Дуже раджу ось таку пізнавальну статейку віком у майже ціле століття від Олдоса Хакслі, автора легендарного “Дивовижного нового світу”.

Спрощена, але точна відмінність двох підходів

Спрощена, але точна відмінність двох підходів

Це саме той текст, на основі якого гедоністичну антиутопію Хакслі порівнюють із репресивною антиутопією Оруела. На високому рівні абстракції справді можна говорити про протиставлення підходів двох авторів, але їхні підходи не є прямо протилежними.

Оруел нібито вважав, що “нас погубить те, чого ми боїмося“, а Хакслі більш був стурбований “речами, які нам подобаються“. Але і Оруел, і Хакслі майже однаково критикують у своїх антиутопіях механістицизм державної політики і втрату людськості суспільством. Окрім того, у “1984” Оруел зазначає, що проли ходили у кінотеатр, де їм показували жорстокі відео, для пролів спеціальна машина придумувала штамповані пісеньки, а ще вони могли грати в лотерею і ходити у пивні. Майже той самий перелік розваг, які критикує Хакслі. І, як на те вже пішло, у версіях обох авторів тоталітарний режим переслідував чи обмежував доступ до старовини та історії.

Зауважте, що Хакслі пише про газети і кіно як менш інтелектуальні форми дозвілля, які не розвивають людину. Все пізнається у порівняннях. Пройшов 91 рік. Зараз людину, яка читає газети, яка взагалі бодай щось читає, вже можна назвати такою, що саморозвивається. Кіно з його “повторюваною галіматьйою” здає позиції перед серіалами, у яких нерідко 20 серій поспіль взагалі нічого не відбувається. Музика XVI століття, пантоміми та фестивалі, про які говорить Хакслі, нині зрозумілі лише вузесенькому колу творчих інтелектуалів. І, напевно, чи не найсумніше – як багато “наукових дискусій на філософські теми” ви пам’ятаєте зі свого університетського життя? 90% тих, які пережив особисто я, відбувалися в позаурочний час і ніяк не були передбачені програмою.

Цікаво, що сказав би Хакслі про відеоігри. З одного боку, на відміну від кіно, ігри змушують споживача ставати учасником процесу, думати і докладати зусиль. При цьому, явище казуалізації ігор зводить процес думання та необхідні зусилля майже до нуля, відтак ця сфера переживає приблизно той самий процес, що і решта медійних розваг, критикованих Хакслі.

Безумовно, сучасний світ назвав би Хакслі ретроградом чи фашистом за його нав’язування людям “правильного” способу розважатися і відпочивати. Втім, все частіше звучить думка, що людина стає щасливою тільки тоді, коли вона щось створює, чогось добивається. Іншими словами – за докладання ефективних зусиль. Найпопулярніші сьогодні розваги будуються на тому, аби доступ до них вимагав якомога менших зусиль. Скажімо, доводиться відмовлятися від журнального формату “Князя Ігоря”, бо він вимагає на пару кліків більше, ніж звичайний блог… кліків – дій, що потребують мінімум зусиль.

Ні, я не скаржуся, просто констатую факт і думаю, що Хакслі був правий.

Advertisements