Вакарчук у Могилянці

Нарешті пощастило побачити Славка Вакарчука зблизька. Двічі не виходило потрапити на його концерт, а тепер ось вийшло побувати на його творчому вечорі.

Vakarchuk

У Могилянці Вакарчук вдався до нового (чи то пак підзабутого) формату виступу. Творчий вечір насправді був справжнісіньким квартирником, тільки не в квартирі, а в Культурно-мистецькому центрі Могилянки. Атмосфера була неочікувано камерна, дуже проста і щира.

Спочатку Славко просто сидів на сцені та розповідав історію про те, як формувалися його музичні смаки. І хоч це відбувалося у залі на 700 з гаком крісел, враження таке, що це була тісна аудиторія та… ні, навіть не лекція, а радше розмова зі старшим давнім другом, який досяг успіху в житті і ось він здибався трохи погомоніти про те, як воно йому зараз.

Розповідь переривалася прикладами тієї музики, яку він слухав у дитинстві, школі та юності. Я гадки не мав, що на нього так сильно вплинув джаз і блюз. Щось таке є у його піснях, у його поведінці на сцені, і хоч він, все ж таки, більше рокер, музика США початку ХХ століття у його виконанні реально заглиблює. На якомусь етапі я “перемістився” із тісної аудиторії за столик лаундж-бару з різношерстою публікою та кумарними джазовиками на маленькій сцені.

Як Вакарчук сам пожартував у другій половині вечора, було би дивно, якби люди не хотіли почути щось із пісень Океану Ельзи, тож він таки заспівав декілька пісень ОЕ. Всі воно виконувалися у напівімпровізованому вільному аранжуванні подекуди виходячи на інакший рівень сприйняття. “Відпусти” набула елементів містичних та медитативних, “Без бою” стала злегка роздовбайською, а “Друг” – настільки просто стінозшибально потужною, що вперше за все життя мені сподобалася. Хіба тільки “Дякую тобі” була як завжди такою дуже фінальною, завершальною і водночас піснею починання, дуже сповненою надії та віри.

Під кінець концерту люди подіставали ліхтарики на смартфонах і Славко сам влучно відзначив: “Тут прямо як на концерті Океану Ельзи”. Одразу після виступу Вакарчук швидко втік, бо зрозумів, що фанатки його можуть розірвати – настільки тісною стіною вони стали навколо сцени.

Щодо публіки – я очікував побачити більше знайомих облич, але їх було обмаль, як серед адміністрації, так і серед студентів. Як підказує мій спільник Дмитро Шульга, було багато випускників давніших років. Вочевидь, не всім були по кишені квитки на цей вечір (500-700 грн), але навіть за таких цін в залі не було вільного місця. Та і добре, що зібрали нормально коштів – ці гроші підуть на організацію дистанційного навчання в Могилянці (75%) та на ліки для воїнів АТО (25%). Декілька поранених солдатів, зокрема і могилянців, були присутні на вечорі і трохи спілкувалися із людьми опісля.

Вакарчук сказав, що нині такі благодійні заходи вже не є великою рідкістю – і слава Богу. Чудово мати змогу ось так відпочити і водночас зробити добру справу своїми грошима.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s