Парламентські вибори 2014: Огляд партій

Як мені підказують мої постійні читачі, настав час дати свою оцінку партіям, які ідуть на цих виборах до парламенту. Імовірно, напишу багато очевидних речей, бо мало що змінилося впродовж останніх місяців. На жаль, партії теж не виросли як політичний інститут.

Передовсім почну із загальних проблем. Їх декілька:

По-перше, є велика біда з програмами. Партії просто взяли усе, що нині “накипіло” у людей (війна, корупція, люстрація, олігархія, євроінтеграція, децентралізація) та впихнули це у свої обіцянки. Програмно головні учасники перегонів між собою мало чим різняться. З одного боку, це зрозуміло, бо всі вони намагаються відповісти на запити, які виникли ще в ході революції. Однак, нині країна перебуває у надзвичайно скрутній ситуації та потребує конкретних планів і дій більше, ніж будь-коли. Захистимо країну? Яким чином? І, до речі, всім і так ясно, що нова влада повинна захищати країну. Як щодо реформ судів та знищення бюрократії?

По-друге, брак програм партії традиційно “компенсують” обличчями. Майже всі “прохідні” сили – це різні варіації партії лідерського типу. Всі вони крутяться навколо лідера чи кількох лідерів, тому, на жаль, я буду часто змушений говорити більше про лідерів, ніж про їхні партії.

По-третє, більшість партій взяли у прохідну частину списку по декілька військових/активістів/журналістів (знову ж таки, агітуємо людьми, а не рішеннями). Проте у списках лишається маса людей, за плечима яких не один земельний та корупційний скандал. На вибори ідуть і ті, хто голосував за “диктаторські закони”, і взагалі купа людей, які так і не навчилися пояснювати, чого виборець має обирати саме їх. Себто загальна якість виборчого матеріалу залишається украй низькою, навіть попри шокову терапію у вигляді смітникової люстрації.

Партія влади

Президент скористався перевіреним дідівським способом.

Блок Петра Порошенка

Попри те, що творення типової української “іменної” партії влади – це дикий моветон, дане рішення грає на руку Президенту. Оскільки він себе ще не зганьбив, багато людей підтримають БПП просто тому, що вони хочуть підтримати Президента. Багато хто це робитиме цілком усвідомлено, сподіваючись на зміцнення вертикалі влади (природне, хоча і патерналістське прагнення в умовах війни та хаосу). Іншими словами, метод походу на вибори поганий, але він працює.

Загалом, БПП успадкував проблеми УДАРу – відсутність хоч скількись-то цілісної структури. По факту, це асорті політичних діячів найрізноманітнішого виду і якості. Тут є багато достойних людей, декого я особисто знаю (Квіт, Черненко), інших просто підтримую (Джемілєв, Богомолець, Мамчур), але разом з тим, є і люди, які себе не дуже добре показали на своїх попередніх посадах (Кличко), і є відверто темні конячки. Ситуація з ними особливо погана на мажоритарних округах, де під БПП фарбується чи не половина усіх кандидатів.

Уламки БЮТ

Колись це був цілий політичний світ. Нині – колекція напівтехнічних проектів.

Радикальна Партія Ляшка

Нещодавній масовий злив на Ляшка може похитнути його позиції передовсім тим, що це перший злив саме політичного компромату, а не затертий до дір тролінг на тему гомосексуальності. Проте Ляшко вправний популіст, він добре відчуває настрої аудиторії, тому за нього проголосує великий відсоток в будь-якому разі. Інша справа – чи за тим популізмом є бодай млява стратегія реальних реформ. Поки ознак цієї стратегії не видно. Насправді, не ясно толком навіть, в чому полягає сам “радикалізм”, оскільки Ляшко не вдається до риторики жодної класичної чи нової ідеології, він просто творить сільський епатаж із мордобоями і матюками.

Народний Фронт

Не найгірший уламок БЮТу, але по факту це евакуація із неефективної та морально засушеної партії, тому нескладно уявити, наскільки цей політичний проект насправді освіжає нашу політику. Як прем’єр мені Яценюк подобається, але за його агітацію треба знімати з перегонів. Ось він із плакатів закликає “обрати прем’єра” – його нічого не навчили часи ОО, коли пунктом програми №1 було щось на кшталт “ми прийдемо до влади”. Далі та сама історія – ми повинні радіти вже тому, що він переможе і збереже своє крісло.

