Сьогодні велике свято – День державного прапора. Але, окрім того, сьогодні виповнюється 360 років Харкову. Скористаюся нагодою, аби сказати про це чудове місто кілька слів. Востаннє я відвідав його на початку березня, але саме тоді почалися військові пересування на кордоні. Як повернувся додому, було геть не до розповідей про відпочинок. Спробую це трошки надолужити зараз.
Певна річ, за півроку враження стираються, та Харків я завжди згадую з приємністю.
Харків – друге за величиною місто України (1,5 мільйони офіційного населення), але тихі вулиці і досі живуть у його центрі. Декілька кроків геть від Сумської і ви потрапляєте з мегаполіса у (в позитивному сенсі) провінційне містечко зі старовинними будинками, вузькими дорогами із широким віттям дерев та неспішними людьми.
Щодо старовини – Харків у Другій світовій зберігся краще за Київ. Оминула його і звірська забудова, тому у серці міста і досі дух ХІХ століття здатен позмагатися із усім, що було опісля. Серед занудно-монументальної радянської номенклатуро-архітектури часто трапляються старі садиби і дохідні будинки. І напевно, багато з них потребують ремонту, але це не скасовує краси та лише підсилює атмосферу.
Місто на задвірках
Харків – місто загадок. Звісно, кожне місто має свої потаємні завулки, але і Київ, і Львів, і Одесу можна зрозуміти пройшовши традиційний перелік основних пам’яток та загальновизнаних культових місцин. У Харкові це не працює – тут основні пам’ятки просто не передають того відчуття, яке розмазане тонким шаром по всьому місту у десятках дрібних цікавинок на саме отих затишніших вулицях за два кроки від центру. Це уривки великої та цікавої історії, яку ви можете спробувати зібрати. І так, ця розповідь не про високі собори і не про широкі проспекти.
Часом ви можете дізнатися щось неочікуване, що ламає стереотипи про Харків як “русский город”. Скажімо, не так багато людей в курсі, що перший хрест жертвам Голодомору за незалежності встановили саме тут і дозвіл на нього давав покійний Кушнарьов.
Деякі знахідки відкриваються лише спостережливим та здатним оцінити. Легко оминути поглядом скрипаля на даху, так само легко не помітити будинок письменників, де жила більшість нашого “Розстріляного Відродження”.
Є і багато цікавинок-продуктів сучасної творчості харків’ян і не завжди зрозуміло, до чого ця творчість. Але такі не цілком доречні несподіванки принаймні викликають посмішку та закарбовуються у пам’яті.
Місто привидів
Мій друг Антон Бондарєв показав нам з дружиною чарівний харківський дворик, який чудово годиться для декорацій Мор.Утопия чи взагалі будь-якої історії зі старовиною та містикою. Ні, це не просто древні занедбані споруди, це місце вражає своєю вертикальністю та закритістю. Від нього рукою подати до набережної, але в оточенні цегляної мозаїки, глибоко під підвалами житлових будинків нагорі, здається, що ти опинився у книзі чи у фільмі жанру магічного реалізму.
Мене завжди вражало, що в таких дворах і досі живуть люди. Ось це вікно на фото, з-під якого висипалася підлога, світиться ввечері. Фантазія малює сюжети про доктора Джекіла та Родіона Раскольнікова…
…Але це лише моя фантазія. А Харків містить власні моторошні історії. Ось, скажімо, будинок з привидами 1904 року спорудження. Театральний провулок 5. Його іноді називають “Крышей мира”, бо з нього добре видно все місто. Подейкують, що тут збираються сатаністи. Подейкують, що всі, хто намагався відреставрувати цю будівлю, божеволіли або помирали за незрозумілих обставин.
Дореволюційний завод на набережній, хоча закритий та обмальований графіті, здіймається величною потугою над річкою. У старі часи вміли капітально будувати. Аби ж тільки в наші часи вміли реставрувати, Харків міг би позмагатися за красою із багатьома європейськими містами.
Місто першого і найбільшого
Харків’яни дуже люблять називати своє місто Першою Столицею, м’яко чіпляючись до радянського минулого. Іноді це намагання бути у чомусь першими викликає посмішку.
Ще у Харкові люблять хвалитися найбільшою площею в Європі – площею Свободи. Тут також знаходиться найбільша синагога СНД (і друга за розмірами в Європі), хоча нею хваляться рідше. За масштабом синагога переплюне, мабуть, усі собори міста. В радянський час вона була закрита, а наприкінці 1990-их зазнала пожежі. Нині синагога знову працює. У Харкові взагалі багато суто єврейського, і я не про мера кажу. Тут навіть лідери націоналістів мають промовисте єврейське коріння, а плечики для одягу називають “тремпель” – так звали єврейського майстра, який колись працював у Харкові.
Помилково ставити Харків у один ряд із рештою “східних міст”. Харків не лише на сході, але і на півночі – це Слободжанщина, а Слободжанщина не така, як Донбас. Україна часто оминає увагою цей регіон, та і самі харків’яни почасти скаржаться, що після розпаду СРСР місто вже не є таким науковим та культурним вузлом, яким воно було раніше. При цьому, не слід забувати, що Харківщина є одним з трьох найбільш прибуткових регіонів країни. До неї варто придивлятися частіше.
Для мене Харків – не чуже місто. Тут живуть одні з моїх найоригінальніших друзів, та і взагалі у харків’янах багато що нагадує мені суто київське мислення. Можливо, це якась єдина жилка для всіх людей, що часто користуються метро 🙂
Вітаю Харків із 360-літтям! Многая літа і щастя його мешканцям!
Дамітріанство 