Позитивний підсумок останніх трьох місяців. П’ять речей, заради яких Майдану варто було відбутися.

Майдан добився багато чого

Майдан добився багато чого

І результат усіх п’яти – це надія, що Україна може стати нормальною державою і нормальним суспільством. І на відміну від Помаранчевої революції, цього разу надія не романтична, вона обґрунтована.

1. Українці продемонстрували здатність самоорганізовуватися

Люди вийшли відстоювати свою позицію через непідписану Угоду з ЄС, попри шалену втому країни від масових протестів. Люди вийшли захищати свої права після розгону Майдану. Вийшли як бідні дідусі та бабусі із сіл, так і директор місцевого офісу Майкрософт, міс Україна та купа інших успішних людей. Водії Автомайдану показали, що вони готові витрачатися і ризикувати заради кращого життя. Активісти партій боролися за кожного затриманого активіста настільки, наскільки це було адекватно можливо. Приїхали воїни-афганці зі сходу, які, можливо, половину Майдану не дуже-то і переварювали. По всій країні люди показали, що є якась ідея, яка здатна їх об’єднати. І одиночні “євромайдани” Луганська та Умані нічим не менш важливі за наш великий Євромайдан Києва.

І найголовніше тут: абсолютна більшість (95%) всіх перелічених вище осіб вийшла НЕ за партії – опозиція грала роль емісарів, грала роль організаторів, але від першої хвилини і аж до повалення Януковича 22.2.2014 не грала ролі пана. Це дарує чи не найбільшу надію – на те, що в Україні можуть з’явитися нові, кращі політичні сили, а населення нарешті почне голосувати мізками.

Безумовно, успішність самоорганізації також украй важлива. І хоча ще далеко не всі завдання Майдану виконані, цьому рухові уже вдалося добитися неймовірного, а це вселяє у серце надію на те, що в цій країні влада буде дослухатися до свого народу.

2. Найбагатший українець звернув увагу на протест народу

31.12.2013 під стінами маєтку Ріната Ахметова мітингували активісти Демальянсу. В ході акції прозвучало, що Ахметов “ховається в Лондоні”. Абсолютно неочікувано найбагатший українець виїхав з території маєтку до протестувальників на мерседесі у спортивній куртці та штанах. При ньому не було охорони. Він впритул підійшов до протестувальників на насварився на них, що вони брешуть. Ахметов не став відповідати на запитання журналістів і буквально за пару хвилин повернувся до машини.

Дехто каже, що за стінами маєтку у Ахметова ціла армія охорони. Навіть якщо так, він виїхав сам. Якби у натовпі був провокатор – він міг би застрелити/зарізати/підірвати олігарха задовго до прибуття підмоги.

Дехто каже, що Ахметову порадила вчинити так піар-служба. Я не вірю, що Ахметов (як і будь-хто з наших політиків) дослухається до своїх піарників. Так само, хоч убийте, не повірю, що їм би вистачило сміливості зателефонувати Рінату Леонідовичу і запропонувати вийти до людей.

Дехто каже, що у Ахметова руки трусилися і він нічого толком не сказав. Але суть не в цьому. Суть в тому, що він вийшов до людей. Чи можете ви пригадати, щоби якийсь інший олігарх так вчиняв? Чи вчинили так Пшонка і Медведчук, коли до них приїздив Автомайдан?

Те, що він вийшов, означає дві речі:

Перша. Він відчув необхідність звернутися до протестувальників. Він зрозумів, що їх не можна тупо ігнорувати далі.

Друга. Він усвідомив, що вийти до цих протестувальників – безпечно. Що це цивілізований протест, з яким в цілому можна вести якийсь неагресивний діалог.

Ці дві речі дарують надію, що наші олігархи таки цивілізуються, стануть більш схожими на західних магнатів-філантропів, які дійсно годують економіку, а не лише пожирають її.

3. Тягнибок визнав російськомовних патріотів

Після того, як 19.1.2014 люди почали вимагати єдиного лідера від опозиції, а опозиція його не дала, розгорівся конфлікт на Грушевського. У пізнішому виступі того дня опозиція намагалися заспокоїти всіх і ще раз наголосити на важливості їхньої ролі в процесі владнання конфлікту. Серед інших речей, Тягнибок відзначив, наскільки цінним є те, що на Майдані зібралися люди, що розмовляють різними мовами.

Якщо це і не прорив, але це ковток свіжого повітря у націоналістичній шароварній ксенофобській задусі, яка утворилася в рядах “Свободи”.

Так, Тягнибок це сказав у критичній ситуації.

Так, Тягнибок це сказав заради укріплення свого авторитету серед потенційних виборців на півдні та сході.

Але він це сказав. Він визнав, що російськомовний патріот України існує, він живий, діяльний і рівноправний із україномовним патріотом. А це дарує надію, що нам все ж таки вдасться об’єднати країну, і конфронтація Схід-Захід колись та й припиниться.

4. Повалення ленінів

8.12.2013 було знесено пам’ятник Леніну на Бесарабці. Тоді це виглядало провокацією, хоча багато хто радів цій події все одно. Коли ж почалися масові повалення по всій Україні, це стало ознакою історичних змін в свідомості людей.

Хтось твердить, що ці статуї мали якусь художню цінність, хтось навіть доводить, що Ленін був хорошим історичним діячем, але ці пам’ятники треба було знести. Бодай тому, що це пам’ятники політику, який цілеспрямовано знищив багато десятків тисяч невинних людей з міркувань ідеологічної доцільності. Серед цих людей великий відсоток становили зародки українських інтелігенції та бізнесу, а також українське селянство. Це пам’ятники людині, яка була проти української незалежності та вільного обігу товарів, а нині ці дві речі лежать в основі всього нашого суспільства. Лишати ці пам’ятники на площах і при цьому дивитися буржуазне телебачення та купувати товари у спекулянтів – це лицемірство. Наші олігархи мали би першими ці статуї

Важливість повалення цих статуй полягає у символічному завершенні радянської епохи – чи не найбільш болісної для нашого народу. І масовість повалень вселяє надію, що вже народилася достатня кількість нових людей, не зашорених компартією, страхом КДБ і побутовим бидлізмом.

5. Окремі росіяни почали нас трошки поважати

Я ніколи-ніколи-ніколи в житті не бачив росіянина, який би НЕ ставився до України та українців зверхньо. Можливо, винятком був Нємцов і його однопартійці в 2004 році, але Нємцов – опозиційний російський політик, для нього сходження Ющенка до влади означало власну політичну вигоду.

Зовсім інша справа зараз, коли десятки і сотні коментарів у російській мережі відзначають події в Києві у позитивний спосіб. “Вот хохлы могут! Не то что мы”, “Майдан – это Сечь, это вам не Болотная, здесь не встретишь хипстеров”, “Хохлы уже босса валят, а мы никак первый уровень пройти не можем”, “Да и какое право мы имеем называть их хохлами?”. І погодьтеся, в цих коментарях навіть слово “хохол” не видається зневажливим, воно якось раптово перетворюється на просто позначення нас на противагу їм. І як раптово з’явилося це протиставлення, адже росіяни так часто люблять казати, що ми один народ і в усьому однакові, і українці взагалі не існують. Але бачите, все змінюється.

І хоча російське центральне телебачення за рівнем свого маразму і брехні перепльовує навіть пропаганду КНДР, молода Інтернет-спільнота Росії відзначилася багатьма об’єктивними статтями про Майдан.

Це надія на те, що колись ми таки станемо братніми народами, а не парою гнобитель-пригноблений.

Advertisements