Снився сон, ніби мене батьки влаштовують у нову школу. Можливо, я перемістився назад у часі, адже ніхто ніяк не відзначає мого вже немолодого вигляду, але мої думки всередині сну вказують, що мене намагаються повернути у школу вже зараз – після отримання магістерського диплому і дев’яти місяців абсолютно офіційного працевлаштування. Загалом, школа, в яку мене влаштовують, ніби непогана, але ж… це школа – що тут ще треба говорити, щоби зрозуміти, що мені наснився кошмар?

Прокидаюся – а тут ще у дружини рейтинг фільмів про шкільне життя.

Колись мені ціле літо снився один і той самий сон – що я спізнююся на урок, а там, виявляється, контрольна, до якої я не готувався, а перед нею перевіряють домашнє завдання, яке я теж не виконав. При цьому, в моїй реальній школі нам ніколи не задавали домашнє завдання на контрольну і після неї.

Шкільні роки були украй травматичними для мене. Хоча не можна сказати, що наді мною там відверто знущалися, школа назавжди лишиться еталоном коріння усього зла: атомізації та самотності, безсенсовних державних правил, необгрунтовано грубого ставлення ближніх, відчуття власної немочі і нікчемності.

Найімовірніше, повернення жаху на стару тематику означає, що я так і не дав належних відповідей на старі запитання. Можливо, я не розібрався, чим я хотів би займатися в житті і що мені найкраще вдається – більшість людей мають принаймні певне уявлення про ці відповіді після школи. Отримавши три кваліфікації, я сиджу за онлайн-курсом з вивчення мови програмування, бо відчуваю нестачу умінь, неясність цілей та відсутність місця у житті.

Я скучаю за інтелектуальним життям Академії, але, будьмо відверті, теоретичне споглядання та ця вічна претензія на методичну об’єктивність мені просто огидні. Я хотів би займатися власним бізнесом, але для цього слід уміти ну хоча би продавати, а я і воду спраглому в пустелі продати не зміг би. А щодо журналістики… я хотів бути журналістом ще при вступі до Академії, але останні три роки досить переконливо показали, що це не моє: мені більше подобалося у часи громадської діяльності створювати новинні приводи, ніж шукати їх, та і атмосфера поміж журналістами значно менш людяна, ніж я вважаю за правильну.

Сфера, у якій я дійсно був щасливим – піар, де всього треба потрошку: трошки аналітики, трошки креативу, трошки відповідальності, трошки вміння працювати в команді, трошки вміння говорити, трошки вміння писати. Очевидно, варто шукати себе там, але з чого почати?

Advertisements