Сватський народ

Ніколи не розумів порівняння народу, нації чи держави з людиною. Всі ці “поетичні” кліше про народження, старіння і смерть або ще гірше – “розлучення” держав, як часто кажуть про Україну і Росію зараз, чи “братські стосунки”, як казали про Україну та Росію донедавна. І хоча такі звороти часто використовуються суто з причини нездатності якось оригінальніше розфарбувати сухий текст про геополітику, уявлення про державу чи народ як про людину носить абсолютно ідеологічний характер і використовується з тією самою метою, що і створення рекламних персонажів чи сакралізація історичних постатей.

Держава не подібна на людину принаймні відколи монархії поступилися республікам і держави перестали керуватися волею однієї людини. І особисто я підозрюю, що навіть за часів монархій міжнародні відносини не зводилися винятково до примх конкретних людей на престолах. Можна довго сперечатися про те, наскільки нинішні держави є реально демократичними, але якщо раніше одруження короля однієї країни з королевою іншої – це був політичний союз, зараз одруження, скажімо, Путіна та Меркель, за всієї незвичності такої події, навряд чи призведе до утворення Германоросії.

Передовсім, держава – це колектив, який має дуже відмінні інтереси від інтересу окремої людини. Людина має бажання – вона хоче відпочивати і розважатися, самореалізовуватися. Людина має ірраціональні пориви, робить вчинки суто на основі естетичних вподобань. Людина любить і ненавидить. Держава нікого не любить – це інструмент для досягнення тих чи інших цілей групою людей і передовсім для підтримки життєдіяльності цієї групи. Здебільшого поставлені цілі – це добряче відфільтрований компроміс між переліком прагнень багатьох людей. Тому держава значно прагматичніша і “турбується” переважно про дві речі: безпеку (внутрішню і зовнішню) та наявність ресурсів. І якщо держава “поводиться” ірраціонально (себто нею керує хтось винятково на основі власних естетичних чи ідеологічних примх), зазвичай це закінчується війною або міжнародною ізоляцією.

Інтереси держави можуть помітно змінюватися, коли до влади приходить новий уряд, але це не те саме, що зміна думки окремої людини. Зміна думки не є регулярним формалізованим переоцінюванням “попередньої влади”, вона значно швидша і хаотичніша. З іншого боку, зміна уряду очевидна і може швидко та радикально міняти тон переговорів з іншими країнами. Приклад тому – зміна Януковича на нинішню владу. Зміна світогляду без тривалих і очевидних зовнішніх ознак, навряд чи щось швидко змінить у ваших взаєминах з іншими.

Далі. Якщо порівняння з молодістю і недосвідченістю для новостворених держав іще якось виправдане, то ідея про загибель націй від старості видається сумнівною. Держава не помирає від старості. Радше навпаки – чим більша її історична спадщина, тим більша імовірність, що держава чи народність житиме далі у тій чи іншій формі. Це відбувається тому, що вироблення традицій (від побутових до політичних) встановлює в свідомість людей уявлення про внутрішню спільність і відмінність від усіх інших народів.

Щодо старшого і меншого братів – це взагалі абсурд.

Старшість і меншість – проблемне поняття, і навіть не через образливість. Просто питання, яка держава довше існує, вияснити нереально. Є люди, які Україну ведуть від трипільців (що не цілком адекватно). Інші кажуть, що українців вигадали в Австрії в ХІХ столітті (що геть неадекватно). Чи можна вважати Київську Русь “матір’ю” обох народів – теж питання. Росіяни, напевно, скажуть, що так, але на чому тоді базується старшість? Адже немає акушера, який би сказав, що Україна народилася на 2 хвилини пізніше. Для багатьох українців Україна є спадкоємицею Русі, а Росія – це відколотий шматок, який набув великої самостійності. На користь усіх теорій є свої докази, а навіть якщо у когось їх більше, будьмо реалістами: історики НІКОЛИ не домовляться.

Але і сам факт братськості, попри культурну чи етнічну схожість – не менш проблемне питання. Знову ж таки, в часи монархій, коли більшість народів між собою не змішувалися, ще можна було б говорити, що два племені, які колись були одним, але розселилися по різні боки річки, є братніми. Але в нинішню епоху повсюдного перемішання і переміщення казати, що багатонаціональний народ України є “братом” багатонаціонального російського народу – це як говорити про братство між населенням США та Великобританії. Навіть за оці 20 років псевдонезалежності ми з росіянами стали помітно відміннішими, і люди старшого віку це відзначають. І це за умов постійного засилля їхніх інформаційних і культурних продуктів на наших теренах і 400-літньої спільної історії. А уявіть собі, наскільки схожими є два народи, які реально були братніми 1000 років тому і пережили все те, що ми пережили.

Саме тому я часто напівжартома називаю братськими народами усі, які чимось допомагають Україні зараз – від географічно, етнічно і культурно близьких до нас поляків до грузинів, євреїв і американців. Зрештою, нам всім варто навчитися оцінювати інших не за близькістю по крові чи поглядах, а за якістю вчинків, які ці люди роблять.

Отже, ще раз: давайте нарешті залишимо політичні уявлення монархічної доби карикатуристам. Міжнародні стосунки можуть бути союзними, партнерськими, мирними чи ворожими, але аж ніяк не братськими, сватськими чи кумівськими – такими можуть бути стосунки хіба що між лідерами країн – на особистому рівні.

Advertisements

2 thoughts on “Сватський народ

  1. Таке розуміння держави – для людей, що спроможні мислити раціонально, тобто вище за чуттєве сприйняття; людей, що можуть сприймати світ в тому числі з позаособистісної точки зору. Погляд на складну річ як на людину – примітивний. Погляд на неї як на інституцію – непоганий. Погляд на щось складне як на сукупність процесів, трансакцій – ідеальний, але щоб такий мати, треба дуже не “по-людськи” мислити, як мені здається.

    Народ-країну-державу порівнюють з людиною принаймні з античності, за це відповідає та ж модель мислення, котра конструює антропоморфних (а не філософських) богів і це, нажаль чи на щастя, не змінити.

    1. Поетичне порівняння з людиною мені самому подобається. Смішно часом уявити собі Росію як великого бородатого хмільного дядька у тулупі та шапці з каракуля з православним хрестом на шиї. Але таке я сприймаю суто на рівні мистецтва. Мені важко позбутися думки, що та ж Росія не така однозначна, і що на місці дядька міг бути і сибірський шаман, і середньоазійський гастарбайтер, і лисий мордоворот у шкірянці, і інтелігент, що ностальгує за ХІХ століттям.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s