Дивує позиція представників ліво-ліберальних кіл. Їхні онлайн-агітки закликають сказати “Ні!” війні і перестати “приносити себе в жертву на вівтар нації”, перестати “знищувати собі подібних” тощо. Ніби війну можна зупинити тим, що написати у своєму статусі “Ні війні!”…

Якщо судити з гасел, умовний “Лівий сектор” сприймає події у Криму і події на Донбасі десь так: два пагані капіталісти Пєтя і Вова за допомогою кишенькових апаратів пригнічення мас розв’язали війну, на яку заради власного задоволення відправляють гинути людей, одурманених націоналістичними гаслами.

Ми такі однакові, правда? Ну правда ж???

Ми такі однакові, правда? Ну правда ж???

Безумовно, прості люди таку позицію би стали обзивати непатріотичною, антидержавницькою, а то і звинуватили б наших лівих і анархістів у дружбі з Кремлем. І все це неодмінно підживило би контрсистемну переконаність у необхідності міряння усіх явищ світу високопарними гаслами маніфесту компартії. Але проблема не у бракові патріотизму, а саме в оцьому однобокому винятково ідеологічному підході до оцінки нинішніх драматичних подій, аж до упертого небажання бачити, що перемога різних сторін конфлікту для самих ліво-лібералів означає дуже неоднакові наслідки.

По-перше, навіть якщо припустити, що Україна та Росія дуже подібні, є агресор і є жертва, і вони різні. І казати, що ці двоє однакові – це в принципі відкидати будь-яке поняття про справедливість. Це як зґвалтовану дівчину звинувачувати у сексуальних домаганнях.

Нескладно побачити, хто тут агресор – Україна не претендувала на чужу територію, не вводила війська на чужу територію, натомість Росія “відірвала” собі півострів, який до того їй не належав. Російські солдати убили українських солдатів у Криму, коли ті (до речі) утримувалися від силового протистояння. І донецькі бойовики зараз прагнуть долучення Донбасу саме до Росії. Не важливо навіть, чи є серед тих бойовиків ГРУ-шники та чеченці. Важливо те, що Росія як цивілізована держава мала би публічно засудити їхні дії і допомогти Україні у встановленні миру, зокрема гарантування ненадходження зі своєї території грошей та зброї для бойовиків. Але вона цього не робить, натомість розв’язує низку “торговельних війн”, нахабно бреше про очевидні факти нашого життя, а окремі її політики, ніби мавпи, скачуть від радості, що скоро нас загарбають.

Чи ви не помітили, як народ владу критикував декілька місяців, що замість військових дій Україна уповає на санкції Заходу? Україна проявила себе настільки пацифістичною, наскільки це взагалі за даних обставин адекватно. Тому зображати військових країни, яка за всю свою незалежність ні з ким не воювала, як нациків, які просто мріють винищувати все в ім’я своєї раси – це брєд.

Напів-офф-топчік: Якщо ви не певні в тому, хто насправді агресор – зайдіть на сторінку УНІАН у вконтакті і почитайте “переписку” між російськими та нашими тролями – навіть там видно, хто агресивніший і в кому більше ненависті, і яких нациків треба більше боятися.

По-друге, агресора треба зупинити. Якщо його не зупинити, він сам не зупиниться. Це як із гопніком у темному під’їзді. Можна в університетських аудиторіях денно і ношно розпинатися, що вулична злочинність – це проблема виховання і освіти. Але коли настане момент, що вас почнуть лупити ногами по нирках, займатися перевихованням нападника буде вже дуже пізно. В цей час треба зберегти власне життя, здоров’я і майно.

Але як зберегти? В даному разі агресор – не гопнік, а сусідня держава. Якщо гопніка можна зупинити пістолетом, проти держави потрібна армія.

Ліво-ліберали не люблять держави. Але держава, всупереч їхнім поглядам, є не просто сатаною, який прислужує нацистам і капіталістам. Держава – це чи не єдиний дієвий спосіб захиститися від агресії іншої держави. Це передовсім форма колективної самоорганізації для подолання колективних проблем. В тому числі і проблем ліво-лібералів.

По-третє, Україна не Росія. Наша країна, безумовно, не є еталоном толерантності, але щось мені підказує, що більшість наших ліво-лібералів навряд чи схочуть переїхати звідси в еРеФію.

Пам’ятаєте історію з Pussy Riot? А пам’ятаєте історію з ФЕМЕН? Як ви думаєте, що трапилося би з нашими ФЕМЕН, якщо б вони спиляли поклонний хрест у Москві або в тій же ЛНР? А чи пам’ятаєте ви, у якій країні вуличні стовби перевіряють на гомосексуалізм? Поки у нас ліво-ліберали скаржаться на засилля ксенофобських організацій чи залишки клерикалізму, в Росії нацизм і цезаропапізм мало не офіційно лягли в основу державної політики.

Я нікого не закликаю підтримувати війну заради самої війни. Але, на мою думку, у що би ми не вірили, нас точно об’єднує несприйняття тих порядків, які є в Росії, і уникнути цих порядків без військових дій – неможливо. А відмежовуватися від “олігархічної гри у війну” можна рівно доти, доки російські правоохоронці не викличуть вас на допит у Киевское отделение ФСБ Юго-Западного округа РФ у зв’язку з якимсь вашим “не достаточно патриотическим” висловом в Чебурашці.

Advertisements