Професор МГИМО Андрій Зубов виступив у Могилянці з інавгураційною промовою. Брюховецький та Моренець вручили йому диплом почесного доктора НаУКМА.

Zubov

Це була одна з кращих лекцій, які мені пощастило чути в стінах Академії.

Передовсім скажу про стиль. Як влучно зазначили хлопці, які стояли поруч зі мною під час лекції, Зубов – ніби прийшов до нас із ХІХ сторіччя. Його зовнішність, його манери і навіть його картавість справляє враження, що перед вами персонаж книжки Бориса Акуніна, узятий з епохи, “когда литература была великой, а вера в прогресс безграничной” (с). Замість краватки він носить метелика і дістає монокля на мотузочці, коли пише або читає (він робив запис у велику гостьову книгу Могилянки і потім зачитував його). Це все, можливо, дрібниця, але вона промовисто говорить про претензію людини на смак.

Тема лекції, по суті, зводилася до розповіді, чому пан професор вважає християнство найпрогресивнішою релігією серед інших. Але це аж ніяк не була проповідь. Це була цілковито наукова, релігієзнавча лекція. Та і загалом, християнству у ній було відведено не більше десяти хвилин.

За словами професора, історія релігії разом з етикою та естетикою складає аксіологію – частину філософського знання про те, як має бути. Сучасна філософія про аксіологію часто забуває, хоча насправді навіщо знання про суще і пізнання взагалі, якщо немає пізнання того, до чого ми прагнемо? Релігія – це пошук того, як має бути.

Зубов розповів про різні релігійні типи, які сформували великі цивілізації (західний, південно-азійський та далекосхідний), про сили і вади цих релігійних підходів (егоцентризм, теоцентризм, космоцентризм), а також про те, як християнство на основі їхніх сильних сторін спромагається дати відповіді на більшість вад кожної релігії. Іншими словами, християнство бере усе найкраще з різних типів релігії: уявлення про свобідну волю людини, божественність людини та її відповідальність за космос.

Для мене особливо цікавим був момент, коли Зубов говорив про землю. “Земля – это какая-то великая штука”, як зазначив сам професор. Суть феномену землі, яку він зауважив у своїх дослідженнях, полягає в тому, що коли народ приносить свою культуру на іншу землю, незалежно від того, наскільки нова культура пригноблює стару, з часом виразні ознаки старої починають сильно проявлятися. Зубов наводить приклад індоєвропейських племен, які принесли в південну Азію свою релігію, але яка сильно видозмінилася на тій території. Я би тут іще сказав про саме християнство, яке будучи монотеїстичною релігією скоро обросло пантеоном святих, коли прийшло на європейські землі.

Зубов у ході виступу зробив декілька реверансів у бік Могилянки та України в цілому. Передовсім він зізнався, що новина про присвоєння йому звання почесного доктора дуже підтримала його морально у найскладніший для нього час, коли він наважився висловитися проти російської агресії навесні цього року. Також він сказав, що в нашій революції гідності він вбачає боротьбу не просто за Україну чи європейський вибір чи проти проти поганої влади, але саме боротьбу за сполучення етики та естетики, себто наш Майдан – це ще й філософський пошук правильного. Нарешті, він нагадав, що московські школи вісімнадцятого століття значною мірою засновувалися за прикладом Могилянки і нерідко за участі могилянців. Через усе це він прийняв нагороду з великою вдячністю.

В ході відповідей на запитання залу Зубов засудив вислови Навального та Ходорковського про неповернення Криму, але зазначив, що повертати його потрібно не механічно, а в ході роботи з місцевим населенням. І було би добре, якби свій голос могли сказати ті татари, які і досі залишаються в Середній Азії.

Не обійшлося без курйозів. Серед людей, які задавали запитання, трапився дідок-націоналіст, якому не сподобалася критика Зубовим націоналізму. Він вимагав, щоби Могилянка відмовилася від слова “національний” у своїй назві. Загалом же, суть критики Зубовим націоналізму стосувалася служіння людини будь-якій ідеї (чи то класу, чи то раси, чи то держави, чи то нації, чи то статі, чи то віку, чи то релігійної деномінації, чи будь-чому іншому). Коли ці речі перестають бути атрибутом людини і стають для неї вищою ідеєю – тоді починаються проблеми. І як на мене, це дуже влучна, надзвичайно правильна думка.

В цілому, Зубов справив враження дуже освіченої і мудрої людини, людини благословенної і світлої. Певен, Академія може пишатися таким почесним професором.

Advertisements