Це унікальний фільм, який претендує стати водночас іконою для всіх “успішних” та взірцем усього капіталістичного негативу для лівих. Напевно, це тому, що фільм досить правдоподібно зображає життя.

Леонардо ДіКапріо вражає!

Леонардо ДіКапріо вражає!

Одразу маю попередити, що це чи не найбрудніша стрічка, яку мені доводилося бачити. Це аж ніяк не кіно для неповнолітніх… та і взагалі, у всіх не повністю з’їдених цинізмом людей під час перегляду може трапитися інфаркт або поїхати дах. Я вас попередив. А тепер до суті…

“Вовк з Волл-стріт” – це історія про брокера, який “прішол к успєху” в 1990-их. Можливо, основна цінність історії у сполученні мотивації головного героя, секрету успіху та наслідків. Всі ці три аспекти наголошені абсолютно рівноцінно, саме тому кіно вийшло водночас правдоподібно драматичним, кримінальним і моралізаторським.

Весь цей фільм – суцільний виклик, порівняно із яким “99 франків” Бегбедера – позірний хіпстерський випендрьож. Головний герой Джордан Белфорт (Леонардо ДіКапріо) сам добився усього своїм талантом і вдачею. Йому ніколи не були відомі творчі кризи чи “пошуки себе”. Успіх, процвітання і розкіш були його чітко і жирно окресленою метою і смислом життя від самісінького початку. Белфорт не кидає викликів моралі і не скочується в аморальність в ході історії – він від самісінького початку існує у мимобіжній реальності, де ніякої моралі немає.

Ідеологія успішних

Ключова ідея Джордана Белфорта: якщо вам чогось бракує, то це винятково ваша вина, бо ви мало працюєте. Якщо ви не хочете працювати більше і наполегливіше, то ваше місце – в Макдональдсі. Треба віддаватися роботі, треба за будь-яку ціну “приносити мамонта в печеру” і не класти слухавку, “доки клієнт не купить або не здохне”.

Шанувальники мотиваційних слоганів будуть вражені красномовством головного героя. Та і що гріха таїти, ДіКапріо – перший мотиваційний тренер, який не викликав у мене бажання його вбити прямо на сцені. Якби я і так постійно не думав над тим, як мало я працюю, напевно, я би розплакався. …І все би нічого, якби не йшлося про торги на біржі, що продукують повітряні гроші, а всі ми знаємо, чим це закінчиться у 2008-2009 роках.

Ідеологія Белфорта жорстока, плутократична, рендіанська, але він майстерний оратор. Його компанія ближче до середини фільму нагадує неоліберальний аналог фанатичної секти фундаменталістів, нацистів чи ліваків. Дуже цікаве, водночас до болю знайоме і цілковито свіже видовище.

Антигерой важких часів

ДіКапріо лишається одним із моїх улюблених акторів і у цій стрічці розкриває свій талант грати принципово різні ролі мало не тією самою посмішкою. Але в чомусь він починає нагадувати “темну”, діаметрально протилежну, вивернуту навиворіт версію Сергія Безрукова. Лео навіть візуально схожий на Сашу Бєлого під час одного зі своїх виступів перед власною компанією.

Безруков одного разу у своєму житті зіграв бандита і, здається, відтоді постійно кається граючи винятково позитивних і неагресивних персонажів – Ісуса, утікача з тюрми, який виправився і покинув кримінал, Єсєніна, Висоцького і т. д. ДіКапріо, з точністю до навпаки, одного разу зіграв романтичного героя, здатного до самопожертви, і, здається, тепер усе своє життя намагається “відмитися” від тієї (безумовно, також геніальної) ролі, граючи щоразу неоднозначніших людей: копа під прикриттям, психічно хворого детектива, хакера людських снів, контрабандного скоробагатька Гетсбі…

До речі, про “Великого Гетсбі” – “Вовк” має чимало паралелей із тим фільмом. У обох стрічках біржові брокери – головні герої, половина подій відбувається в ході масових і досить розбещених вечірок, у часи Гетсбі всі багато пили – бо так робився бізнес, у часи Белфорта всі багато закидалися наркотиками – бо так робився бізнес. У певних епізодах “Вовк” мені здався мало не темнішим і грубішим рімейком “Гетсбі”.

З економічної точки зору це зрозуміло – фінансові злети і падіння 1920-1930-их дуже схожі на злети і падіння 1980-1990-их. Падіння спричиняють нервовість, яку втопити можна лише у алкоголі чи наркотиках, злети дають довгоочікувану, омріяну, виборену розкіш, за якою настільки скучили і зголодніли в ході падінь, що вона п’янить швидше й сильніше за алкоголь, змішаний з наркотиками.

“Вовк з Волл-стріт” містить багато правди, повчань і причин до роздумів. Єдине, що його псує – надмірна кількість бруду. Персонажі матюкаються більше за братків з гетто, після перших 15 хвилин наркотики присутні в кадрі мало не постійно, а сцени розпусти зашкалюють. Звісно, в цьому полягала одна з ключових цілей – показати всю глибину розкрученості гайок у головах Белфорта і його друзів, але ж (заради аналогії) у “Пилі” кров не текла ріками, принаймні не впродовж цілого фільму.

Advertisements