Ранок розпочався з новин про два вбивства. Їхня кількість змінювалася – то казали, що їх уже чотири, то виявлялося, що лише троє, пізніше пішли чутки, що із трьох один живий. Але це все цинічні цифри. Ці смерті не були випадковими, відтак навіть однієї було би забагато.

Протистояння на Грушевського

Протистояння на Грушевського

Та що там смерті! Показовим і остаточним для мене було вже те, як робокопи поводилися із журналістами. Хіба не очевидно, що людина з камерою/мікрофоном (навіть якщо вона не журналіст), навряд чи становить фізичну загрозу для будь-кого? Ви пробували бити когось, коли у вас камера в руках? Пробували бити камерою? Пробували бити камерою, яку вам на роботі під розпис дали і яка вартує більше, ніж усі ваші нутрощі на чорному ринку?

Преса була у спецжилетах, але конкретно в неї стріляли, журналістів били, в журналістів кидали гранати, а після всього відверто дебільний імбецил у рангу генерала розповідав на 5-му каналі, що “взагалі нікого не стріляли і нащо ваші журналісти бігають там, де небезпечно?”.

А тоді на бісового чорта ви, беркутівці, стоїте посеред вулиці, де ходять розлючені протестувальники???!!!

Після приниження журналістів принижували послів – їх піддали тортурам, змусили цілу годину слухати повторювану пластинку десятка наших бюрократів про “екстремісти-бла-бла-бла-бла-екстремісти-на-Хрещатику-естремісти-бла-бла-екстремісти-бла-екстремісти…” і так далі. І навіть не дали питання задати.

***

Нові недобрі ознаки почалися в обід, з того моменту, коли я дізнався, що офіс УНІАНу на Хрещатику евакуюють.

Це якась дурниця. Які у мусарні взагалі можуть бути приводи заходити в нашу будівлю? А навіть якщо і будуть такі приводи, то які у мусарні можуть бути запитання до працівників?

Але далі було більше – по обіді Хрещатик практично весь закрився – я пройшов його від Європейської аж до Льва Толстого і майже встиг зайти у останній незакритий підземний магазин – жалюзі почали розкручувати прямо переді мною із посиланням на оголошення надзвичайного стану.

Звісно, ніякого надзвичайного стану не оголошували, хоча після УНІАНу відпустили і людей з апарату Ради, і з інших відомств. Також, враховуючи нові дозволи, дані робокопам (розширення переліку дозволених спецзасобів), фактично, надзвичайний стан є.

Що буде сьогодні ввечері – важко сказати, але нічого доброго сьогодні чекати не варто.

***

Переговори з Януковичем – суцільний маразм. Попередні переговори мали майже нульовий ефект. Певен, що ці будуть такі самі. Головна причина – абсолютне небажання Президента йти ані на мінімальні поступки.

Особисто мене позавчорашнє звернення Януковича кінцево переконало в тому, що без розпуску Майдану буде тільки і винятково силовий сценарій.

Тут у мене дві версії:

  1. Янукович геть відірвався від реальності і просто не усвідомлює всієї глибини ненависті народу до нього, партії влади і влади в принципі. Це цілком імовірно – можновладці наші живуть за 5-метровими стінами у шаленій розкоші, в якій кожен би забув про те, хто і як живе по інший бік стін. Не забувайте і традицію нашої бюрократії: всі скарги і погану статистику “коригувати” і “заминати” так, щоб вони просто не дійшли начальству.
  2. Але більш імовірний – другий варіант. Янукович навмисне проштовхує силовий сценарій. Всі ці провокативні закони, вся ця нахабна, позірна імітація, що в країні нічого не відбувається, тітушки та інший бєспрєдєл – це намагання розізлити людей так, аби вже жоден Кличко, жодні священики не були здатні заспокоїти натовп – натовп озвіріє, його легше буде перепакувати по тюрмах чи просто розстріляти і сказати, що “це все в межах закону”, “вони самі винні”.

Чим закінчиться силовий сценарій – є хороша підбірка п’яти найімовірніших сценаріїв. Якщо в двох словах – нічим хорошим.

***

На цьому етапі я вже погано розумію, нащо взагалі стояти на Грушевського. Янукович мову дипломатії не розуміє, а демократичний тиск ігнорує – відтак законними методами до виборів його нікуди не діти. Незаконними, про що вже писалося, – теж. Шлях один – готуватися до виборів:

  • агітувати людей,
  • повертати їхні закони проти них,
  • підривати, наскільки це можливо, партійну діяльність,
  • псувати їм настрій,
  • закликати пресу ігнорувати клятий МВС,
  • закликати ректорів університетів ігнорувати розпорядження клятого МОНу,
  • бойкотувати їхні бізнеси (що вже почалося) – це чи не єдиний спосіб звернути на себе увагу олігархів.

А щодо сьогодні – як сказав Сергій Миронович Квіт, “не можна закликати на війну без зброї”. Ось і я вас не закликаю.

Advertisements