Щодо шансів НФ, Яценюк і Турчинов непогано показали себе на посадах “самогубців” і дуже мудро відмежувалися від Тимошенко. Вкидання у список свіжих облич доповнює картину прохідного бар’єру. Хоча цій партії пророкують скромні результати, також не слід забувати, що Яценюк за давнішими дослідженнями, вписується в образ “найкращого другого” – люди, що сумніваються і не мають чітких симпатій/антипатій, в останній момент можуть “обрати прем’єра”, тим паче, він і так прем’єр – це полегшить вибір усім консервативним та наляканим.

Батьківщина

Тимошенко не вчиться на своїх помилках. Це достойно зневаги. Вона лишилася в політиці, фактично, завдяки потраплянню у в’язницю, але по звільненні мало не убила свій рейтинг театральним виступом на Майдані. Найпрогресивніша частина “Батьківщини” втекла до Яценюка, як писалося вище. З нею залишилися тільки найближчі та найменш повороткі соратники. Звісно, ще лишаються “Юліни бабушкі”, і за різними даними, їх може набратися аж 10%. Втім, навіть якщо Тимошенко потрапить до парламенту, важко сказати, з ким вона там об’єднається і чи зможе увійти у коаліцію. Для Яценюка і Ляшка вона – пройдений етап. Для колишніх регіоналів – старий ворог. Для прихильників президента – просто конкурент. Для націоналістів та “незалежних” – доісторична пам’ятка. Вона просто зайва у політиці.

Претензія на новизну

Багато хто прагне побачити нові обличчя у владі, але не всі вони однаково хороші, і не всі вони однаково нові.

Громадянська Позиція Гриценка

Як я вже неодноразово казав, проблема Гриценка в тому, що за його відносно незаплямованою репутацією нема ані якихось відчутних досягнень, ані серйозної команди. Так, він узяв у свій список представників молодої, свіжої партії “Демальянс”… аж трьох. Очевидно, їм важко буде щось змінити не тільки в Раді, але і в межах свого політичного об’єднання.

Постійні наголошення на непричетності до олігархії – це як руки Ющенка, які “нічого не крали”. Чим частіше повторюється меседж про олігархів, тим більше виникає сумніву. Тим частіше хочеться спитати “Гаразд, а ЩО САМЕ ви будете робити без олігархів?”.

Самопоміч

Хоча “Самопоміч” все рівно сприймається як партія Садового, але вона принаймні намагається вирватися із формату лідерської партії. Вона відправляє своїх кандидатів групами по різних регіонах, а не робить єдиний тур лідера. Садовий і у списку постарався не вип’ячуватися, поставивши себе майже у кінець. Також він узяв до команди Семенченка та Соболєва, які за впізнаваністю його легко перемагають. Приємно, що у списку мало облич, старших на вигляд за 40 років, багато представників “середнього класу, який не відбувся”.

Щоправда, попри всю зовнішню прогресивність, “Самопоміч” так і не змогла представити програму, що принципово відрізнялася б від млявих декларацій інших політичних сил. А коли ти – партія-початківець, добре написана, яскрава програма потрібна іще більше, ніж зазвичай. Менше з тим, за “Самопоміч” напевно голосуватимуть ті, хто хоче нових облич у владі, але не поділяє радикальної риторики.

Праві радикали

Одні іще не переконали мене, що зможуть бути корисною для України політсилою, а інші вже довели, що ніколи такою силою не будуть.

Правий Сектор

Програма, хоча представляє собою адекватнішу форму націоналізму, фактично, є розлогою декларацією про державотворення та важливість національної держави. Це ідеологія, а не програма. Також важко сказати будь-що про партійний список ПС – це все активісти і бійці, мало хто з них відзначився чимось до революції і до війни. В будь-якому разі, це поки не та партійна структура, яка здатна будувати національну державу.

Чи то за браком коштів, чи то за браком людей, ПС веде украй непомітну кампанію, тому обіцяні їм “непрохідні” результати видаються правдоподібними.

