“Якісний” кандидат

Кандидати полюбляють обіцяти тупо ВСЕ

Працюючи на цих виборах до Київради важко не задумуватися на тему “ідеального” ну чи принаймні хоча би просто хорошого кандидата. Нам із моїм спільником Режисером пощастило мати кандидата, якого піарити не складно – у нього нема темних плям на репутації, він займається громадською діяльністю, добре розуміє проблеми свого округу, має зв’язки із місцевими активістами і тверезо дивиться на політичну ситуацію. Але не всі кандидати у Києві однаково хороші.

Засади пристойної кампанії нескладні і дешеві, порівняно зі стилем життя більшості кандидатів. Але не всі дотримуються цих засад.

Що стосується кандидата

Як казав один із моїх викладачів на політології, “кандидат-мажоритарщик повинен уміти… ну… хоча би розмовляти”. Золоті слова! Звісно, перемогти можна і без “ходіння у народ”, але якщо ви не готові поспілкуватися бодай із кількома десятками виборців, можливо, вам не варто займатися політикою взагалі.

Виникає запитання: що саме повинен говорити кандидат? – Будь-що, що звучатиме у його виконанні адекватно. Іншими словами треба знайти найбільш природний стиль і його дотримуватися. Можна бути “людиною з робочого народу”, “революціонером”, “кризовим менеджером”, “проповідником”, “патріотом” тощо. Звісно, у кожного з цих образів є своя цільова аудиторія і за різних обставин образ треба злегка підлаштовувати. Але саме ПІДЛАШТОВУВАТИ, а не щоразу обирати новий. Бути для всіх “своїм” не вийде, хіба що ваш кандидат має захмарний акторський талант, але чого він тоді ще не в Голівуді? Треба вибудовувати послідовний образ, і найголовніше – цей образ не повинен контрастувати із тим, ким насправді є кандидат. Тут показовим є приклад Яценюка: до реально толкового кабінетного банкіра-функціонера приклеїли обгортку обезбашеного повстанця, і це виглядало жалюгідно, аж поки Яценюк знову не зайняв крісло чиновника.

Окрім того, що кандидат повинен уміти говорити, він повинен уміти слухати – передовсім, своїх аналітиків, піарників або того, хто їх заміняє. На зустрічах з людьми кандидат повинен вміти вислухати своїх виборців, особливо, якщо у нього мало власних ідей, із якими він іде на вибори. Проблеми, про які він дізнається на зустрічах із населенням можуть лягти в основу його передвиборчої програми.

Що стосується програми

По-перше, вона ПОВИННА бути! Кандидат повинен ЩОСЬ пропонувати. Програма – це не лише дрібно списаний копіпастою папірчик-підтирачка для ДВК, програма – це основа усіх агітаційних матеріалів і основних тез виступів кандидата на мітингах і зустрічах. Якщо вам здається, що пункти програми надто нудні, щоби їх озвучувати на зустрічах – значить це ПОГАНА програма і її треба переписувати.

По-друге, кандидат повинен пропонувати щось, окрім власної перемоги на виборах. Загальна тенденція нині – замість знайомства з округом і округу із собою, кандидат починає “підвішуватися” до своєї партії і казати щось типу “Моя перемога – це перемога партії”. Пішем “Лєнін”, думаєм “партія”. Досить цього комунізму. Природа людини така, що потенційно вам завжди буде легше активізувати електорат роблячи якісь дрібні конкретні послуги для нього, ніж захищаючи сили вищого порядку, які вже сто разів себе скомпрометували. І мажоритарний рівень – це саме той рівень, де такі конкретні послуги відносно легко втілити в життя.

По-третє, кандидат повинен пропонувати щось конкретне. Не плутайте програму з гаслами і, ще раз, не плутайте мажоритарний округ із усією Україною. Найпоширеніша помилка на кампаніях – це апеляція до загальнолюдських цінностей типу “добро”, “гуманізм”, “справедливість” тощо. Це дуже тупий крок. Жоден ваш опонент не скаже, що він проти добра і ненавидить справедливість. А простий виборець нині, як ніколи раніше, загруз у своїх щоденних клопотах, тому апеляції до абстракцій довіри у нього не викличуть. На мажоритарному окрузі обіцяти конкретику нескладно: Просто пройдіться по району і подивіться, де немає асфальту, де машини паркуються на дитячому майданчику, в якому стані місцева школа чи лікарня. Проведіть опитування, дізнайтеся, що реально людей не влаштовує, що їх найбільше бісить. Вичленіть із цього переліку те, що стосується саме вашого політичного рівня – і програма готова. Програма, яку реально можна виконати хоча би частково.

Що стосується агітації

Агітація багато в чому подібна до реклами: перед комерційним успіхом іде банальне інформування. Нам всім неприємно це визнавати, але імовірність, що ви візьмете з полиці товар, назву якого ви принаймні раніше чули, значно більша, ніж вибір абсолютно невідомого бренду. З кандидатом схожа ситуація, а надто на мажоритарних округах, де люди зазвичай взагалі ніколи нічого не чули про жодного з кандидатів. Тому передовсім потрібна масова візуалізація.

Якщо ви готуєтеся до виборів заздалегідь, варто зайнятися плануванням івентів для свого округу: святкувань, змагань, пікетів, тренінгів, суботників тощо. М’яка агітація поза виборчою кампанією сприймається не так агресивно, бо не очевидно, чи кандидат взагалі висуватиметься. Крім того, тривала і регулярна (хай і не часта) увага до свого округу викликає більше довіри, ніж “прокидання” за місяць до дня голосування.

Коли уже сталося так, що треба агітувати в авральному порядку, масовість розповсюдження набуває головної ролі. Але перегинати палицю теж не слід. У мене на районі партію “Європейська столиця” згадують з 2006 року й досі: для їхніх жовтих “шпалерів”, якими були обклеєні стіни абсолютно всіх будинків Сирця, напевно, було вирубане усе Закарпаття.

Не зайвим буде подумати про більш оригінальні форми агітації, наприклад, ролери з прапорами чи особиста роздача листівок кандидатом. Креатив запам’ятовується, але він теж має бути обережним. Скажімо, агітаційні конструкції Оробець виділяються на фоні стандартних постерів і білбордів, але вони шалено нагадують пляжні роздягальні.

Як зазначалося вище, агітація повинна будуватися на програмі кандидата. Але це не означає, що у листівки та білборди треба щоразу впихувати повний текст програми. Учора бачив листівку, яку легко було сплутати з гарантійним талоном – там було до біса малюсіньких літерочок, які без додаткових оптичних приладів було не розібрати. У листівці має бути рівно стільки тексту, скільки людина може прочитати, поки несе листівку до найближчого смітника. На білборді має бути рівно стільки тексту, скільки водій може сприйняти, проїжджаючи повз нього.

, , ,

Це досить побіжний опис мажоритарної кампанії. В подальших записах на цю тему я заглиблюся в перелічені аспекти кампанії, а також у питання підкупу виборців, взаємодії з людьми у міжвиборчий період та предметніший аналіз кампаній нинішніх кандидатів.