Нашу армію люди зібрали з миру по нитці, буквально. Поспіхом. Власним коштом. Хтось каже, що це принизливо і насміхається над Україною. Але на мою думку, тут є чимало позитиву.

ATO

Будьмо чесні: у нас НЕ було армії до цього року. У нас було дві армії мусорів та бюрократів. Але не було армії воїнів, людей, здатних вбивати ще когось, окрім беззбройних протестувальників. Зараз така армія виникла.

“Я все это видел” (c). Не буду казати де. Наше Міноборони по декілька місяців поспіль не могло сплатити за комунальні послуги для багатьох своїх установ. І це тоді, коли долар був по 8 і газ постачався справно, і “ВВП росло”. Сказати, що гроші розкрадалися – неправильно. Правильніше було би сказати, що деяка частина грошей надходила на фарбу для парканів та щомісячні оклади. Я не був здивований, що наші солдати не стріляли в росіян в Криму. Радше я здивований, що Донбас і досі наш. Не картайте мене, бо це не маловірство, це чітке усвідомлення нашої боєздатності принаймні до весни поточного року.

Але народ напружився і зробив собі армію. Армію з добровольців та поодиноких професіоналів, колишніх мусорів та революціонерів, купленої бозна-де зброї та замовлених в Інтернеті пакетиків Celox, затарених у супермаркеті цукерок та дитячих малюнків. Що в цьому поганого? Мінус один: ефективність. А ефективність на війні – це людські життя. Це справді великий мінус. Якби у нас було адекватне централізоване фінансування, а не залишки старого майна + пожертви грішми + пожертви речами + екстрені кошти з бюджету + додаткові державні збори + приватне  фінансування напівлегальних підрозділів тощо, ймовірно, жертви серед наших військових були би в рази меншими.

Що хорошого в цьому всьому?

По-перше, більшість наших громадян, здатних тримати зброю, на довгі роки запам’ятає, хто їх фінансував у найбільшій скруті і хто таким чином, імовірно, урятував їхні життя. Не генерали і не чинуші, а прості люди – приватні підприємці, професіонали, митці, активісти. З точки зору державотворення, це не менш важливо за вільні і чесні вибори. Цей факт додає сенсу присязі на вірність народу, а не президенту чи міністру, чи будь-якому державцю, який схоче використати армію у власних цілях. Тим і краще, що в АТО беруть участь мусори. Може хоч хтось із них згадає, в чому насправді полягали колись давно функції правоохоронця.

По-друге, “цінність людського життя” грає з нами злий жарт – на жаль, часто хтось мусить померти, аби в державі почався якийсь рух. Інакше чинуші завжди вказують, що “ну ніхто ж не помер, значить все не так погано, значить я не так багато вкрав”. Оця зловісна відсутність державного фінансування – найкращий аргумент для скорочення оподаткування і бюрократії. Це найпомітніший поштовх до звільнення десятків тисяч паразитів, які їдять наші гроші і наш час в держустановах усіх рівнів та усіх типів і не роблять анічогісінько справді корисного.

По-третє, те, що так відбулося, показує, що ми можемо, якщо захочемо. Росіяни весь цей час вважали, що ми, як ті жирні хобіти, здатні хіба що сало жерти і пісень співати. Виявилося, що ми і воювати можемо. Та ще й за дуже несприятливих умов. Особисто мені це більшою мірою повертає віру в народ, ніж революція. Успіх революції справді залежав від сотень тисяч. Успіх війни – від мільйонів.

Звісно, пожертв не було вдосталь, аби в принципі запобігти смертям. Але це така наша розплата за те, що ми до цього важкого часу не створювали армії, не знищували бюрократію та дозволяли до себе ставитися, як до нижчої форми існування.

Advertisements