Свобода

“Свобода” відзначилася у достатній кількості спірних і відверто провокативних ситуацій, щоби остаточно переконатися: це ФСБ-шний проект. Додайте сюди ще ці їхні обурливі заяви. що то вони зробили революцію. Так, на відміну від решти партій, “Свобода” слідує доволі чіткій та послідовній соціалістично-націоналістичній програмі. Але на моє переконання, це неправильна програма. Чи то через Фаріон, чи люди справді почали розуміти, кому вигідна “Свобода” – результати, здобуті у 2012 році, помітно здуваються. Але списувати “Свободу” рано. Їхня доля на майбутніх виборах залежатиме значною мірою від успішності інших правих сил – як радикальних, так і поміркованих.

Уламки старої влади

Для когось вони вороги народу, а для мене це передовсім безнадійні партії, які не розуміють нічого в політичних процесах.

Опозиційний Блок

Знаєте, що таке божевілля? Це спроба робити те саме знову і знову, постійно сподіваючись, що результат зміниться. “Ні-ні-ні, будь ласка, цього разу все буде інакше”… ОБ не позаздриш, мало того, що вони втратили владу найганебнішим із можливих способів, вони ще й відмовляються усвідомити, що політична реальність змінилася і старі гасла виглядають просто недолуго. Щоразу, коли мені здається, що колишня Партія Регіонів отримала шанс відродитися і зайняти адекватну позицію, вони припускаються ще тупіших помилок. Цирк із Шуфричем, Азаров-стайл критика папєрєдніків (які при владі були менше року), плакати з обіцянками Бойка підвищити пенсії, та і сама назва, ОБ (як жіночі тампони) – це все може увійти в підручники політичної агітації, як еталон убожества.

Проте ОБ – це ота метафізична соломинка, за яку вхопляться найвідданіші прихильники ПР, світ яких було зруйновано втечею Януковича. 5% – це цілком реальний для них результат.

Сильна Україна

Партія Тігіпка – це ОБ, тільки з трохи якіснішою рекламою і без цирку. І якщо ОБ не може перестати обіцяти підвищення пенсій, то Тігіпко у своїй рекламі балансує на межі проросійських гасел. Знову ж таки, мені це дивно. Тігіпко міг стати лідером “реформованої” ПР і легко зібрати більшість розгубленого електорату, граючи при цьому роль відбудовника, а не критика, але чи то йому не пощастило, чи то він не настільки розумний, як я про нього думав.

СУ має більше реклами, ніж у інших партій. Суто за рахунок цього вона може пройти в парламент.

КПУ

Комуністи поводяться тихо, але їхній електорат напрочуд живучий. Впродовж кампанії були навіть випадки, коли електорат колишньої ПР перетікав комуністам. Оскільки їх не заборонили (розгляд питання про заборону продовжиться вже в листопаді), вона мають шанси на перемогу, хоч і значно примарніші, ніж два роки тому.

Про КПУ як про партію нічого казати – це купка лицемірних наволочей, що прикриваються брєдовими ідеями задля досягнення злодійських цілей. Вони подохнуть у муках і вічно горітимуть у пеклі.

, , ,

На відміну від попередніх виборів, цього разу у мене є певні симпатії, хоч і дуже обережні.

Найбільше інтересу викликає “Самопоміч”. Я бачу там людей, схожих на себе, і бачу нову перспективу творення першої за 20 років адекватної право-центристської партії (звісно, не обов’язково цей потенціал буде зреалізовано). І, як я зазначав, це найменш лідерська із усіх партій на цих виборах із високим відсотком нових облич.

В БПП ідуть люди, яких я відчуваю, що маю підтримати. З іншого боку, президентську вертикаль і без мене багато хто укріпить – згідно з опитуваннями, немає сумніву, що найважливіші люди потраплять у новий парламент.

Попри провали нової влади, і навіть попри сумнівну агітацію, хотілося би Яценюка лишити прем’єром. Чи варто заради цього віддати голос за цілу новоспечену пост-БЮТівську партію – це величезне питання.

А кого підтримуєте ВИ? І чому?