Претенденти на президенти

Наразі вже є інформація від ЦВК, що на вибори йдуть 23 кандидати. Чимало, але слава Богу, що не 46, як передбачалося на початку тижня – хоч у бюлетені ніхто не заплутається і не задихнеться, і то добре.

Хто в цю компанію?

Поки далеко не всі кандидати представили свої програми, я скажу пару слів про них винятково як про політиків. Звісно, скажу лише про найвідоміших “майбутніх президентів”, бо незгадані у цьому списку навряд чи подолають навіть рівень соціологічної похибки.

Порошенко

Фактично, з нього все почалося – його компанія постраждала найбільше через рух України на захід, але при цьому він не став проситися “давайте почекаємо, поки мій бізнес буде в безпеці”, навпаки – він став одним із спікерів революції і, фактично, її послом на заході.

На мою думку, це оптимальний із усіх кандидатів. Не “менше зло”, а дійсно просто оптимальний кандидат. Володіє англійською не гірше за Яценюка і пристойно виглядає в кадрі. Має управлінський досвід і підтримку бізнесу за плечима, але послідовно декларує рух на захід. Будується навколо ідеї “модернізації країни”. Жодного разу не відзначився у казнокрадських чи рейдерських схемах. Так, те, що його називають “темною конячкою” перегонів – це значна перевага, бо в нашій країні на всіх людей його рівня компромати зливалися вже неодноразово. Порошенкові ж, здається, пред’являють поки тільки участь в створенні ПР, що (враховуючи тісноту зв’язків у владі) мені здається украй сумнівним каменем в город.

Щодо рейтингів, які вказують на значний відрив Порошенка від інших кандидатів – я схильний їм вірити, оскільки серед цих рейтингів наш рідний могилянський КМІС абсолютно підтвердив загальну тенденцію.

Тимошенко

Я дуже сподівався, що вона чогось навчилася за термін перебування у в’язниці чи бодай за час виступу на Майдані. Чогось, що Луценко вже зрозумів. Чогось, що кожен політик мав би відчувати на інтуїтивному рівні. Наприклад, що не можна проводити передвиборчі кампанії винятково на голій вірі у власну божественність та безмежність любові електорату. Але ось вона хоче повторити цю помилку, вона знову йде у президенти, вип’ячуючи себе як панацею від усіх проблем України.

Ходить теорія, що Тимошенко справді може повернути Крим за домовленості з Путіним, але ви самі розумієте, як дорого нам обернеться таке повернення Криму.

Кандидати від ПР

Очевидно, Партія регіонів обрала Добкіна єдиним кандидатом, бо з нього найлегше створити приємнішу версію Януковича – вже перевіреного “продукту” партії. Можливо, вони також роблять ставку на Харків – друге найбільше місто країни. Але як можна закривати при цьому очі на те, що Добкін є клоуном і хамом в очах решти країни, я не уявляю. Подивіться підбірку новин про Добкіна до Євромайдану (жовтень і раніше), 90-99% цих новин – це срач Добкіна з кимось, грубощі і обзивання. Це тупо якась пацавата середня школа. Я би таку людину не те, що у президенти – я би заборонив йому будь-яку роботу, що вимагає частого контакту з іншими людьми.

Тігіпко має досвід роботи з виборцями як кандидат у президенти, він набирав непоганий відсоток. Його всупереч партійній лінії підтримали регіонали Житомира та Одеси (це, мабуть, перший випадок непокори всередині ПР за всю її історію). Він потенційно міг би очолити і навіть реформувати ПР у якусь цивілізованішу та прогресивнішу її форму. Але… не судилося.

Царьов – тут взагалі немає за шо говорити. Русо-нацист, який не тільки не приховує фінансування Кремлем його діяльності, але і вірить у те, що робить. Не думаю, що навіть серед електорату ПР він щось серйозне набере.

Щодо Бойка, то навіть не знаю, нащо йому це треба. Публічною політикою він взагалі майже ніколи не пробував займатися, ПР його би ніколи не підтримала, а його рейтинг навіть соціолог не розгледить.

Ляшко

Певна річ, пан Олег не переможе на цих виборах. Але слід віддати йому належне – він чи не найбільше з усіх виграв від Майдану. Щоби так виграти, треба справді вміти грати. З ролі клоуна він піднявся до рівня народного улюбленця. За різними рейтингами він обходить того ж Добкіна, Гриценка і Яроша – досить серйозних кандидатів з грішми, зв’язками та автоматами за плечима.

Ярош

Коли думаю про Яроша, розумію: Порошенко отримав титул “темної конячки” несправедливо. Ярош – значно більш незрозуміла особистість. Дії очолюваного ним “Правого сектора” чимдалі більше вигідні кремлівській пропаганді. Окремі історії, які я чув у Харкові, свідчать, що дії Яроша на сході країни не сприяють єдності Галичини з Донбасом. Спостереження журналістів під Радою вказують, що ПС може бути навіть централізовано проплаченим з Кремля.

З іншого боку, можна зрозуміти претензії ПС до Авакова та нової влади в цілому. Було би добре мати людей, готових тримати нову владу в страху відповідальності за продовження старих схем. Окрім того, ПС відносно довели, що аж ніяк не є нацистами.

Тягнибок

Лідер націоналістів мудро тримався в тіні у перші тижні роботи нової влади. Я навіть у якийсь момент подумав, що він скоро стане нормальним… Але замість нього все зіпсували його однопартійці Мірошниченко та Фаріон (Господи, ну чому 90% жінок у нашій політиці – прибиті на голову психопатки?).

Наразі “Свобода” досить вільно конкурує за титул “найбільший друг Росії”, що, до речі, відповідає загальній підтримці Путіним націоналістичних партій у ЄС. Єдине радує – підтримка Тягнибока значно скромніша, ніж це було на минулих виборах.

Симоненко

Ясно, що йде заради престижу і щоби ще раз нагадати своїм бальзамованим виборцям, що він ще на коні і довго даруватиме їм примарне відчуття повернення у молодість.

Королевська

Гідка кішачя особа, живого прихильника якої я ніколи не бачив. Напевно, вона настільки далеко зайшла у копіюванні Тимошенко, що копіює навіть її нездатність тверезо подивитися на власний рейтинг та заплатити нормальним професіоналам за кампанію.

Гриценко

Унікальний політик з одним з найнижчих показників негативного рейтингу. Біда в тому, що окрім цього, про нього мало що можна сказати хорошого. Гадаю, йому варто було вкладати гроші в якусь іншу кампанію, бо не бачу, що йому принесе ця.

Богомолець

Одна з небагатьох, хто подав чесну декларацію. ЄДИНИЙ кандидат із усміхненим і світлим, не виснаженим обличчям. Я шаную її як співачку. Лікар вона теж, напевно, непоганий. І добре було би побачити нових людей у владі. І добре було би, якби ці люди були киянами. Але ну ні.

Пані Ольгу за межами Києва знають менше, ніж Добкіна за межами Харкова. За нею нема ані якоїсь структурованої команди, ані великих грошей, ані брендової ідеї, яка би гарантувала певний мінімальний рівень підтримки. На жаль, Майдан – це не вся Україна.

***

Чесно, шкода, що Дарта Вейдера зняли з перегонів. Певна річ, що це жарт, але було би цікаво побачити, скільки би цей жарт набрав і скількох кандидатів-невдах він міг би обійти.

Про кандидатів на мера столиці напишу згодом.