, вільного продажу зброї, оподаткування та численних інших питань.
2. Безумовно, об’єднавча ідея потрібна, але вона має бути достатньо широкою, щоби вмістити в себе різні ідеології, з прихильників яких складається суспільство. По суті, об’єднавча ідея повинна уможливити дискусію бодай між поміркованішими представниками популярних в країні ідеологій. У нас так не є. Умовно кажучи, у нас є третина людей за Бандеру і третина ностальгуючих за СРСР. Це спрощено, але це це факт. Ці дві третини одне одного розглядають як ворогів, яких потрібно знищувати – звідси, згідно з моїми думками, викладеними вище, відбувається взаємна радикалізація, яку можна подолати лише цивілізованою дискусією, але для неї потрібен майданчик досить широкої об’єднавчої ідеї, яка не закликатиме видаляти із суспільства людей, ніби “бур’яни на полях”.
3. Країни, які засудили нацизм, процвітають не тому, що вони засудили нацизм, а тому, що обрали ефективний шлях розвитку з високим рівнем свободи бізнесу і водночас пристойним соціальним забезпеченням. Не декларативно, а фактично, вони відмовилися не стільки від нацизму, скільки від тоталітарності та авторитарності. Скажімо, Росія також засудила нацизм, але щось я там не бачу процвітання.
4. Також, вони не забороняли, скажімо, комунізм, і ймовірно, саме тому він не радикалізувався і зараз існує винятково у мирних формах анархо- та екокомун, сквотів та інших організацій, що не вимагають “повалити загниваючий капіталістичний лад”, але натомість переважно влучно критикують найнеефективніші сторони вільного ринку. Натомість нацистів загнали у підпілля, де вони качалися півстоліття і майстрували бомби. Брейвік, згаданий вище МакВей, затриманий учора російський Марцинкевич та купа дрібніших терористів і злочинців – це плата, яку світ платить за своє “Ой фсьо!”.
Мілтон Фрідман якось простіше пояснив. Тому що якщо забороняти щось поокремо, в кінці-кінців доведеться все заборонити. А якщо голосувати за все разом – вийде так що краще нехай все буде дозволено: http://bunyk.wordpress.com/2012/11/04/freedom-and-voting/
Дякую за чудове і влучне посилання!
Мілтона не цитую, бо новолівацькі чувакі одразу почнуть кидатися пальцями, що я неоліберал 🙂 та і у тій цитаті у твоєму записі він насправді не зауважує, що стається з веганами і комуністами по той бік заборони, коли вона все ж таки трапляється.