Популярним є поняття про “пряму демократію” – ухвалення усіх рішень, які стосуються колективу, голосуванням усіх його учасників, без спеціально обраних політичних органів. Але нині ми приходимо до нової форми правління – “прямої олігархії”, де ухвалення рішень буде безпосередньо лежати на кількох найбагатших людях, без спеціально найнятих акторів-депутатів. Але це не обов’язково погано.
Встановлюється ситуація, за якої найвпливовішими трьома людьми в країні є три олігархи – Порошенко, Коломойський та Ахметов. Вони мають зараз усі шанси напівформально поділити країну між собою, обіймаючи при цьому ключові посади на різних рівнях державної та місцевої влади і втілюючи свою волю безпосередньо через державний апарат.
Ахметов показав слабкість, коли намагався балансувати між Україною та Кремлем, але це не означає, що з ним покінчено. Цілком імовірно, що зрушення у поглядах Ахметова і його “перетворення” на “патріота” було спричинене торгами з Порошенком і Коломойським. Подейкують, що текст до “відеоблогу” Ахметова писали люди Петра Олексійовича. Але це ще не робить його залежним. Попри те, що найвідоміший у світі донеччанин вимушено переховується в Києві, без його участі новій владі буде украй непросто відновити стабільність і спокій на Донбасі. Натомість, коли ситуація стабілізується, за значного ослаблення усіх інших донецьких регіоналів, Ахметов нарешті зможе стати the unrivaled king in the East.
Порошенко – це взагалі багатосторонній феномен. По-перше, за абсолютно знищеної довіри народу до влади і політики знайшовся кандидат, спроможний переконливо перемогти у першому турі виборів. По-друге, надзвичайно важливо, що його підтримка відносно рівномірно була “розмазана” по всіх областях – це робить його саме таким політиком, який Україні гранично потрібен з 2004 року. По-третє, хоча кампанія і так була коротка, Порошенко не був ані першим, ані найактивнішим у агітації. Навіть обескровлена ПР мала більшу кількість роликів.
Коломойський – можливо, найбільший геній серед усіх українських олігархів за останні 20 років. За рівнем громадської підтримки він може позмагатися навіть із новообраним президентом. На хвилі війни з Росією він зробив усе, що тільки треба було, задля загальноукраїнського стимулювання патріотизму, наймасштабнішого самопіару та здобуття реального впливу за умов нової влади. Він, фактично, і став прикладом олігарха, який займає офіційну посаду і безпосередньо включається в управління державними справами. Єврей і мільярдер, він користується повагою націоналістичних угруповань (що саме по собі вже унікально). Його “1+1 Медіа”, фактично, задає тон у викритті російської пропаганди, а участь Привату в боротьбі із терористами забезпечила банку рекламу, про яку взагалі жодна компанія мріяти не може.
Але ж олігархія – це погано, чи не так? Чому тоді все це “не так погано”, як може здаватися?
Щонайменше, ми бачимо готовність наших реальних decision-maker’ів до змін зовнішніх, а відтак можна говорити, що країна таки змінила совітську владу на владу західного типу. Ось тепер вже можна починати вимагати соціальної справедливості.
Навіть ті, хто піддається на зливи чорнухи проти Порошенка, згодні, що він є кращим варіантом за Тимошенко, а шанси обійти її досить примарні у будь-якого іншого кандидата. Порошенко знає англійську і вміє домовлятися із західними дипломатами. Разом із тим, він викликає на півдні та сході значно менше негативу, ніж будь-який інший старий чи новий кандидат – це великою мірою наслідок наявності його заводів у різних областях країни.
Коломойський з його посиленим впливом і підтримкою АТО – чи не найкращий аргумент для світової спільноти про відсутність у нас повального антисемітизму, про який так істерично розповідає Росія. Також, піар Коломойського заохотив наслідування з боку багатьох дрібніших бізнесменів, які зрозуміли, що підтримка держави може бути не лише проблемою, але і нагодою представити себе у доброму світлі.
А Рінат Леонідович цінний уже принаймні тим, що він вперше в історії світу спробував пояснити Донбасу, що головна мета життя людини – це особисте щастя, а не повернення в СРСР.
І навіть якщо уявити собі, що олігархи є абсолютним злом (а вони, безперечно, ним не є), у приході до влади згаданих вище трьох осіб ми отримуємо скорочення витрат на частину посередників, які раніше “гойдалися” між олігархами та народом у намаганні втриматися при владі якомога довше. Ось це і є “пряма олігархія”.
Читайте також:
Дамітріанство 
Дім, я не думаю що Ахметов зможе відновитися, якщо ставитися до нього і його діяльності адекватно. Правління Ахметова та його аналогів – це те що призвело до теперішньої ситуації (Янук по всій країні) і війна в Донбасі. Якщо ж його вважатимуть за рівного чи навіть лише корисного і він візьме навіть побіжну участь у відновленні Донбасу, це відразу спотворює значення слова на прямо протилежне і лише законсервує ситуацію. Чи ти дійсно віриш що є сенс примушувати його грати і заробляти за правилами, аніж жонглювати правилами?
Не зрозумів багато речень, але спробую відповісти.
Перше. Примушувати “грати за правилами” треба, бо немає іншого шляху. Бо Ахметов надто важлива людина, щоби просто взяти і посадити його чи застрелити. Та і за що його садити чи стріляти? За те, що він регіонал? Я писав про переслідування за партійною ознакою раніше. За те, що він не спішив засуджувати ДНР? Це не є кримінальним проступком.
Друге. Донбас зараз почувається обіс**ним, бо чудо-лідер, у якого вони вірили всі ці роки (Янукович) виявився курвою. Їм потрібен якийсь інший образ, якийсь інший авторитет, з яким вони можуть себе асоціювати. Без місцевих авторитетів і popular support реалізовувати будь-яку державну політику украй складно. Ахметов – авторитет Донбасу. Із авторитетів його масштабу лишився хіба що Тарута. Навіть лідери шахтарських профспілок не мають такої ваги.
Третє. Ахметов не є злобним хіхікающім некромантом, який сидить у темному замку і ловить кайф від поширення хаосу. Він бізнесмен. Він хоче заробляти й далі свої надприбутки і знати, що йому ніхто не заважатиме це робити. Безумовно, задля тиску на владу він може використовувати в подальшому карту сепаратизму, але лише як залякування. Він цілком усвідомлює, що за переїзду Донбасу в Росію, він втратить все.
Практика показала що на ДоМбасі нема чоловіків. Рінатик мало того що втік так ще й держохорони вимагає. Не вірю я в його авторитет. Тут та ж ситуація що й з Янухом
Порівняння з Янеком сумнівне. Він тікав ІЗ Києва. Рінат утік ДО Києва.
Щодо віри в авторитет – він може бути сумнівним, але поки немає успішного альтернативного “лідера думок” і поки Ахметов контролює свої фабрики, цей авторитет нікуди не дінеться.
Дім, саме що за підтримку сепаратизму, звісно якщо зможуть довести.
Про пункт два, я б сказав, що є купа людей з Донбасу, яких можна вважати чи представити героями і які не є великим магнатами чи олігархами. Ті самі діти-футболісти з відомого тобі фільму чи бідь-які інші люди які не скурвилися не зважаючи на загалом негативну тенденцію регіону.
Щодо того чи є Ахметов авторитетом сьгодні я маю значні сумніви – він був, але його діяльність під час ДНР показують що він злив Донбас і люди це помітили. Це варте перевірки, але поки маю таке враження.
Твій пункт три – знову таки не видно що б він щось хотів робити, як на господаря регіону.
1. “Звісно якщо”. Поки що головні докази – заяви самих терористів (які можуть бути черговою провокацією, аби підштовхнути Ріната до Кремля) та непідкріплені звинувачення нової влади, яка змінила гнів на симпатію одразу після “гудків миру”.
2. Ти зараз говориш з позиції жителя столиці, який думає, що він може для Донбасу створити “зручного” героя. Коли Янукович прийшов до влади і поставив головою КМДА Попова, кияни його дуже полюбили? От те саме і тут.
Виразник інтересів Донбасу на загальнонаціональному рівні повинен бути не лише “нескурвленим”, але і відомим, “своїм” для донецьких, здатним пояснювати Донбасу цінність незалежності України *їхньою мовою*. Безумовно, Ахметов сам відкусив від свого авторитету, але все рівно я не бачу поки нікого, хто може бути виразником голосу Донбасу на загальнонаціональному рівні, а надто – серед неолігархів.
3. Мій пункт №3 стосувався твого зауваження, що участь Ахметова у відновленні регіону законсервує ситуацію. Ахметов насправді може бути капіталістом західного типу, якщо його поставити в умови, де це буде вигідно. Згадай, коли Ющ був при владі, Рінат займався благодійністю.
І так само контролював міліцію, прокуратуру та суди регіону? Я в цьому не повністю впевнений, але загалом це моя думка по ситуації.
+ те що Ахметов займався благодійністю то це нажаль не аргумент – йому було, вигідно він і займався – питання в тому чим він ще займався в той момент – вибиванням ДТЕК, різних енергоджерел та переваг собі в бізне.с
Благодійність – це аргумент. Навіть найлицемірніший піар – це аргумент. Це показник того, що людина бодай має якесь усвідомлення необхідності добре виглядати, а відтак і може бути підлаштована під справедливіші правила гри. Більшість чинуш і навіть значна частина кандидатів не мають навіть цього усвідомлення.
Щодо ДТЕК – я не кажу, що Рінат святий (і щодо двох інших наших олігархів я також цього не кажу). Але усунення його мені здається надто затратним. Скажімо, нова реприватизація тих же віджатих підприємств поверне нас у 2005-2006 роки – роки скандалів, які ясно чим закінчилися. З іншого боку, його безпосередня участь у відновленні Донбасу може повернути наразі критично необхідну для східняків видимість стабільності, без якої у них дійсно є лише одне призначення в житті – хотіти назад в СРСР.
Я тільки за те щоб його розкрутити на гроші і по можливості вивести з політичного життя. Якщо він зрозуміє натяк та буде чесно і спокійно заробляти гроші і час від часу займатися благочинністю, то “Повний вперед!”
Дочитал статью – понравилась, увидел автора – порадовался) Я слишком аполитичен, чтобы вносить конструктивную критику, но то, что ты пишешь читать легко и приятно)) Могилянка форева
Благодарю!
Mohyla is da KING!!!